Наталія Бігарі: Найголовніше – людина, з неї починається держава
Про рішення покинути «Самопоміч» та подальшу політичну кар’єру «Моя Київщина» поговорила з депутатом Київської облради, жителькою Білої Церкви Наталією Бігарі
- Почнемо з вашого рішення про зміну політичної прописки. Чому ви припинили членство у партії «Самопоміч»?
Рішення залишити цю політичну силу мені давалось нелегко: я звикла працювати з командою людей, якій я довіряю. у 2015 році саме команда «Самопоміч», яка формувалася в Білій Церкві і Київській області була одна із самих потужних. Туди прийшли люди, які могли гори звернути і показати свою дієвість і ефективність. Я надалі спілкуюсь із цими людьми і поважаю їх, вони – одні із найкращих людей, які можуть представляти політичні сили в майбутньому і теперішньому часі. Чому пішла?... Одна з причин – президентські вибори, коли Андрій Садовий зібрав всю політичну силу на з’їзді і сказа,в що він йде в президенти. Ми йому повірили, тому що це наш лідер, який об’єднав масу людей навколо себе. Але через певний час чомусь ми як члени політичної сили дізналися із соцмереж, що Андрій Садовий зняв свою кандидатуру на користь пана Гриценка.
Особисто для мене були незрозумілі певні речі які відбулись. По-перше, «Самопоміч» - не із слабких політичних сил. По-друге – хороший потенціал народних депутатів у Верховній Раді, які відстоювали права політичної сили. І підтримати сьогодні одну особу, яка не має політичної сили в парламенті, а самим відмовитися від свої боротьби до кінця?... На моє особисте переконання лідер має бути лідером до кінця, незважаючи на те, переможе він чи отримає поразку.
Друге, що було незрозуміло, коли вже відбулися президентські вибори і Україна показала свій вибір – це закон про імпічмент. Я розумію, що Оксана Сироїд його готувала дійсно протягом усіє каденції Верховної Ради, але чому саме коли приходить новий президент, цей законопроект подається. Ми ж прекрасно розуміємо, що ми президента одразу обмежуємо у всіх повноваженнях. Для мене ця ситуація нагадує приказку «вміла готувати та не вміла подавати». Думаю, що не вчасно цей законопроект був поданий і анонсований.
Третє питання – безпосередньо те, що відбувалося в Київській обласній раді. Мені були незрозумілі дії певних наших членів фракції. Коли пішов розкол – це було останньою крапкою…
- Як відомо, ви вирішили балотуватися до ВРУ від партії «Голос». Чому зробили свій вибір на користь саме цієї новоствореної партії?
- Насамперед я хочу подякувати політичній силі «Самопоміч» за те що дала мені путівку в політичне життя. За те, що вона дала мені можливість спілкуватися дійсно з потужними людьми і за те що вона мене разом з іншими депутатами в Київській обласній раді загартувала як політика. Так, я готова йти далі і думаю що зможу зробити те що запланувала, та те, що не вдалося до кінця реалізувати в обласній раді. Взагалі, я рахую, що медики в період реформи мають бути в парламенті, обласних і місцевих радах, тому що коли проходить медична реформа з такими потугами, без практиків, професіоналів, медичної реформи не зробить ніхто. Жоден економіст чи юрист цього не зробить. Тому я йду в парламент, і хочу балотуватися безпосередньо від міста, в якому я народилась, живу і надалі хочу жити. Це безпосередньо 90 округ – місто Біла Церква. Йду я з політичною силою, яку формує Святослав Вакарчук. Обрала саме «Голос», тому що я людина – ідейна, мені подобаються їх принципи, які співзвучні із «Самопоміччю». В основі цієї політичної сили лежить саме основне – людина. З цього починається родина і держава. Мені дуже імпонує їхня передвиборча програма та передвиборчі гасла. Я гадаю, що з цією командою можна йти в парламент і будувати державу, якої ми гідні.
- Коли ви йшли в облраду, у вас також була своя передвиборча програма. За цей час що вдалося реалізувати будучи депутатом Київоблради?
- Сказати, що я все зробила, не можу. Але якщо брати зі ста відсотків, то сімдесят зробила точно. В обласній раді до комісії з охорони здоров’я відносяться з повагою, до нас прислухаються. Якщо взяти охорону здоров’я до моєї каденції і зараз, то суттєво збільшилось фінансування і фінансують не аби як, зараз відбувається цільове використання коштів.
