#

Радник голови КОДА у справах учасників АТО/ООС Віталій Баранов: Київщина - єдина область в Україні, яка не має шпиталю для ветеранів

09.07.2020 08:14
Радник голови КОДА у справах учасників АТО/ООС Віталій Баранов: Київщина - єдина область в Україні, яка не має шпиталю для ветеранів
Віталій Баранов

Віталій Баранов – підполковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни, командир 90-го окремого аеромобільно-десантного батальйону, захисник ДАПу, співзасновник і голова Всеукраїнської громадської організації «Об’єднані війною. 90-й батальйон», заступник голови Товариства сприяння обороні України. 2 липня він був призначений позаштатним радником голови КОДА Василя Володіна у справах учасників АТО/ООС, а також головою Координаційної ради ветеранів при Київській обласній адміністрації. В інтерв’ю «Моїй Київщині» Баранов розповів про плани на новій посаді та проблеми учасників АТО/ООС регіону, які необхідно вирішувати першочергово

- Розкажіть про те, чим Ви займалися до того, як стали радником голови КОДА у справах учасників АТО/ООС?

- У 2014-2015 рр. я брав участь у бойових діях на Сході України. Із 22 січня виконував обов’язки командира 90-го аеромобільного батальйону. Він крайнім виходив із Донецького аеропорту і поніс найтяжчі втрати. Загалом загинуло 39 моїх людей. У вересні 2015 року я був демобілізовний і після цього займався громадською діяльністю. Зараз очолюю Всеукраїнську громадську організацію «Об’єднані війною. 90-й батальйон». А також є заступником голови Товариства сприяння обороні України, колишнього ДТСААФ. Осередки ми маємо по всій Україні, але, оскільки я проживаю у Київській області, займаюся саме цим регіоном. У мої обов’язки входить забезпечення взаємозв’язку між органами державної влади та ТСО, зв’язку товариства з громадськими організаціями, військово-патріотичне виховання.

До речі, зараз ми плануємо відкрити філіал у Вишгороді. На його базі хочемо створити центр військово-патріотичного виховання і туди працевлаштувати ветеранів війни. Давайте дивитися правді в очі, сьогодні у школах навчальну військову підготовку проводять вчителі фізкультури та праці, які, на відміну від бійців, не можуть передати відповідний досвід. У нашому ж центрі будуть різноманітні цікаві заняття, наприклад, по бойовому самбо, вогневій підготовці, електронний тир. І ми готові його повністю укомплектувати навчально-матеріальною базою. Уже навіть приміщення знайшли, але необхідна згода КОДА. Таким чином, ми не лише працевлаштуємо ветеранів, а й підвищимо якість виховання дітей та заберемо їх з вулиці. Вони наше майбутнє, і наша нація повинна бути організована до самооборони. Таку свідомість потрібно виховувати з раннього віку. І ми зможемо навчити школярів дивитися на людей у формі інакше. Тим більше, сьогодні формують закон про сили територіальної оборони. У нашому центрі такі заняття з мешканцями району теж можна буде проводити. Це пілотний проєкт, і якщо нам все вдасться, таких можна буде створити декілька в області. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми це зробимо.  

- Чому і як Ви стали радником голови КОДА у справах учасників АТО/ООС?

- Мою кандидатуру голові КОДА порадила частина ветеранської спільноти, щ бачать обсяг робіт, які я виконую, і добре мене знають. Мені запропонували, і я погодився. Ця посада неоплачувана, але, я думаю, вона допоможе ще швидше втілювати все те, що ми й так робили в наших громадських організаціях, і те, що запланували. Зараз ветеранська спільнота трохи розділена, але хочеться, щоб ми всі спілкувалися, розуміли проблеми кожного й один одному допомагали.

- До цього співпраця між обласною владою та ветеранськими організаціями була налаштована?

- Наша ГО не фінансувалася обласним бюджетом. І це була наша принципова позиція – ми не хотіли бути комусь чимось зобов’язаними. Із КОДА ми співпрацювали лише, коли організовували різноманітні заходи.

- Виділіть основні проблеми, з якими сьогодні зіштовхуються учасники АТО/ООС після повернення додому.

