Історик і політолог Олександр Палій: Київщина – це, без перебільшення, серце України
25.03.2021
10:42
Олександр Палій
Про історичні дослідження, видатних особистостей, пам’ятки історії Київщини,
розвиток туризму області «Моя Київщина» поспілкувалася з Олександром Палієм –
українським істориком, політологом, кандидатом політичних наук, автором близько
сімдесяти наукових публікацій, відеосюжетів, автором 7 книг, лауреатом
премії імені Джеймса Мейса (2012).
- Пане Олександре, Ви – автор та редактор історичних книг та досліджень, починаючи з
княжої доби і до сучасності - Революції Гідності та російської агресії
проти України. Які герої Ваших книг найбільш пов’язані з Київщиною, її історією?
- Київщина – це, без перебільшення, серце України. Тут
був давній важливий осередок ще за скіфських часів, чому свідчення – найдавніші
скіфські кургани біля Василькова, навіть старші за кургани Дніпропетровщини й
Запоріжжя. Змієві захисні вали, висотою до 15 метрів, були насипані
переважно в перші століття нашої ери. Вони оточують Київщину. Отже, було що
захищати.
На Київщині народилося безліч видатних українських діячів, починаючи
з сивої давнини і до наших часів. Практично всі князі пов’язані з Київщиною.
Усі князі вважали, що їхня Вітчизна («вотчина») – це Русь, тобто земля сучасної
Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської,
Вінницької і Полтавської областей, а починаючи з 12 ст. – і Західна Україна.
Решта підвладних Києву земель були залежними від Русі. Сини князів, керуючи все
життя далекими землями, визнавали Київщину за свою Батьківщину. Приміром, коли син Мстислава Великого Ростислав, що все життя прокняжив у далекому Смоленську, захворів, то він
сказав: «Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо Бог візьме мене в
дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у церкві святого Феодора (у
Києві). Якщо ж Бог вилікує недугу цю, то пострижуся в ченці в Печерському
монастирі».
Нам треба знати і шанувати своїх героїв. Приміром, діяльність
Мстислава Хороброго двісті років замовчувалася, хоча він був канонізований
Церквою ще в сиву давнину. Ніхто з пересічних громадян нічого не чув про нього лише тому, що він
розбив перший наступ на Київ предків московитів. Літопис повідомляє історію
любові князя Мстислава Хороброго до рідної землі. Новгородці стали кликати його
до себе на князювання, але він казав, що «ні за що не залишить Русі», бо, як я
вже казав, ані Новгород, ані Залісся (тобто територія сучасної Росії) Руссю не
були.
Церква визнала його святим за те, що він розгромив під Вишгородом суздальців – предків московитів. Суздальський князь зібрав у похід велетенське військо у складі суздальців, рязанців та інших, більше за 50 тис. Це — чи не найбільше військо, про яке згадують вітчизняні середньовічні літописи. Суздальці обложили Мстислава Хороброго у Вишгороді. Його військо дев’ять тижнів на мурах і біля міста вело бої з суздальськими нападниками. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. Незабаром у Суздалі суздальського князя Андрія Боголюбського убили змовники, котрі повстали проти його жорстокості.
І досі, попри церковну канонізацію, Мстиславові
Хороброму нема пам’ятника в Україні! А між тим, це була доленосна перемога! Київ відстояв
власну велику державність і саму незалежність від чужинців, що виявили себе
лютими ворогами Русі. Ось як писав про це літопис: «І прийшли в замішання
війська їх, і, не діждавши світанку, в сум’ятті великому, не маючи можливості
утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з
міста дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і
багато полону вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і
немало мужності показав з мужами своїми. Так повернулася вся сила Андрія, князя
суздальського, а зібрав він усі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли
вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої».
Вважаю,
що цей князь має бути відзначений щонайменше і в Києві, і у Вишгороді. І це
лише одни приклад.
Практично
всі князі Київської Русі пов’язані з Київщиною, хіба що крім суздальських, які
стали ворогами Русі, і які самі казали, як пише літопис, що «на Русі нам місця
нема».