Сказати що коштів вистачає, це сказати неправду: за 27 років незалежності на охорону здоров’я виділялося не так багато. В нас колосальне недофінансування в цій галузі, але об’єм коштів, які заходять в медицину області, ми збільшили в рази. По-друге ми акцентуємо увагу на розвиток не тільки обласних лікарень, а й безпосередньо розвиток в регіонах медичних закладів і медицини взагалі. Я пишаюсь програмою «Екстрена медична допомога», тому що вона за останні роки суттєво змінилась і обновилась. Люди нарешті повірили, що ми можемо щось для них зробити. На бригади екстреної медичної допомоги десятки років не звертали уваги і коли ми подивились на яких автомобілях наші лікарі обслуговують пацієнтів, то побачили металобрухт. Машини не були укомплектовані медикаментами, заробітна плата була мінімальна, без усяких надбавок які держава обіцяла і мала виконати.
Зараз в нас суттєво покращилися умови: ми закупили десятки машин, зробили нову диспетчерську, закупили нову форму, медикаменти. Також за останні роки ми забезпечили обладнанням обласні дитячі лікарні, зробили травмпункт в Білій Церкві, який 10 років ніхто не міг відкрити. Якщо брати соціальний захист, я пишаюся тим що ми вже два роки впроваджуємо і виконуємо на 100% забезпечення дітей інвалідності адресною допомогою. Йдеться від 7 до 10 тисяч на кожну дитину. Також треба не забувати про програму адресної матеріальної допомоги учасникам АТО.
- Які подальші кроки медичної реформи по Білій Церкві?
- По Білій Церкві в мене амбітні плани та мрії. Біла Церква має стати не лише туристичним містом, вона має стати медичним містом. Адже ми маємо багато медичних закладів і потужних медиків. Тому моя основна ціль і задача - зробити із лікарень, які є в місті, дійсно сучасні лікарні, які надаватимуть якісну медичну допомогу і яким довірятимуть не тільки жителі міста, а й прилеглих регіонів. Ще є велика мрія зробити хоспіс в Білій Церкві, враховуючи те, скільки з кожним роком більшає людей що потребують цієї допомоги. Зростає не тільки онкозахворюваність, а й серцево-судинні захворювання.
Лежачих людей треба піднімати, адаптувати до життя, або ж принаймні в останні дні життя створити гідні умови. Тому відсутність хоспісу в місті мені дуже болить, він необхідний в місті, і я надіюсь, що в цьому році ми розпочнемо цю роботу і максимально швидко її закінчимо.
- Щодо реорганізації першої міської лікарні. Що вирішено, питання закрите?
- Так, на сьогодні критичне питання стосовно звільнення і переведення людей до іншого медзакладу закрите. Але давайте дивитися правді у вічі і розуміти, що нас чекає в майбутньому. В минулому році всі лікарні стали в нас неприбутковими комерційними підприємствами. З 2020 року всі лікарні мають підписати договори і будуть отримувати фінансування за послуги, які вони отримали.
Давайте задамо собі питання, чи ми можемо сьогодні надавати якісну європейську послугу при обладнанні, яке застаріле, наполовину непрацююче, в умовах в палатах, які сьогодні є в першій лікарні? Ні не можемо. Є дві мегалікарні – Семашка і перша міська лікарня. А чи спроможні вони на сьогодні бути повністю забезпечені хворими, тобто працювати на всю потужність?
Аналізуючи цифри минулих років я розумію, що ні. Тим паче треба розуміти реформу яка відбувається в охороні здоров’я. У МОЗ чітко зробили перерозподіл лікарень. Тобто є лікарня інтенсивного лікування та планового лікування. В місті мають бути ці дві лікарні. І якщо взяти всю статистику та матеріально-технічне забезпечення, ми чітко розуміємо що лікарня інтенсивного лікування – це Семашка, а лікарня планового лікування це може бути лікарня №1. Можливо, до цього рано чи пізно ми прийдемо.