-  Я б виокремив три: медичні, їх є дуже багато і про це можна говорити годинами; проблеми соціального захисту та адаптації до мирного життя.

- Яка наразі ситуація з медичним забезпеченням учасників АТО/ООС у Київській області? Чи достатньо необхідного оснащення та медичних закладів?

- Варто почати з того, що Київська область - єдина в Україні, яка не має шпиталю для ветеранів. За допомогою волонтерів, Федерації учасників АТО/ООС ця проблема якось вирішується через домовленості з різними медичними закладами, але на державному рівні це ніяк не регулюється. Попри те, що це люди, які брали участь у бойових діях, це категорія, до якої потрібен особливий підхід, і їхні хвороби мають свої особливості. Ту саму контузію не можна порівнювати зі звичайною черепно-мозковою травмою.

- Чому, на Вашу думку, так склалося, що лише на Київщині досі немає спеціалізованого медзакладу для учасників АТО?

- Подивіться, як часто у нас змінюються губернатори. У них просто не доходять до цього руки. А, можливо, не бачать у цьому сенсу, не зацікавлені. Сподіваюся, що з Василем Володіним ми все ж зрушимо з мертвої точки, і в Київській області буде один із найкращих шпиталів для ветеранів.

- Які ще медичні проблеми існують?

- Найбільші проблеми мають ветерани з інвалідністю, особливо першої групи. Вони просто залишені на родину. Наприклад, мій побратим, боєць 90-го батальйону Вадим Ушаков свого часу отримав інвалідність. Держава виплатила йому одноразову грошову допомогу і вважає, що на цьому виконала свої зобов’язання. Я ж вважаю, що, якщо вони забирали на фронт здорову людину, вони повинні зробити все для того, щоб повернути її здоровою в сім’ю. Натомість, влада починає пояснювати, що це не передбачено законом, що немає коштів… Але чому це має хвилювати батька та матір бійця? Якщо він поклав своє здоров’я за державу, вона зобов’язана зробити все, щоб забезпечити йому хороше лікування та гідні умови життя; відправити його до кращих медичних закладів світу, до найкращих спеціалістів, а не кидати напризволяще. Ми, звісно ж, постійно проводимо різні благодійні акції для того, щоб зібрати для Вадима кошти, адже йому постійно необхідні дорогі ліки.

До речі, багато хлопців потребують таких медикаментів, які навіть не сертифіковані в Україні, попри те, що вони дійсно працюють і можуть поставити бійців на ноги. Є приклади, коли ще 4 роки тому хлопець просто лежав і не рухався, а сьогодні він може підніматися, зжимати і вже речення складає. Тому нам доводиться порушувати закон – ми контрабандою і за великі кошти доставляємо ці засоби для таких бійців. І днями я говорив про це із заступником міністра у справах ветеранів, який відповідає за медицину, і з міністром. Я вважаю, що в нашій державі повинне бути медичне страхування для людей, які захищали Україну. Сьогодні учасник АТО/ООС приходить до лікарні, і йому можуть відмовити в допомозі, адже їм «за ветеранів нічого не платять». Якщо ж лікарі знатимуть, що за лікування цих хлопців страхова компанія їм кошти поверне, вони будуть працювати якісніше. Більше того, тоді учасник АТО зможе сам обирати заклад, в якому йому лікуватися. І це теж створить певну конкуренцію між медиками і змусить їх робити свою справу краще. Те ж стосується і санаторіїв. Так, бійцям надають санаторно-курортне лікування. Однак це зазвичай якісь заклади радянського типу, де застаріло все. Попри те, що на цю галузь списуються великі кошти.  

Ще одна проблема, про яку всі знають, але мовчать – це алкогольна та наркотична залежність. Хлопці навіть не хочуть в цьому зізнаватися і категорично відмовляються лікуватися, особливо в цивільних лікарнях. Тому в масштабах держави варто було б подумати про те, щоб зробити закриті нарко- та алкодиспансери саме для таких людей. Учасникам АТО було б простіше лікуватися разом, адже вони були у схожих умовах, мають однакові проблеми, тому й розуміють один одного. Тим більше, на алкоголізм страждають не лише у ветеранському середовищі, тому в майбутньому ці диспансери можна буде перепрофілювати. І головне – про залежність варто говорити відкрито, щоб ветеран знав, що не він один має таку проблему після АТО, і соромитися цього не варто, з цим треба боротися.

