Обласні лікарні Київщини: доступність на нулі
Доступність і якість медичних послуг – головні наслідки, що мали "переслідувати" українську медицину після її реформування. Але при доволі скромному фінансуванні очікувати на якесь покращення не варто, адже це завідомо програшний експеримент. Про те, чому дві обласні лікарні Київщини так і залишилися пережитком радянського часу, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"
Для початку варто сказати, що пацієнти з області мають можливість лікуватися в Київській обласній клінічній лікарні (КОКЛ), що знаходиться у столиці. Потрапити туди можна по самозверненню, або після направлення з районних чи міських лікарень. Дійсно, більш потужного медичного закладу на Київщині немає. Але чи можна його вважати доступним для кожного жителя столичного регіону. Скоріше ні, аніж так. І на це є низка вагомих причин.
Логістика
Насамперед, на доступність медичних послуг впливає транспортне сполучення. Як відомо, Київська обласна клінічна лікарня (КОКЛ) знаходиться в столиці за адресою вул. Багговутівська, 1. Фактично заклад знаходиться у центральній частині Києва, тому дістатися туди без заторів можна лише рано вранці, або пізно ввечері. Тому автомобілі "швидкої", навіть за наявності проблискових маячків, сирени та переваги в русі, мають великі труднощі з перевезенням хворих.
Неймовірну складність доїзду до КОКЛ мають люди, що користуються громадським транспортом. Так, жителі Яготинської громади обурюються, що не мають можливості з віддалених сіл доїхати безпосередньо до Яготина. А що вже говорити за Київ. Також чимало людей бояться просто загубитися в столиці, тому намагаються відтягнути таку подорож.
Господарство – "якір" селянина
Наступний момент,
що зупиняє жителів Київщини від лікування в обласній лікарні – відсутність
можливості залишити господарство без догляду. Далеко не кожен може покинути
домівку навіть на один день, щоб пройти обстеження (про лікування навіть не
говориться, адже це може зайняти не один тиждень). Насправді це один із
факторів, що є причиною несвоєчасної діагностики захворювань на ранніх етапах.
Але виправдання безвідповідальному ставленню до свого здоров’я - немає. Кожен із нас повинен знаходити
можливості проходити періодичні медогляди (не для "галочки", а
справжні) та звертатися до лікарів при необхідності.
Лікування – великі гроші
Стереотип, що
змушує багатьох залишатися вдома, аніж намагатися вирішити свою проблему.
Дійсно, прописані в 49 статті Конституції України гарантії на безкоштовне
лікування фактично ніколи не виконувалися, адже за маніпуляції, оперативні
втручання та медикаменти більшість викладає серйозні кошти.
Цікаво, що дехто з пацієнтів, що лікувалися в хірургічному відділенні Київської обласної клінічної лікарні нарікали, що завідувач відділення особисто збирає з кожного по 500 грн за день перебування в стаціонарі. Такі дії – злочин, і правоохоронцями кваліфікуються як вимагання, проте говорити про це публічно ніхто не наважується. До речі, такі ситуації сприяють погіршенню репутації медичного закладу, створюють відчуття тотальної корупції, збільшують недовіру до лікарів загалом.
Мій лікар – Інтернет
Страх почути
невиліковний діагноз – ще одна перепона на шляху до лікарів. При цьому люди
готові жити в повному нерозумінні того, що з ними відбувається, тільки б не
чути від медиків, що ситуація безнадійна. Такі хворі "перекопають"
Google у пошуках хвороб, які підходять їм за симптомами. Але при цьому є дві
категорії людей: одні намагаються "приміряти" на себе якомога
простіший діагноз, аби тільки не звертатися до спеціалістів, інші - навпаки –
шукають найбільш складні випадки, щоб переконати себе у недоцільності лікування
як такого.
Вердикт простий –
визначати діагноз по Інтернету, де можна знайти інформацію на будь-який смак,
просто злочин проти власного здоров’я. Серед українських лікарів є багато хороших
спеціалістів, і якщо комусь не пощастило одного разу потрапити до професіонала,
це не привід ставити клеймо на медичну систему загалом.
КНП КОР "Київська обласна клінічна лікарня"
Заклад, про який згадувалося раніше, залишається провідною медичною установою Київської області. Зауважимо, що медична реформа змусила адміністрацію адаптуватися до сучасних реалій: сайт кардинально обновився і став інструментом, що допомагає ознайомитися зі структурою лікарні, колективом, спектром послуг та цінами. На сайті лікарні присутня не вся інформація, але вже зараз його можна назвати одним із найкращих в Україні.
Наразі лікарняні палати більшості відділень перебувають у не найкращому стані, але в найближчому майбутньому все може змінитися, адже медзаклад офіційно отримує плату за надані послуги. Зауважимо, що це наразі єдина медична установа Київщини, яка не потребує додаткового фінансування з обласного бюджету.