Але основна помилка управління охорони здоров’я, яку вони зробили, реформу треба розуміти не тільки одноосібно. Перше з чого треба було почати – прямий діалог з медиками першої та другої лікарні, пояснити свою позицію, почути позицію медиків і ухвалити компромісне рішення. Друга помилка – перед тим як робити реформування, ми як місцева влада маємо створити умови перебування цих відділень в другій лікарні: вивільнити приміщення, зробити ремонт, забезпечити обладнанням. Потім прийти в першу лікарню і сказати – шановні лікарі та медсестри, ми створили для вас кращі умови та пропонуємо вам перейти в іншу лікарню і працювати так як працювали. А цього не було зроблено, і тому був такий великий супротив колективу…
Я думаю що ця неприємна ситуація навчить і управління охорони здоров’я і органи місцевої влади надалі такі кроки не робити.
- Давайте згадаємо трагічну ситуацію в Переяслав-Хмельницькому з п’ятирічним хлопчиком, який помер від кульового поранення в голову. Є багато розмов про те, що була можливість його врятувати але медики згаяли час, так як декілька годин чекали а нейрохірурга з Боярки. Чи це можна вважати провалом реформи?
- Те що відбулось із хлопчиком – трагедія для усього суспільства. Ми маємо розуміти, що не все так вдало і красиво як нам розповідає уряд. Це трагедія тієї реформи поліції, про яку нам так багато розповідав попередній президент. Ми бачимо яких успішних в поліцію набрали кадрів. Треба починати з цього.
Це не провал медичної реформи, це провал бездіяльності в охороні здоров’я протягом 26 попередніх років. Медична реформа почалася рік тому. За рік хіба можна зробити ті колосальні зміни, які не робилися протягом десятків років? Ні. Ця ситуація нам показала: цю реформу треба робити і впроваджувати, адже всі знають, що таке районна лікарня. Я була в районній лікарні. Вона не оснащена сучасним обладнанням, наполовину немає тих кадрів, які мають бути. Так, в Переяславі вимушені були чекати обласного спеціаліста, тому що в них його немає. Те що лікарі знехтували дитиною, я ніколи не повірю. Вони до кінця виконують всі свої обов’язки, те що вміють, те і роблять. Проблема в іншому – з чим робити? Якщо ми до кінця доведемо реформу, так як воно стратегічно прописано, то ця дитина в районній лікарні б не залишилась, а була б доставлена бригадою екстреної медичної допомоги до тієї ж лікарні інтенсивного лікування, де має бути сучасна реанімація та обладнання…
- Ви і надалі особисто проводите прийом пацієнтів, розкажіть чи не доводилось вам чути від них скарги на медичну реформу?
- Так, я веду прийом і обожнюю пацієнтів так само, як і медицину. З ними я спілкуюсь не тільки з питань здоров’я. Я безпосередньо також хочу почути думку пацієнтів з приводу реформи. Думки різні: є плюси, є мінуси. Немає однозначної відповіді, що все подобається. Це нормально, адже медична реформа для будь-якої держави світу, навіть самої економічно розвиненої, є найважчою реформою.
Відносно нашої медичної реформи, то законопроекти прийняті правильні. Вони дадуть можливість побудувати дійсно сучасну медицину в країні. Але трактування і реалізація цих законів в багатьох випадках викривлена. МОЗ, на мою думку, зробило декілька критичних помилок. Реформу треба було починати з основного – мотиватора. А основним мотиватором для медиків – це підняття зарплатні. Не можна робити реформу з потужним потенціалом медиків, які отримують найнижчу заробітну плату в Україні.
По-перше, треба було стимулювати медиків йти на роботу тут, а не виїздити за кордон. По-друге, міністру хорони здоров’я треба було вимагати від Кабміну і Президента збільшення фінансування від 2,5% ВВП до 5%, тим самим покращуючи матеріально-технічну базу лікарень.
Третє, що неправильно зробила пані Супрун – вона відкинула на задній план медичну еліту. Треба створювати круглі столи, експертні середовища та прислухатися до думки тих професорів і тих метрів в охороні здоров’я, яким ми довіряємо. Адже чомусь ми, практикуючі лікарі, довіряємо певним іменам. А Міністерство охорони здоров’я ними нехтує, що теж неправильно…
Надія Савчук, «Моя Київщина»
Читати "Моя Київщина" у Telegram