Письменник із Миронівщини Олексій Ганзенко: Мусимо протиставити "рускому міру" наш український світ

"Моя Київщина" послілкувалася з відомим письменником із села Владиславка на Миронівщині Олексієм Ганзенком
Творчість Олексія Ганзенка – різнопланова та багатожанрова. Це поезія і проза, зокрема, романи, містичні та пригодницькі детективи, оповідання, історичні та гумористичні збірки, новели, трилери, філософські та релігійні твори, піксельні книжки.
Письменник неодноразово ставав переможцем та лауреатом різноманітних мистецьких конкурсів:
- Поетична зима (Б. Церква) – серед переможців (2004);
- Всеукраїнський конкурс сатири та гумору ім. Андрія Сови – лауреат 2 премії (2008);
- Рукомесло – переможець (2009);
- Міжнародний конкурс на краще коротке оповідання (Склянка Часу) – лауреат (2012).
Був серед переможців та лауреатів деяких мережевих літературних конкурсів. Виборов 1 місце на міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова" у номінації "Романи" за книгу "Raptus melancholicus" (2021). Книги автора видавалися як самвидав та у професійних видавництвах. Автор має своє, доволі широке коло читачів.
-Пане Олексію, до Вас запитання як до творчої людини: як оцінюєте культурний процес під час війни?
- Не знаю, я в ньому участі не беру. Сиджу собі в своєму селі й намагаюсь щось писати. Пишеться важко з багатьох причин, але силую себе підтримувати сяку-таку форму. Судячи з того, що "Коронація слова – 22" не відбулася (де я ніби мав бути серед членів журі), із культурним процесом, так, є проблеми. Але судячи з того, що вже під час повномасштабного в мене вийшла чергова книжка – проблеми не критичні. А судячи з соцмереж, в культурному процесі взагалі мало що змінюється – культпроцесори звично гризуться між собою.
-Що таке, на Вашу думку, мистецький фронт? Яка його роль у боротьбі з ворогом?
-Перш ніж у ту чи ту країну заходить московський солдат, туди заходить так званий "руский мір". Саме в такій послідовності – спершу "руский мір", а тоді руский солдат. Відтак, мистецький фронт – це не абстрактна метафора, а річ цілком зрима, груба і фізична. Якщо ти митець і ти не на фронті (гарячому), мусиш змагатися на культурному, кожен у своєму жанрі, так би мовити, кожен – у міру своїх здібностей і можливостей. Хай хтось напише новий суперпотужний україномовний роман, а хтось – скине в своєму місті пам’ятник Пушкіну, усе згодиться. Мусимо протиставити "рускому міру" наш український світ. Звучить трохи пафосно, але такі часи.
-Що нового відбувається в Миронівці? Які проблеми творчих людей можете озвучити?
-Схоже що нічого. Років десять тому я, наївний, спробував, було, організувати тут літературну студію. На подив ідея зустріла глухий спротив деяких, сказати б, владних чинників, а на розчарування – байдужість і незацікавленість самих місцевих літераторів. Не думаю, що відтоді щось кардинально змінилося, отож головна проблема нашої творчої спільноти – це її небажання в оцю спільноту об’єднуватися. Насправді, звісно, якісь заходи проводяться, але це, скоріше, "згори", а не "знизу", тобто так, як усі звикли. А може воно й правильно, бо головне для творчої особи – аби їй ніхто не заважав. У цьому сенсі маємо цілковиту свободу, тож цінуймо її!
Слава Україні!