Нічия "Черешенька" або Як живеться та співається людям з Великої Стариці Бориспільського району

На запитання «Моєї Київщини» відповідає Зоя Тимченко, заслужена діячка

естрадного мистецтва України, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, художня керівниця гурту «Черешенька» села Велика Стариця Бориспільського району 

- Пані Зою, розкажіть про Ваш співочий гурт, будь ласка.

- Співочий гурт «Черешенька» було створено порівняно недавно - в червні 2013 року. Репертуар маємо широкий, співаємо як українські народні пісні так і естрадні. На даний період нас 13  учасників: 10 жінок, 3 чоловіки. Колектив нагородженний різними дипломами та подяками.

Практикуємо виступи перед односельцями, перед мешканцями сіл Сеньківської с/р, будинки інвалідів, на полігоні в селі Старе, в Бориспільському  БК, в селах району. Брали участь також  у Всеукраїнських фестивалях: в  Умані у фестивалі Золота гармонь Уманьщини,  в Пирятині - в Козацьких забавах, в Лісапетфесті. За ці роки склад колективу, звичайно, мінявся, але не кардинально. Репертуар  для гурту складаю сама я, співаємо і акапельно, і під фонограму, і під гармошку. В нас є гармоніст Володимир Сидоренко, звукорежисер Віктор Бутко. Аппаратури власної в нас нема.

- Від кого отримуєте допомогу? Де берете кошти на потреби гурту?

- Допомагав сільський голова Ляшенко Юрій - він помер, зараз допомагає виконувач обов’язків сільського голови  Волкова Людмила. Приміщення для репетицій   немає, колектив займається при сільській бібліотеці. Був клуб, зробили церкву з нього. Церква , звісно, теж потрібна людям, але без клубу та ще й без школи село однозначно вмирає. Колектив всі кошти, які заробляє під час колядування, використовує на потреби колективу. Та ще і вносимо щомісяця персональний внесок, невеликий, але вносимо. Така собі «чорна каса». Вирішити проблему з костюмами для гурту допомагала генеральний директор ООО "Племінний завод "Агро-Регіон"  Катерина Рибаченко. Велику допомогу для гурту зробила Желевська Любов Іванівна, вона була певний період сільським головою та учасником нашого гурту.

- Чи зверталися по допомогу  до районного відділу  культури?

- Просили апаратуру у районному  відділі культури, але через те, що  не маємо  клуба, співаємо  при бібліотеці, нам відмовили.  Від нас відмахнулися, бо ми – «нічиї», самі по собі... За свій кошт придбали собі мікрофони, стійки під мікрофони, костюми, реквізити. Якщо  куди потрібно їхати з концертом просимо кошти на паливо , дають небагато, решту  збираємо вскладчину.

- Якби, наприклад, вас «приписали» до клубу в сусідньому селі, чи погодилися б? Можливо, тоді вирішилися б деякі проблеми?
- Нам добиратись на репетицію в сусіднє село 6 км в одну сторону. Можна раз поїхати, а постійно в нас немає транспорту та й часу також. Ми  ж люди сільські, тому в кожного, крім основної роботи є господарство, город, садиба, які теж забирають час.
- Пані Зою, у Вас великий досвід сольних виступів, Ви добре відомі як естрадна виконавиця. Що особисто Вам дає робота в гурті «Черешенька»?
- З появою нас в селі люди стали цінувати українське вбрання. До цього вони його просто палили. Я навіть можу сказати, що ми показали, як потрібно любити та одягати вишиванки. В мене вдома є дуже багато різноманітних речей, я їх обожнюю. Та ви бачите і на фото скільки в мене вишиванок. А колектив для мене як дитина яку я плекала, вчила всьому, вчила поводитись на сцені, як вбиратись, як хустки пов’язувати, рухи, жести. Все вчила. Без мене не прикрашалась жодна сцена, півхати вивозилось, щоб було красиво. Але це все забувається, на жаль, та залишається її величність українська пісня.
- Волонтерити Вам не звикати, чи не так?

- Всі наші концерти, вважайте, волонтерські виступи. Але й неодноразово Володимир  Сидоренко-гармоніст , я і мій чоловік  Віктор Бутко їздили в АТО з концертами. Плануємо це робити і надалі.
 - Ще кілька слів про видатних українців, з якими співпрацюєте, та, якщо не секрет, - про  найближчі плани та мрії.

- Я співпрацюю з Миколою Луківом, Любою Сердунич моєю землячкою з Хмельниччини, композиторами Ксенією Нікольською, Іваном Пустовим, теж моїм  земляком, аранжувальником Олегом Ткаченко. Для мене артисти, співаки всі видатні кожен по своєму. Колективні плани в нас такі - поколядувати, щоб якась копійка була на костюми нові, спонсорів знайти, щоб нам зробили літню сцену в парку, аби ми мали змогу частіше виступати перед односельцями, щоб утеплили бібліотеку, наше «місце  сили», бо наразі вона не отоплюється і щоб не замерзнути на репетиціях, ми  перед тим вмикаємо електричні обігрівачі. Щоб «Черешенька» успішно з’їздила в Румунію з колядками. А все інше в Божих руках. Собі бажаю - успішно виступити на Шлягері року, який відбудеться 26 грудня  в Палаці Україна. Запрошую - приходьте! А найважливіше, щоб мої дітки та внучата були здорові та щоб настав мир в Україні.

Тетяна Іванчук, «Моя Київщина»