Олексій Перфілов: Потрібно зробити все, щоб влада Боярської ОТГ перетворилася у звичайну сервісну службу, яка би сприяла розвитку місцевого бізнесу

- Так. Дехто не вірив, що я піду служити. Мовляв, син відомого актора, як прийнято серед мажорів, просто "відкосить" від армії. Але я вирішив відслужити строкову службу.

- Знаю, що батько вашого батька загинув на полях Великої Вітчизняної…

- Так, у 1943 році. Мене, власне, і назвали на його честь – Олексієм…

- Кажуть, що після армії Ви навіть сценаристом вирішили стати?

- Наприкінці 80-х настали нові часи. Стало менше цензури, але й менше грошей. Причому кошти на реалізацію кінопроєкту потрібно було самому знаходити. Тож довелося ставати продюсером свого задуму. А справа починалася так. Я зі своїм другом написав сценарій гостросюжетної стрічки "Клятий смарагд", він і зараз готовий до постановки. Коли ж ми самі взялися за реалізацію проєкту, на стрічку було виділено три мільйони ще радянських карбованців. Згодом трапився обвал фінансової системи та для продовження проєкту потрібно було вже 30 мільйонів.

Інший українсько-російський проєкт "Серця трьох" за романом Джека Лондона (із ексгардемаринами Жигуновим, Шевельковим та Хмельницькою) був уже на стадії завершення зйомок, тому продюсерська спілка й прийняла рішення: зосередити фінанси на одному проєкті, щоб дати можливість завершити стрічку Володимира Попкова, а нашу, де режисером мав бути батько - Лев Перфілов, – тимчасово заморозити. Але, як кажуть, нема нічого більш постійного, ніж тимчасове…

До слова, при доборі акторів на ролі батько робив ставку на Театр кіноактора і на студію ім. Довженка. І якби вдалося реалізувати цей проєкт, то він міг би допомогти нашим акторам легше пережити певний етап переходу до ринку на початку 90-х. 

Зауважу, що ми встигли відзняти всі кінопроби, затвердити календарний план, придивитися до натури майбутніх зйомок. У стрічці мали зніматися Богдан Бенюк, Олексій Горбунов, Ніна Ільїна і, на жаль, уже покійний Георгій Дрозд…

Згодом, коли батько серйозно захворів, мені довелося постійно допомагати йому, аби він зумів знятися в інших вітчизняних кінопроєктах, яких тоді стало обмаль.

- У фільмографії вашого батька приблизно 120 гострохарактерних ролей, але невеличка роль Григорія Ушивіна (Гриша "6 на 9") не тільки прикрасила культовий фільм із Жегловим-Висоцьким та Шараповим-Конкіним, але й стала своєрідною його візитівкою. А я ж за його творчістю став слідкувати ще з початку 70-х – після "Старої фортеці" Олександра Муратова, де він блискуче зіграв роль Кашкета…

- Щодо цієї ролі. Я разом із батьком кілька днів був в кіноекспедиції в Середній Азії, де Георгій Данелія (на жаль, також уже покійний) знімав свою чергову комедію-антиутопію, що стала культовою, – "Кін-Дза-Дза". І я оцінив славу батька, коли місцева дитяча масовка супроводжувала його появу фразою саме зі "Старої фортеці": "Там на площі раків привезли. Вони, гади, ворушаться, а ми їх пивом-пивом!" Чи це не свідчення акторської слави?

- Утім, фраза його персонажа – чатланина-дисидента, що мешкає на кратері зі стрічці Данелії,  "Я скажу всім, до чого довів планету цей фігляр ПЖ! Пацакі чатланам на голову сіли! Кю!" стала не менш крилатою…

- В одному зі своїх інтерв’ю, говорячи про головне амплуа негативного персонажа другого плану, а то й епізоду, батько говорив: "Чим більше я граю негідників, тим чистішим стаю сам. Намагаюся спритно зіграти негідника, покидька. Бувало, що й перегравати головного героя. Глядачеві запам'ятовується негативний персонаж. В ім'я чого? Щоб ті, хто запам'ятає мене на екрані, вчасно побачили таку ж людину в житті. Нехай це гучні слова, але така моя громадянська позиція… А грати дуже цікаво, часом і не головну роль. Адже в одному епізоді можна показати ціле явище, шар нашого життя".

- Думаю, що саме до Льва Олексійовича, як ні для кого іншого, личать хрестоматійні слова Михайла Щепкіна: "Немає маленьких ролей, є маленькі актори".  Він, до речі, чудово зіграв роль піаніста у стрічці "Сльози капали" того ж Данелії, кілька разів знімався в Алова та Наумова, зокрема й у "Легенді про Тіля". Чому ж він так і не отримав звання народного артиста?

