Німі міста і безмовні громади: чим живе і як животіє преса на Київщині

Друковані ЗМІ вимирають

Золоте правило сучасності «хто володіє інформацією, той володіє світом» на Київщині отримало інше звучання – «чим менше знають про життя громади, тим зручніше місцевим князькам мутити свої ґешефти»

Після розпаду СРСР у спадок громадам Київщини лишилися цілі міські і районні медіахолдинги – свої газети, телеканали і радіо. Станом на зараз від них майже нічого не лишилося. Причина - жадібність місцевих «хазяїв життя», яким швидкі прибутки від продажу майна медіа були важливішими за довготривалі капіталовкладення. Нема газети в громаді – немає і свободи слова. А, отже, немає кому викривати нечистих на руку ділків. Деякі друковані видання досі зареєстровані, проте не виходять регулярно, а використовуються як бойові листки. Під час передвиборчої кампанії. Щойно та завершується, друк газети знову ставиться на паузу. У той час як у країнах Євросоюзу місцева і регіональна преса дуже популярна, часто конкурує з центральною, столичною.

Для прикладу візьмемо Німеччину. Там є загальнонаціональні видання, приміром «Вельт», «Вестдойче альгемайне цайтунг» чи «Більд», а є міські, як «Франкфуртер Альгемайне цайтунг», газета міста Франкуфурт-на-Майні, котра за тиражами може потягатися з центральною пресою. А ще популярні баварські «Тагес цайтунг» і «Абенд Цайтунг», у них багато читачів і поза межами Баварії. Є свої газети у кожному великому місті, у невеликих містечках і сільських комунах, навіть в окремих районах великих міст. Наприклад, газета «Нойхаузен вохенблатт» видається в районі Мюнхену Нойхаузен міста Мюнхена. За статистикою, щодня у Німеччині видається майже 500 газет, загальний тираж яких складає 30 млн. примірників.

Хтось скаже: німці багаті, от і вкладають в пресу. Багаті, бо розумні, а дурні позакривали місцеві джерела інформації. Хоча за правильно налагодженої роботи ті могли фінансуватися лише частково з бюджету, а переважно – за рахунок реклами, як у Німеччині. А нині дати оголошення люди можуть у кращому разі на Фейсбук-сторінці громади чи ще в якійсь мережі. Або приліпити десь на стовпа.

«Моя Київщина» поцікавилася, де ж у нашому регіоні працюють ЗМІ, хто за ними стоїть і що в них друкують. І зробила висновок: якщо у громади нема власного засобу масової інформації, нема газети – це німа громада. Нездатна ні про себе розповісти до ладу, ні дати відсіч атакам проти своїх інтересів. На жаль, таких громад у нас – більшість.

Почнемо із Приірпіння. Тут зі ЗМІ позитивна картина. «Ірпінський вісник» працює, має сайт. Інформаційне агентство ITV охоплює інформацією весь мікрорегіон – Ірпінь, Бучу, Гостомель і так далі. Цей ресурс пов’язують з Володимиром Карплюком та його групою впливу. Їй багато чого закидають, вистачає на її адресу різноманітних звинувачень, але системності у роботі з інформацією та виборцями у цих діячів не віднімеш. Для прикладу: до Дня знань 1 вересня вийшов друком спецвипуск газети ITV – Освіта Ірпеня. У ньому не лише про освіту у місті-герої, а й привітання від Київської ОВА Руслана Кравченка, розповіді про життя Податкового університету, ліцеїв та ліцеїстів.

Є свої «Бучанські новини» і в районному центрі Буча. Наклад кольорового тижневика громади невеликий – тисяча примірників. У ньому: телепрограма, новини старостатств і навіть спортивні новини.

Певною мірою з Приірпінням можна порівняти Білу Церкву. Тут видається «Вісник Білої Церкви», оголошений тираж – 60 тисяч, роздається безкоштовно. За цим виданням стоїть народний депутат Микола Бабенко, про добрі діла якого на окрузі видання не забуває щоразу нагадувати. Але це – не бойовий листок Бабенка, а досить інформативна газета. Правда, на відміну від ірпінців, видання економне, чорно-біле.

Є у Білій Церкві й унікальне за нинішніх часів видання колективу Білоцерківського національного аграрного університету «Університет». Газета виходить з 1936 року! І це не якась студентська стінгазета, а змістовне видання про життя вузу, здобутки його студентів, про науково-освітні зв’язки з іншими вишами Київщини.

Далі – Вишневе і Крюківщина. «Наша громада». Таку назву має місцева багатоколірна газета. В ній багато повідомлень про наших оборонців, про заходи в громаді з допомоги ЗСУ. Також є сторінка спорту та корисні і юридичні поради.

«Моя Васильківщина», видання якої вже не перший рік підтримує мер міста Наталія Баласинович, менш насичена новина за попередньо згадані друковані видання громад. На першій шпальті тут зазвичай публікації про Небесне військо – земляків, які віддали життя за Батьківщину. Нагадує газета і про міську голову.

А ось лівобережжя Київщини в ЗМІ представлене дуже слабко. Щотижнева газета «Вісті. Інформація. Реклама» має наклад 10200 примірників і, як заявлено, розповсюджується в Києві, Борисполі, Баришівці, Березані, Броварах, Згурівці, Переяславі, Яготині. У газеті багато реклами, що очевидно навіть з її назви. Для кожного населеного пункту, де вона розповсюджується, є тамтешні новини. Тобто, загалом підхід правильний, але для такої кількості громад одної газети точно замало.

Підсумуємо згадкою про місцеву пресу вже не в Німеччині, а в сусідній Польщі. Там, як і у нас, ЗМІ роздержавлені. Себто заробляють з продажів та реклами. Тому медіаринок орієнтується на цільову аудиторію читачів, а реклама – на цільового споживача. У Польщі пішли інакшим шляхом, аніж німці – там потужні центральні ЗМІ мають регіональні редакції, у такий спосіб заохочуючи свого читача не тільки у Варшаві, а й скрізь по країні. Отже, можна скористатися німецьким досвідом, де регіональна преса дуже потужна і затребувана, а можна – польським чи ще чиїмось позитивним досвідом. Але те, що жителі однієї із найбільш населених областей держави зі значною кількістю громад не мають власних потужних медіа – нонсенс.