- Як справи з психологічною реабілітацію ветеранів? Чи вистачає кваліфікованих фахівців?

- Психологічна реабілітація теж має проходити комплексно. Вона не повинна йти окремо від соціальної. Адже ветеран може два місяці проходити курс реабілітації, і буде здаватися, що він вилікувався, проблем не має. А потім він повертається додому і зрозуміє, що в нього немає роботи, він не може прокормити сім’ю… І тоді на всій цій психологічній реабілітації можна поставити хрест. І які б дипломовані спеціалісти її не проводили, результату не буде. Тому, перш за все, потрібно вирішувати питання соціальні. Якщо ветерани будуть мати роботу та гідні зарплати, 60% психологічних проблем зникне.

Однак варто пам’ятати й про те, що людей, які повертаються із зони проведення бойових дій не можна відразу відпускати в мирне цивільне життя. Хай краще побудуть деякий час в якомусь таборі, де з ними попрацює психолог хоча б два тижні. Бійця потрібно вивести зі стану війни. Всі хлопці різні, і по різному адаптуються. Це залежить і від темпераменту. Наприклад, флегматики тримають і переживають все у собі. Вони більше, за інших, схильні до суїциду. Натомість, холерики, навпаки, часто не контролюють емоції і проявляють агресію. Нас завжди вчили, що людське життя – це найцінніше, але на війні цей поріг переступають. І деякі бійці це нормально переносять, інші ж починають вважати себе Богами. Через такі свої погляди вони в мирному житті можуть стати на злочинний шлях, потрапити до якихось мафіозних структур.

Я вважаю, що варто навіть прийняти закон про те, що учасники війни мусять кожні півроку приходити на прийом до професійного психолога. Якщо ж вони цього не роблять, позбавляти їх якоїсь частини пільг. Так, це примус, але без нього ніяк.

- Сьогодні після того, як боєць повертається із зони проведення бойових дій, він не проходить зовсім ніяких психологічних перевірок?

- Я не буду стверджувати, що ніхто й ніколи. Можливо, якісь формальні перевірки іноді й проводяться. Однак, згідно з інформацією, яка мені відома, це скоріше виняток, ніж правило.

- Як вважаєте, психологічна реабілітація потрібна лише ветеранам, чи необхідно працювати і з їхніми сім’ями?

- Я думаю, ми повинні міняти свій світогляд щодо психологічної допомоги. Психолог має бути сімейний. І на рівні держави має проводитися така політика, навіть пропаганда того, що звертатися до психолога – нормально, це звична справа, а не свідчення хвороби. 


- Наскільки ветерани сьогодні соціально захищені?

- Ветерани не повинні бути людьми, які постійно ходять з протягнутою рукою і просять про допомогу. Вони мають змогу самі заробити кошти, але за підтримки держави. Тому для них мають існувати пільги при працевлаштуванні, відкритті бізнесу, при кредитуванні. Тим, що учаснику АТО/ООС видають ті 500 чи 1000 гривень допомоги, їх, навпаки, ставлять у незручне становище і роблять із них жебраків.

Формально існують пільги і є низка законів. Але знову ж таки є багато нюансів. Ось зараз біля метро і в транспорті роздають оголошення про те, що пільговикам потрібно оформляти електронний документ, який дає право на безкоштовний проїзд, або ж купувати електронний квиток. Це просто порушує закон про соціальний захист, адже, відповідно до нього, для безкоштовного проїзду ветерану достатньо показати УБД. Це поганий сигнал. Адже це пошириться і на область, і на райони, і пільга просто з часом зникне.

- Відомо, що і до цього в учасників АТО були проблеми з безкоштовним проїздом…

- Так, були і будуть. Але я розумію й перевізників. Держава обіцяла, що компенсує їм проїзд учасників АТО/ООС. Але коли влада не виконує свою частину зобов’язань, перевізники відмовляються виконувати свою. 