З Київщиною пов’язані безліч козацьких гетьманів, кошових отаманів,
полковників та старшини. Починаючи від Івана Мазепи, Івана Виговського, але не
тільки. Напевно, не менше чверті всіх козацьких воєначальників родом з Київщини
або пов’язані з Київщиною. Це справді велетенський перелік звитяжних імен. На
півдні Київщини є місцина, де здавна збиралися козацькі ради для обрання
старшини.Так само Київщина народила безліч більш сучасних діячів. 23 березня
1908 року у селі Саварка Богуславського народу народився Архип Люлька — український
конструктор авіаційних турбореактивних двигунів. 23 січня 1883 року у Києві
народився Михайло Донець, співак, видатний соліст Київського театру опери та
балету, розстріляний радянськими карателями. Щоб просто їх перелічувати – не вистачить дня.
- Чи достатньо є на Київщині пам’ятників та музеїв, присвячених цим героям?
- На Київщині явно бракує
пам’ятників, особливо видатним діячам часів Київської Русі та козаччини. У
радянські часи їхні імена замовчувалися, а жива пам’ять рідко сягає аж так
далеко. І це, безумовно, треба виправляти. Ці імена настільки великі, що самі по собі можуть
творити бренди цілих міст.
- Що Вам відомо про наявність туристичних маршрутів на рівні районів та
області для ознайомлення з пам’ятками історії?
-Журналіст Роман Маленков
не так давно видав книгу «12 маршрутів Київщини». Вона досить детальна і,
головне, достовірна, без міфів, зате з твердими знаннями. Її можна
використовувати всім, хто хоче знати свій край.
-Нам усім добре відомо, яким насправді плачевним є стан справ у питанні
збереження пам’яток історії, культури та архітектури, що напряму пов’язано з
розвитком туризму. Яка Ваша думка щодо цього?
- Наскільки я знаю,
більшість заходів з розвитку внутрішнього туризму зводяться до ремонту тих чи інших
пам’ятних об’єктів. Хоча ремонт ще не означає, що туди приїдуть люди.
- Як Ви вважаєте, які пріоритетні питання потрібно вирішити задля розвитку цієї
справи?
- Ключове - це сформувати замовлення на такі маршрути через
організоване їхнє відвідання школярами і, меншою мірою, студентами. У
туристично-привабливих місцях треба мінімізувати або взагалі зняти податки для
готелів та кафе і ресторанів. Також добре було б відремонтувати дороги до
туристичних об’єктів по всій довжині, а не смугами, тобто від об’єкта до
об’єкта. Головне, щоб до них можна було зручно доїхати. Нарешті, можна було
організувати популярні у дітей атракціони на деяких, доречних для цього
туристичних об’єктах. Аби, приміром, школярі могли доторкнутися до історії,
просто вистріливши димом з моделі старовинного пістоля чи гармати.
Напевно,
слід було б виділити на шкільні екскурсії гроші не музеям, а школам, щоб вони
вже розраховувалися з музеями, заохочуючи якість роботи музеїв, та неформальний
підхід до праці. Можна було б нарешті заснувати Музей тоталітаризму, зібравши в
одному місці демонтовані пам‘ятники Леніну, іншим діячам тоталітаризму,
розмістити їх, залишивши стежки для відвідувачів.
Місце має бути символічним –
як приклад, на Видубичах (де під час хрещення Києва ідоли, скинуті у воду, «видибали»),
або десь південніше Києва вздовж Дніпра, куди легко зі столиці дістатися
туристам. В силу кількості відповідних пам’яток в Україні, такий музей стане
унікальним за масштабом і привабливістю для туристів, у тому числі іноземних. Думаю, такий об’єкт
міг би навіть непогано заробляти. Результат: виховний ефект через демонстрацію,
насамперед молоді, естетичної потворності тоталітаризму.
- Над
чим працюєте зараз? Поділитеся?
- Щойно в мене вийшла книга «Короткий курс історії
України» англійською мовою, уже четверте видання. Цю книгу я робив водночас і
стислою, і вичерпною. Видання вийшло у відомому видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», з хорошим
перекладом, редаговане англійцем. Ця книга буде корисною як для іноземців, так
і для українців, що вивчають англійську. Нещодавно вийшла книга «Збагнути
Росію: свідчення очевидців», в якій зібрані найбільш цікаві й відверті свідчення мандрівників про
Московщину – ту країну, яка зараз
називається Росією. Незабаром сподіваюся видати книгу «Велика історія України».
Хочу зробити її такою, якої ще ніколи не було –
з одного боку не надто довгою, щедро ілюстрованою найкращими фото, з
іншого боку – з уривками з першоджерел,
задля того, щоб читач відчув дух нашої історії.
Читати "Моя Київщина" у Facebook
письменниця