- Це досить некрасива, але показова історія. Його в останню мить зняли з номінації на представлення звання, потім там у списках нагороджених з’явилося інше прізвище. Скажу лише те, що цього не сталося через його принциповість і те, що він не хотів йти проти власного сумління…

До речі, ще на початку свої акторської кар’єри він сповна відчув, що значить йти проти течії. За розподілом у нього були три пункти: залишитися театральним актором у Москві в Малому Театрі, їхати кіноактором до "Ленфільму". Але він замість берегів Ниви обрав узбережжя Дніпра та приїхав до Києва, де мешкала його мати – моя бабуся. Відтак, ніби в помсту за це, його потім ніколи не звали зніматися до Ленінграду…

Нацполіція у вирі змін

- Скажіть, а Ви самі не шкодуєте, що врешті-решт не пов’язали своє життя з кінематографом, а обрали шлях правоохоронця?

- Ні, я звик у житті робити зважені кроки і про свій життєвий вибір не жалкую. Тому я згодом закінчив два інститути - Інститут Внутрішніх Справ та Академію управління при МВС.

- А якась фахова спеціалізація в цих вишах у Вас була?

- Правоохоронна діяльність. А вже потім магістратську роботу я писав на тему "Організація патрульно-постової служби в Україні".

- А де міліцейський дебют проходили?

- Тут, у Боярці. А загалом у Києво-Святошинському районі я пропрацював понад двадцять років – від старшини до підполковника.

- Ви починали роботу в міліції в буремні 90-ті, причому, як кажуть, на першому рубежі охорони правопорядку. Як усе ж тоді вдалося дещо приборкати злочинність?

- Тоді в людей було дещо інше ставлення до поліції. Багато справжніх професіоналів працювало у правоохоронних органах. Тому можна констатувати, що вирішальним чинником був професіоналізм кадрів та їхня відданість справі. 

- Свого часу в системі МВС – при переході від міліції до поліції – була запроваджена загальна переатестація кадрів. Її наслідки оцінюють по-різному. Але дехто з експертів стверджує, що несправедливо з лав ключового правоохоронного відомства було звільнено чимало професіоналів, на місце яких прийшла непідготовлена зміна, для якої характерні лише надмірні кар’єрні амбіції.

- Скажу так: задум реформи був правильним, але інструментарій реалізації – не завжди. Візьмемо, наприклад, склад атестаційних комісій. Часто-густо до них входили люди, що не мали вищої освіти.  Доходило навіть до того, що серед "членів журі" були люди з кримінальним минулим…

Приміром, коли я проходив атестацію, відповідав більше ніж на 120 запитань з теорії та практики діяльності правоохоронців. Була планка, нижче котрої ніхто з поважаючих себе професіоналів не мав права опускатися…

Але самі члени комісії цих тестів не проходили. І коли сидить людина та спілкується з працівником поліції вуличним жаргоном, то яка може бути співбесіда й хто врешті-решт має приймати рішення? Як кажуть, а судді хто? Тому досвідчені правоохоронці прямо заявляли: ми згодні на тести, проходження "поліграфа", проведення співбесіди, але дайте тих, хто хоча б у темі правоохоронної проблематики та зможе адекватно оцінити, чи готова людина до роботи в нових умовах. І згодом, коли комісії стали більш кваліфікованими, то дійсно пішов нормальний відбір. 

- До речі, а після того, як Вас на початку поточного року перевели до Васильківського відділку Нацполіції, можете порівняти тамошню криміногенну ситуацію з боярською?

- У межах нашої бесіди глибоко аналітично порівняти Києво-Святошинський із Васильківським районом складно, але якщо орієнтуватися за викликами громадян, то різниця, звичайно, відчувається. Якщо за добу у Васильківському відділку поліції фіксується від 60 до 100 викликів, то в цьому – майже столичному районі – щонайменше 190… Звичайно, на цю статистику впливає і щільність населення, і близькість до мегаполісу…

- Можете розповісти про найбільш пам’ятні епізоди у Вашому міліцейському, а нині вже поліцейському житті?