Читайте також: Без програми: чому на Київщині досі ігнорують учасників АТО/ООС

- Також після повернення з АТО/ООС багато ветеранів мають проблеми з працевлаштуванням. Чому, на Вашу думку, так відбувається? І чи є якась статистика?

- Статистики немає, але можу сказати, що в моїх організаціях працевлаштовані близько 60%. Із них нормальну роботу і заробітну плату мають 10-15%.

Ветерани повинні працювати і отримувати від своєї роботи задоволення. Наприклад, ще один мій побратим, голова нашого осередку на Рівненщині відкрив першу ветеранську будівельну компанію. Там все прозоро, офіційні заробітні плати... І вона бере участь у тендерах, але й користується певними пільгами. Це приклад того, що при взаємодії ветеранів та держави можна багато соціальних проблем вирішити.

Також, я вважаю, що колишні учасники АТО/ООС повинні стати рушійною силою в Україні і бути на чолі її перебудови. Наприклад, вони обов’язково мають входити до комісій із надзвичайних справ. Ветеранський рух не має матеріального ресурсу, але має потужний людський ресурс. Навіть, коли були пожежі в Чорнобильській зоні, достатньо було дати клич ветеранам, вони організували б добровольчі дружини, і це стало б значною допомогою МЧС. Ветерани хочуть і можуть працювати, просто треба дати їм цю можливість.

І якщо держава допоможе учасникам АТО і буде їх залучати до подібної роботи, то й імідж бійців покращиться. Адже сьогодні вони багато в кого асоціюються з людьми, які постійно щось вимагають – землю, пільги… Але ветерани готові захищати державу і бути в перших рядах не лише на фронті, а й всередині країни.

- Вам відомі випадки, коли ветерану відмовляли у працевлаштуванні лише тому, що він учасник АТО/ООС?

- Так. Якщо ветерану відмовляють в бюджетній установі, на це ще можна вплинути. Але більшість сьогодні влаштовується до приватних, тому це залишається на совісті роботодавця. Це, знову ж таки, тому, що в суспільстві сформований негативний імідж бійців. Усі бояться, що вони психічно неврівноважені чи мають проблеми з алкоголем. Таке ставлення потрібно змінювати.

- Багато учасників АТО/ООС скаржаться на труднощі з отриманням земельних ділянок. Яка ситуація насправді?

- Ситуація дуже складна. На жаль, люди, які мають доступ до розподілу землі, просто її узурпували. На Київщині немає вільної землі, вона вся чиясь. І перед учасниками АТО/ООС ставлять такі умови, що якщо вони хочуть отримати хоч якусь ділянку, вони її потім повинні віддати в оренду за безцінь. До мене теж неодноразово приїжджали молоді хлопці з наступними пропозиціями: я, як голова ГО, маю підготувати документи ветеранів, які мають право на землю, отримати за це певний відкат, і боєць, таким чином, формально ділянку отримає, а ці люди будуть і надалі нею розпоряджатися. Звісно, я на це ніколи не погоджуся. Наші бійці ще не готові складати руки.

Вважаю, що ветеранам варто самоорганізуватися, об’єднатися і створити якісь ветеранські аграрні, фермерські господарства. Вони, таким чином, будуть і працевлаштовані, і оброблятимуть свою землю. Я хотів би запропонувати аграріям, аби вони проконсультували бійців та допомогли їм у цьому. 

- Цього року вже закінчується обласна комплексна програма соціальної підтримки учасників АТО та членів їх сімей в Київській області. Що, на Вашу думку в ній не було враховано? І як вона зміниться? Адже Ви будете брати участь у розробці нової.

- Була створена Координаційна рада при КОДА, до якої входять представники всіх районів Київщини. Вони будуть подавати свої пропозиції, і ми спільно розробимо нову програму. Наперед не хотілося б говорити про те, якою вона буде. Але ми будемо намагатися зробити її кращою.

Так, попередня програма мала недоліки, і фактично не працювала. Однак я не люблю критикувати попередників, і це моя позиція. Коли ми намагаємося на когось перекласти провину, ми просто шукаємо виправдання власній бездіяльності. 

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Юлія Стрільник
журналістка