Магія обухівського рушника: як була створена унікальна традиція

Фото надані ГО «Об’єднання майстрів «Творча спадщина»

Влада Литовченко — директорка КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник», кандидатка  історичних наук, членкиня Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, голова Комітету з присудження премії з нематеріальної культурної спадщини при МКІП здійснювала експертний супровід елемента НКС «Традиції та технології виготовлення Обухівського «шитого» рушника». Про його унікальність та визнання, читайте в авторському матеріалі Влади Литовченко

Тема рушника – одна з провідних у традиційній українській культурі. Це полотно з тканими або вишитими узорами супроводжує усе наше життя – від народження і до смерті – як уособлення життєвого шляху, дороги. Як священний предмет, рушник незамінний у багатьох обрядах, єднаючи Небо і Землю, Бога і людей. Більшість дослідників виводить слово «рушник» від «рука». І справді, у деяких місцевостях України, зокрема на Поліссі, ми натрапляємо у вжитку на означення «ручник». Окрім того, назва «рушник» має той самий корінь, що і слово «рушати». Тобто рушник, як символ шляху й дороги, є рушієм нашого поступу, означенням еволюції, прогресу.

Знання світоладу, світобудови, космічної гармонії було дано нашим предкам з висот, щоб нести в рушниках світло Істини. Вже за часів Трипільської культури на денцях гончарного посуду знайдено відбитки тканин різного переплетення і, зокрема, полотна. На значній території України вже не одну тисячу років існує землеробська культура. Люди, які осіли по долинах річок, уже в далекому минулому вирощували різноманітні продовольчі й технічні культури (льон, коноплі), які використовували для виготовлення тканин. Але серед варіантів текстильних переплетень саме полотняне (структура із хрестів і квадратів – священних знаків Світу) є тією надзвичайною матрицею, яку використовують в безлічі ритуалів і обрядів. Навіть без вишивки чисте вибілене полотно застосовують у різноманітних обрядодіях. Найважливішими в житті кожного з нас є три ключові моменти – уродини, весілля та смерть. В усіх цих трьох моментах використовують полотно, а на багатьох землях України – і рушники.

Так і в Обухові на Київщині зародився унікальний «шитий» рушник. "Шитими" їх називають тому, що ці рукотворні витвори мистецтва виконують виразною рельєфною вишивкою, яка щільно покриває тканину, та створює враження суцільно зашитого полотна. Цю назву вперше увів до наукового обігу відомий етнограф Іван Гончар. Особливістю таких рушників є те, що вони виконані виразно рельєфною гладдю по нанесеному контуру. В основі композиції, як правило, «деревце» чи «вазон», часто з птахами, по краях - кайма; кольори рушників червоний і вохристий різних відтінків. І хоча традиція його вишивки втрачена ще минулого століття, завдяки місцевим дослідникам та майстрам вдалося відродити й показати світу винятковість та унікальність цього витвору. Все почалося з того, що у 1999 році у Національному центрі народної культури (музей Івана Гончара) екскурсійній групі з Обухова показали колекцію із 17 рушників, запевняючи, що вони винятково обухівські. Характерно, що ніхто інший з дослідників народного мистецтва, крім Івана Гончара, не звернув увагу на особливість, неповторність обухівського рушника. Має колекцію обухівських рушників і Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Так почалися пошуки старовинних екземплярів у музеях Київщини і в старших мешканців міста. Знайдено 34 рушники, 5 із яких — у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, 12 — у містян.

Згодом на основі головного елемента композиції рушника – Дерева Життя (Дерева Роду) з’явився і герб міста Обухова. Художниця і педагог Параска Коломийко, яка очолювала конкурсну комісію, доклала максимум зусиль для того, щоб рушник став основою герба міста, а художниця Ольга Кріпченко (Сак), правнука Андрія Малишка, втілила ідею рушника в гербі міста (спеціалісти вважають його одним з найкращих в Україні).

Існує думка, що «Пісня про рушник» поета Андрія Малишка, що родом з Обухова, написана під впливом краси та унікальності саме обухівського рушника. Коли обухівську майстриню та культурну діячку Ольгу Стахів, яка займається відродженням традиції та технології виготовлення обухівського «шитого» рушника, спитали, чи можна вважати, що саме «шитий» рушник на «щастя і долю» дала мати сину, вона відповіла: — «На жаль, ні. Малишко писав про рушники, які бачив. Коли він створював свою знамениту пісню, традиційних обухівських рушників уже не шили. Тоді була брокарівська вишивка — червоний і чорний хрестик. І хоч ця техніка тоді вже досить добре акліматизувалася, вона все ж була завезеною. Тож насправді «шитий» рушник і Малишко пов’язані лише місцем народження».

Так почалося вивчення та відродження традицій виготовлення та вишивки обухівського «шитого» рушника завдяки ентузіастам і волонтерам, шанувальникам цього старовинного ремесла. Виготовлення обухівських «шитих» рушників територіально розповсюджене у місті Обухів, а також селах Таценки та Красна Слобідка Обухівської міської об’єднаної територіальної громади, смт Козин, селі Старі Безрадичі Козинської селищної об’єднаної територіальної громади Київської області, де працюють такі визнані майстри вишивки як Надія Химиченко, Ольга Литовка, Ірина Оніщук, Світлана Зохнюк, Надія Поліщук, Вероніка Поліщук, Ольга Стахів та Світлана Неділько.