- За понад два десятки років служби їх було багато. Пригадуються події часів Майдану. У нашому місті тоді теж заворушення спостерігалися. Активісти приїхали сюди до ЗАГСу та почали вимагати начальника міліції на звіт. Але того дня начальник райвідділу міліції знаходився на нараді в обласному управлінні. І тодішній мер Боярки Тарас Добрівський зателефонував мені та попросив вийти до протестуючих. І почалося живе спілкування з людьми. Але серед присутніх було багато гарячих голів, у котрих емоції, що називається, "зашкалювали". Ледь не дійшло до самосуду, бо дехто пропонував відвести мене на столичний Майдан, ніби як полоненого. Але за мене з цієї ж юрби вступилися люди: не чіпайте його! Це наш, нормальний, порядний міліціонер. Ми його добре знайомо. І для мене це був показник моєї роботи: за мене вступилися земляки. Я дружині нічого не розповідав, але згодом вона знайшла відповідну картинку в YouTube…

Але ж громадянський порядок потрібно забезпечувати в будь-який період, особливо під час вуличних актів. І згодом до нас в райвідділ приїхали представники Майдану, "Самооборони" і ми почали спільно патрулювати територію району, зокрема й блок-пости, які тоді були виставлені. І в одній машині їздили штатні працівники міліції та представники громадськості.

- А нагадайте, що тоді громадськість намагалася контролювати: приїзд до столиці загонів "Беркуту" із інших регіонів?

- Переважно не допустити підвіз до Києва "тітушок", аби на загострювати протистояння в Києві.

- Свого часу, коли телефільм "Місце зустрічі" демонстрували по телебаченню у країні суттєво знизився рівень злочинності, тому тодішній міністр МВС СРСР вручив акторам фільму Почесні грамоти МВС, зокрема й Вашому батькові. Мабуть, глибоко символічно, що його син також знайшов визнання у людей. Як свідчить недавня історія, у 2017-му році Ви стали "Людиною року" Боярки в номінації  "Оборона. Правопорядок. Захист".

- Здавалося, це суто символічне звання. Але мені воно дало чітке усвідомлення того факту, що я крокую правильним шляхом та роблю справді важливу справу. Визнання від своєї громади – лакмусовий папірець, який не підробиш.

- Кажуть, що Ваша дружина керує громадським формуванням "Вовк" та однойменним приватним охоронним підприємством, а останнє доволі часто отримує тендери від комунальних служб району. Як Ви можете це пояснити?

- Дійсно, є таке громадське формування, але там моя дружина не командир. Очолює його колишній правоохоронець, учасник АТО Дмитро Кулябін. Нагадаю, що в нас діє закон "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" та існує відповідна концепція Нацполіції. Тобто, як і в усьому цивілізованому світі, безпека громадян покладається не тільки на правоохоронні органи, але й на органи місцевого самоврядування та на самих громадян. Громадське формування "Вовк" дійсно працює завдяки однойменному приватному підприємству, де люди працюють переважно на волонтерських засадах і допомагають професійним правоохоронцям забезпечувати громадський порядок. Утім, моя дружина – самодостатня людина, а я в її бізнесові справи не втручаюся.

- Скажіть, а яка нинішня сфера Вашої відповідальності у Васильківському відділенні Нацполіції?

- Комунікація з громадськістю, дільничні офіцери поліції, ювенальна превенція, патрульна поліція.

Боярка та майбутні вибори: від міста районного підпорядкування до центру окремої ОТГ  

- У романі Миколи Островського "Як гартувалася сталь" чи не центральним епізодом є події, пов’язані з Бояркою. Ваш батько двічі знімався в екранізації цього твору. Спершу на Одеській кіностудії у вже згаданих Олександра Алова та Володимира Наумова у своїй дебютній стрічці "Павло Корчагін" у 1956-му році.  А згодом – за їхнім же сценарієм – у яскравій ролі селянина-одноосібника, який нарікає на земельні межі в шестисерійному телефільмі Миколи Мащенка (на зйомках якого подружився з Володимиром Конкіним, із яким пізніше зустрівся й у "Місці зустрічі змінити не можна"), а що вас привело сюди, до Боярки зі столиці?

- Скажу, що паспортна система в Союзі була специфічна, тож через певні життєві обставини перед тим, як оформитися остаточно в Києві батькові потрібно було мати прописку десь неподалік. І він мав її саме у Боярці. І хто міг сказати тоді, що й моя доля буде пов’язана з цим чудовим містом. Я тут пройшов шлях  від старшини до підполковника, зустрів свою любов, ми одружилися і вже чверть століття я мешкаю саме у Боярці й до Києва повертатися не бажаю.