Цікаво, що протягом багатьох років КОКЛ залишалася класичною радянською лікарнею, де переважно розвивалося тільки одне відділення – травматологічне, адже посаду головного лікаря більше 15 років займає Микола Анкін, за спеціальністю ортопед-травматолог. Поговорюють, що головним лікарем він став завдяки дружбі з Юрієм Гайдаєвим, який свого часу був міністром охорони здоров’я України по квоті Комуністичної партії України. Анкін беззаперечно є висококласним спеціалістом, який виконує велику кількість складних оперативних втручань. Утім, у багатьох пацієнтів виникають серйозні зауваження до стану низки відділень.
Зараз Анкін обіймає посаду в.о. генерального директора КНП КОР "Київська обласна клінічна лікарня". Конкурс мав відбутися ще навесні минулого року, але через коронавірус організувати його не вдалося. Цікаво, що в мережі писали про продаж посад генеральних директорів депутатами Київоблради минулого скликання, проте далі пліток справа не дійшла. Зауважимо, що конкурсна комісія, яка складається з 9 осіб (3 депутати облради, 3 представники профільних громадських організацій, 3 представники трудового колективу закладу), у подальшому визначає, хто займе крісло гендиректора. Проте буде це Анкін, чи хтось інший, покаже тільки час…
Київська обласна лікарня №2
Якщо перший заклад можна охарактеризувати як більш-менш прогресивний та сучасний, то Київська обласна лікарня №2 (КОЛ №2) залишається пам’ятником радянській медицині, адже там за останні десятиріччя нічого не змінилося. Нагадаємо, що цей заклад було створено в 1991 році на базі Київського обласного лікувально-санаторного управління для обслуговування постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Також допомогу там отримують учасники бойових дій, які проживають на Київщині.
Заклад складається з поліклініки та стаціонарного відділення. Перша знаходиться в районі Львівської площі (пров. Несторівський 13/19), тому дістатися туди не надто складно як власним, так і громадським транспортом. Проте це стосується жителів столиці, адже потрапити на прийом лікаря о 9 ранку, якщо ти житель Володарки чи Медвина, неймовірно складно.
Ситуація з логістикою до стаціонарного відділення взагалі катастрофічна для тих, хто користується громадським транспортом. Лікарня фактично знаходиться в лісі (вул. Північно-Сирецька, 49), а дістатися туди можна лише декількома маршрутами. Проте ситуація може скоро покращитися: одна зі станцій метро, яку столична влада планує відкрити найближчими роками, буде знаходитися поряд із КОЛ №2. Варто додати, що зараз у стаціонарі розміщуються хворі на коронавірус, тому частина відділень не функціонує.
Варто зауважити, що заклад у 2018 році реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради. Це означає, що КОЛ №2 почала заробляти кошти на своє утримання. Проте на ринку медичних послуг виживають лише ті заклади, які пропонують широкий спектр якісних послуг за прийнятну для пацієнтів вартість. При цьому адміністрація Київської обласної лікарні поки не змогла визначити пріоритетні напрямки для розвитку, які в подальшому дали б змогу зайняти свою нішу.
Зауважимо, що наразі в.о. генерального директора – Володимир Єлагін. Він очолював цей заклад у період із 1992 до 1998 року, а потім із 2005 року і по цей час. Сукупно - понад 20 років. Минулого року Єлагін навіть ходив на вибори до Київської облради від партії "Батьківщина", проте підтримки від жителів області не отримав. У мережі про Єлагіна можна знайти досить суперечливу інформацію: ніби він отримує кошти від фармацевтичних компаній, зловживаючи службовим становищем. Так, у 2016 році медзаклад під його керівництвом придбав ліки за ціною вдвічі вище ринкової, а безпосередньо Єлагін у 2007 році фігурував у скандалі із закупівлею інсуліну для хворих на діабет.
Зважаючи на те, що Єлагін у статусі в.о. гендиретора, серйозні скандали навколо його персони та нерозуміння сучасної концепції розвитку медичних закладів – вірогідність продовження контракту з ним не надто висока…
У цілому, обидва обласні заклади об'єднує дві проблеми: корупційна і транспортна. Звісно, за корупцію відповідає керівництво, і якщо там за багато років нічого не змінилося, то очікувати грандіозних покращень не варто. А от на логістику вплинути не вдасться, тому потрібно намагатися змінити фактори, які заважають жителям столичного регіону звертатися до лікарів. Яким може бути цей механізм? Мабуть, чи не найкращим варіантом могло б стати перенесення обласних лікарень за межі Києва і створення нових медичних комплексів на місцях, до яких було б нескладно дістатися.
Одну таку лікарню
можна було б розмістити на лівобережній Київщині, іншу, відповідно, на правому
березі Дніпра. Але з таким розрахунком, щоб людина могла легко і без проблем
дістатися до "точки" без заїзду в переповнену машинами столицю.
Наскільки реальним є цей варіант? За великим рахунком, враховуючи чималі кошти,
які спрямовані у президентський проект "Велике будівництво", такий
амбіційний проект цілком можна було було реалізувати. Щоправда зараз, схоже,
навіть попри коронавірус, наша система охорони здоров'я не надто цікавить
центральну владу, попри те, що від цього часто-густо залежить наше життя.