Нашому народові притаманне відчуття гармонії у культурі та традиціях, через те відчуття традицій глибинне, самобутнє і самодостатнє. Коли ж говорити про внесок Обухова у скарбницю народної культури, то тут найдорогоціннішою коштовністю цього внеску є саме «шитий» рушник, в орнаменталістиці якого дивним чином поєднуються язичницькі та християнські світоглядні засади його творців. Композиційним осердям цього рушника стало Дерево Життя - поширений символ багатьох цивілізацій планети. Воно зростає з квіткового горщика – вазона.

Обухівське Дерево Життя опирається вазоном на основу, яка завжди відокремлена від основної композиції тонким безконечником. Подібним елементом обведено весь рушник по периметру. Орнамент, який розміщений в основі рушника, не повторюються в основній композиції. Тло рушника повністю покрите вишивкою.

На окремих рушниках зустрічаються пташки, що розташовуються попарно ліворуч і праворуч від стовбура й повернені голівками одна до одної. По ширині рушники прикрашені трьома або п’ятьма кутасиками.

У вишивку обухівського рушника Дерево Життя привнесене ще з орнаментальних цехів пращурів-трипільців. Воно - унікум світового порядку: Дерево істини, Дерево людського родоводу. Воно нагадує про вічність життя, безсмертя особистості й про те, що нам слід вивчати і дотримуватися космічних законів, бо це є запорукою гармонійного єднання людини із Всесвітом. Тільки за такої умови людина здатна пізнавати радість земного життя.

Переважно обухівські рушники вишивалися грубими червоними нитками за допомогою різноманітних технік. Саме тому здається ніби вони намальовані. Інколи зустрічалися у вишивці зелені, жовті та сині кольори. Аналогів йому немає у всьому світі, а довжина його сягає і сягала до 3-5 метрів. Цікавою «родзинкою обухівського рушника було і є 3-5 китиць знизу. Нічого схожого в рушниках інших регіонів не було.

Ольга Литовка, майстриня вишивки з Обухова, каже:  «Вишивати обухівський рушник - особливе задоволення! Немає втоми від одноманітності, думки не відволікаються на рахування хрестиків - вишивай, мрій, дякуй Господеві! Сподіваюся, що такий рушник-оберіг незабаром буде у кожній обухівській оселі, в кожній квартирі, кожному закладі. Це надасть місту неповторного вигляду. А святість рушника буде очищати серця дітей і дорослих від усякої скверни. Вірю, що Дерево Життя буде рясно квітнути й плодоносити - добром і любов'ю».

Найбільша кількість рушників вишивалася нашими прабабусями для весіль, і залишилося для нащадків найбільше саме таких. Серед них і обухівський рушник з пишним Деревом Роду, Деревом Життя. Вишивали його дівчата, які готувались до заміжжя, не на вечорницях, а вдома і потаємно, вкладаючи в нього свої мрії і уявлення про подружнє життя, закладаючи його майбутню програму. Раніше після обряду благословіння батьків молода скручувала рушник у сувій, ховала за пазуху і нікому не показувала, щоб сторонні очі не внесли свої корективи у закладене нареченою. Його не прали, нікому не показували, навіть родичам. Вже аж через тривалий час діти вивішували батьківський весільний рушник у своєму домі як оберіг, як сімейну реліквію. Буває, обухівські жінки, показуючи гостям рушника, зі святобливою повагою до нього, кажуть: «З цим рушником йшли заміж баба моя, мати і я: бережу його на щастя і долю дочці...». Тому придбати такого рушника для музею здебільшого не вдається, бо його власниці відмовляються розлучатися з ним через те, що він – їхня родинна пам'ятка. Але тепер почалося, на щастя, відродження традиції вишивання дівчатами свого весільного рушника.

Обухівський «шитий» рушник випромінює якусь особливу магічну енергію. Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки, завідувач сектору «Тканина» Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара», який був учасником експерименту із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду, розповідає: - «Унікальність обухівського рушника полягає ще й у тому, що він демонструє традицію двобічної вишивки. У ньому немає лиця і звороту. Обидві сторони однакові. У цьому закладена глибинна народна мудрість: у людини повинно бути все гарно не тільки з лиця, видимої сторони (це наші вчинки), а й з невидимої, де знаходяться наші думки та почуття. Коли ми дбаємо лише про красу лиця, то воно тільки для людей, а не для Бога. В людині повинна бути цілковита гармонія видимого і невидимого, земного і небесного. І це демонструє нам двосторонній обухівський рушник».

Обухівський «шитий» рушник – це яскравий елемент нематеріальної культурної спадщини Київщини та України. Але, коли в громадській організації «Об’єднання майстрів «Творча спадщина», яку представляють Ольга Стахів та Ольга Матвійчук виникла думка про внесення обухівського рушника до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, виявилося, що цей випадок непростий, адже передача традиції була перервана на деякий час. Через те, що рушник майже не вишивався поколіннями останні 100 років, були втрачені оригінальні техніки виготовлення швів, а також вірування, пов’язані з рушником. До того ж сьогодні небагато майстринь займається відродженням цього надбання. Саме тому була небезпека втратити його значення як елементу нематеріальної культурної спадщини. Однак, керуючись якраз мотивами зі збереження та охороні цієї відродженої традиції, Експертна рада при Міністерстві культури та інформаційної політики України прийняла позитивне рішення і «Традиція і технологія виготовлення Обухівського «шитого» рушника» була внесена Міністерством культури та інформаційної політики України до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом від 12 грудня 2023 року.