- Окрім трансформації силових структур, про що ми говорили вище, нині у країні триває не тільки фінансова децентралізація, але й адміністративно-територіальна реформа. І на мапі регіону невдовзі не буде Києво-Святошинського району, частина його земель відійде до Бучанського укрупненого району, інша, зокрема й майбутня Боярська ОТГ, – до Фастова. Обухівський район поглине Васильківський. Вас це не лякає?

- Переконаний, що запланована реформа цілком закономірна. По-перше, буде суттєво скорочений бюрократичний апарат, а головне – гроші, які будуть заробляти територіальні громади, переважно в них й будуть залишатися, а не перерозподілятимуться проміжними інстанціями. 

- Скорочення витрат – річ необхідна, але в основі будь-якої соціальної політики є праця, капітал, виробництво. Як усе ж зробити майбутню Боярську ОТГ привабливою для інвесторів, щоб і люди були зайняті, а не їздили до тієї ж Польщі?

- Разом із партійними експертами ми зараз завершуємо розробку проєкту розвитку Боярської ОТГ, який невдовзі презентуємо. Але вже зараз хочу назвати головну передумову позитивних зрушень. Потрібно зробити все, аби функції органів місцевого самоврядування, зокрема й майбутнього апарату ОТГ, були спрямовані не на власне самозабезпечення, а на розвиток усієї громади, а також перетворитися у звичайну сервісну службу, яка сприятиме розвитку місцевого бізнесу (наприклад, отриманню ліцензій на діяльність), функціонуванню закладів медицини, освіти та культури, що розташовані на її території. 

Словом, уся держава має стати сервісом, а не лячним монстром. Допомагати одним швидко отримувати послуги, а іншим чесно виконувати свою роботу. Тому я досить позитивно оцінюю проєкт "Цифрова держава", що згодом об’єднає всі відомства в єдину зручну й дієву онлайн-систему "Дія".

- Мешканці Бучі та Ірпеня страждають від надмірних темпів урбанізації. Багато мешканців Боярки навпаки вважають, що місто схоже на велике село та майже не будується. Зараз ніби підготовлений генеральний план розвитку міста, який може й дасть певний імпульс для його подальшої забудови. У разі перемоги вашої команди, яких принципів та вимог Ви би вимагали від забудовників?

- По-перше, ми не повинні будувати житло де завгодно. І щоб не було надмірної щільності забудови, а отже, й надмірного навантаження на інженерні комунікації, не варто робити наголос на зведенні багатоповерхівок. Як на мене, для Боярки оптимально 4-5-поверхівки.

Також слід враховувати, що з осені в нас буде вже Боярська об’єднана територіальна громада. Тож слід подбати й про єдиний генплан розвитку ОТГ, а за необхідності скорегувати генплан розвитку міста, адже ми маємо подбати й про інтереси громад семи інших населених пунктів.

- У Боярці знаходяться кілька об’єктів медицини, зокрема й обласного та районного підпорядкування. У контексті другого етапу медичної реформи, утворення ОТГ та відходу Боярської ОТГ до адміністративних меж укрупненого Фастівського району, яким Вам бачиться практична система охорони здоров’я в майбутній ОТГ?

- У складі групи наших експертів є і й фахівці з галузі охорони здоров’я, які нині завершують розробку концепції надання медичних послуг Боярської ОТГ. У ньому є досить цікаві ноу-хау, про які зараз казати ще зарано.

І успіх залежить не тільки від наявності місцевих програм різного ступеня реалістичності їхнього втілення. Справа в тому, що за будь-яких обставин, особливо в такій чутливій сфері, як медицина, багато в чому успіх реформ буде визначатися й зусиллями центральних органів влади, зокрема й законодавцями, урядовцями та чиновниками профільного міністерства. Тож ми будемо відповідно вибудовувати комунікації та логістику на всьому ланцюгу надання медичних послуг, бо територія ОТГ велика. Це також стосується й освіти.

- Проблема сміття актуальна для кожного регіону. Чинного мера Боярки Олександра Зарубіна його опоненти критикують не тільки за непродуманий, на їхню думку, Генплан розвитку міста, але й за ідею збудувати сміттєпереробне підприємство на околиці міста. У Тарасівці знаходься сумнозвісний полігон твердих побутових відходів, проблему якого не можуть вирішити десятиліттями. Як можна змінити ситуацію?

- Щодо підприємства по переробці сміття в Боярці, потрібно ретельно проаналізувати всі плюси та мінуси цього проєкту, а щодо полігону в Тарасовці, то тут уже зараз очевидно, що формально закритий об’єкт дійсно потребує коштів та зусиль, оскільки метанові викиди і справді є загрозою для здоров’я земляків. Це бомба уповільненої дії. І землі тут потрібно рекультивувати. І ми від цього нікуди не дінемося, якщо цей полігон ляже на плечі нашого ОТГ. Хоча колеги підказують, що в деяких регіонах на рівні місцевого самоврядування окремі екологічні програми вирішуються за допомогою донорських програм закордонної допомоги.

- Для багатьох людей команда ЗЕ сприймається дійсно як об’єднання занадто зелених, тобто молодих і недосвідчених політиків. Ви ж людина трохи старша середнього віку. Але за всієї своєї успішності та чималим життєвим досвідом досі ще жодного разу не балотувалися на виборах в органи влади. Чому зараз наважилися на цей крок та ще під егідою президентської партії, яку зараз не критикує лише ледачий?

- Я помітив, що реформи у країні, хоч і з трудом та зі супротивом, але йдуть, і що молода команда політиків намагається зрушити з мертвою точки те, що потрібно було зробити ще на початку 90-х і на що не наважилися політики старої формації. І я відгукнувся на заклик партії "Слуга народу" до людей разом здійснювати позитивні перетворення у країні і подав свою заявку на згоду реалізовувати цю мету у президентській команді. Згодом був запрошений на співбесіду. Утім, ще до карантину керівництво партії, разом з її обласним осередком оголосило, що буде відбуватися партійний праймеріз кандидатів на депутатські мандати та на посади керівників  ОТГ і мерів міст та селищних та сільських голів.

- А скажіть відверто, але без уточнення деталей: чи були у Вас пропозиції балотуватися від інших політичних сил?

- Так, безумовно, були…

- Латинською слово "партія" означає "частина". Тож із політологічної точки зору всіляке партійне ангажування дещо звужує електоральний охват. Тому не випадково на кожних виборах від чинних мерів, особливо великих міст, доводилося чути дещо демагогічну тезу, мовляв  "Моя партія – це полтавчани, львів’яни…і далі за списком". Чи не було у Вас спокуси заручитися підтримкою правлячої партії, але при цьому йти на вибори як позапартійний самовисуванець?

- Це було би нечесно, тим паче я свою програму розробляю в команді партійних експертів-реформаторів та й звик до командної роботи та водночас персональної відповідальності за свою ділянку роботи. Тим паче я прагну бути учасником позитивних змін у країні, причому не тільки на загальнодержавному рівні, а на щаблі місцевого самоврядування. 

- Кожен кандидат на виборах має бути готовий до застосування різних технологій, зокрема й брудних із боку конкурентів. Чи готові Ви морально й психологічно до незручних запитань при зустрічах із виборцями та до появи в ЗМІ та в соцмережах низки компромату на себе?

- Психологічно я готовий до цього, тим паче постійно контактую з людьми і, як, мабуть, кожен працівник правоохоронних органів, звик до того, що частина правопорушників, із якими мене зводила службова діяльність, періодично на мене скаржиться в різні інстанції і вигадує різну нісенітницю…

А головне – я хочу кожного разу зранку просинатися та не кривитися, коли подивилюся на себе в дзеркало. І якщо хтось щось про мене вигадає, хай це залишиться на його совісті. 

У своїй виборчій кампанії я не буду використовувати будь-який бруд проти своїх конкурентів чи за давньою вітчизняною традицією – валити все на попередників. 

Тим паче не варто займатися політиканством на рівні місцевого самоврядування. Потрібно просто взяти все добре, що напрацювала попередня влада, і доповнювати своїми ідеями та програмами. 

Повірте, мер чи голова ОТГ – не може всього знати. Моя концепція така: керівник територіальної громади мусить вміти організувати процес.  Якщо я весь час працював у поліції, то не можу все знати про медицину чи про комунальну сферу. У загальному так, але в нюансах потрібно спиратися на фахівців. 

Наприкінці хочу зазначити, хто би не став переможцем виборів голови Боярської ОТГ, після виборів він приречений на співпрацю з депутатським корпусом та з фахівцями виконкому, який вони сформують.

- Але погодьтеся, що може стати й так: розумом депутати з інших політичної фракції розуміють вашу пропозицію і навіть на словах можуть її підтримувати, проте при персональному голосуванні можуть орієнтуватися на вказівки лідерів центрального партійного проводу. 

- У такому випадку потрібно апелювати до громади, мовляв, потрібне рішення для всіх людей вони блокують. Хай тоді виходять до своїх виборців та аргументують підстави своєї особливої позиції. Ні, що не кажи, а гласність та публічність – непоганий інструмент і на рівні місцевого самоврядування.