Тонкий червоний слід: підсумки декомунізації на Київщині

Декомунізація на Київщині практично завершилася

Процес декомунізації у нашій державі триває вже третій рік. Проте Закон України «Про засудження комуністичного і тоталітарного режимів» передбачав значно швидший перебіг позбавлення радянської символіки. Чому на карті Київщини досі можна знайти Першотравневе і Гвардійське та хто у цьому винен — читайте у матеріалі «Моєї Київщини»

Декомунізація в Україні — це процес позбавлення від наслідків комуністичної ідеології, який, формально стартував ще у 2009 році. Тоді наказом тодішнього президента Віктора Ющенка розпочали загальний демонтаж пам'ятників і пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій у державі за радянських часів. Та вже починаючи з 2010 року в період президентства Віктора Януковича реалізація наказу не лише призупинилася, а навіть відбувся зворотній процес: прорадянську ідеологію почали популяризувати представники владних політсил - «Партії регіонів» та «Комуністичної партії».

Апогей масового знищення радянської символіки розпочався під час Революції гідності. З «ленінопаду» започаткували масовий демонтаж пам’ятників, які пов’язані з комуністичним минулим території України.

Станом на жовтень 2017 року прогрес декомунізації оцінювали приблизно в 95 %.

Як розповів «Моїй Київщині» історик і політолог Олександр Палій, існує декілька причин, чому процес декомунізації досі не відбувся на 100%. «Можливо, немає однозначного рішення громади, як саме перейменувати населений пункт, адже є різні варіанти старих назв, до яких можна повернутися. Поняття колективної відповідальності за рішення колегіальних органів у нас немає, тому цим і користуються, стверджуючи, що досі не дійшли згоди, або прийняте рішення підтримує лише половина. У такому разі Верховна Рада України може вирішити, як саме перейменовувати населений пункт. Якщо процес не відбувається, значить вони чекають визначення місцевих громад і за умови, якщо це буде занадто довго, таки приймуть рішення», — розповідає Олександр Палій.

Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» набув чинності з 21 травня 2015 року. На здійснення процесу декомунізації держава мала 6 місяців. Тобто усі прорадянські назви населених пунктів України повинні були замінити ще до 21 листопада 2015 року. Але на Київщині досі є «недоторкані» села. Деякі населені пункти пояснюють це відсутністю коштів у місцевому бюджеті. Проте експерти стверджують: цей процес не потребує великих фінансових затрат. Більше того, активну участь в декомунізації можуть взяти і, власне, беруть волонтери, які займаються виготовленням табличок з новими назвами, їх замінами та іншими речами.

«Те, що на декомунізацію сіл не вистачає коштів – казки. Це можна зробити за кошти громади, адже кожне село належить до певної сільради, яка приймає рішення. Також можна звернутися до волонтерів. Для цього не потрібно великих фінансових затрат. Взагалі декомунізація на території України майже нічого не коштувала. У деяких містах радянські пам’ятники, які зносили, одразу продавали за хорошу ціну, тобто це навпаки приносило прибуток», — говорить Палій.

Київська область складається з 25 районів. Сьогодні у 12 з них є населені пункти, до яких процес декомунізації ще не дістався:

Броварський район: Перемога, Перше Травня і Першотравневе;
Васильківський район: Петрівка, Червоне Поле;
Вишгородський район: Червоне;
Згурівський район: Майське;
Макарівський район: Червона Гірка, Червона Слобода;
Переяслав-Хмельницький район: Травневе, Перше Травня;
Рокитнянський район: Першотравневе;
Ставищенський район: Червоне;
Таращанський район: Червоні Яри;
Тетіївський район: Перше Травня;
Фастівський район: Гвардійське;
Яготинський район: Червоне.  

Відкритим також залишається питання перейменування міста Переяслав-Хмельницький в Переяслав. Хоча тут воно ставиться як повернення історичної назви, проте, приставку «Хмельницький» місто отримало у 1943 році, в честь річниці Переяславської ради та міфічного «возз’єднання України з Росією». Процес перейменування запущений і відповідне рішення має прийняти вже Верховна Рада – місцева влада зробила все для повернення назви. Проте після зміни назви міста залишиться назва району, рішення по якому також за парламентом.  

Місцезнаходження населених пунктів, в яких ще залишилися назви з комуністичного минулого 

Детальнішу інформацію про розташування населених пунктів та історичні передумови їх заснування ви можете переглянути за посиланням.

Серед населених пунктів Київщини, що мають прорадянську назву є і села, перейменування яких не має об’єктивних причин. Так, невідомо, чи варто змінювати назву села Червоне Поле Васильківського району, Червоні Яри Таращанського району і Червоне Яготинського району, адже вона не має нічого спільного з радянським минулим. Окрім того, на Тетіївщині є село Перше Травня, назва якого точно походить від комуністичного режиму. Але за офіційними даними там проживає лише 1 особа, тому чи доцільно перейменовувати населений пункт, який може просто зникнути — невідомо.

«Мабуть, хтось думає, що це дуже незначне, близьке до похибки питання, тому воно досі залишається відкритим, хоча це неправильно. Закону треба дотримуватись повністю. На 100% декомунізація відбудеться тоді, коли надійде серйозний імпульс від парламенту. Він може повністю вирішити це питання у будь-який момент» , — зазначив Палій.

Списки об’єктів, на які поширюється процес декомунізації, створює Український інститут національної пам’яті.

Окрім перейменування населених пунктів у межах декомунізації також відбувається зміна назв вулиць та позбавлення від пам’ятників радянського режиму. Але якщо ідоли Леніна демонтували майже скрізь (певно, останній Ілліч на Київщині залишився у Чорнобилі), то з меншими пам’ятниками і табличками справи - трохи гірші. Зараз практично в кожному місті області можна знайти будівлю з написами «Збудовано на честь якоїсь там річниці Великої жовтневої революції». Наприклад, у Яготині на місцевому відділенні Ощадбанку висить напис «Збудовано на честь 50-річчя Великого жовтня», а у вищезгаданому Переяславі на центральній площі стоїть пам’ятник «возз’єднання» України з Росією. Хоча тут міська влада робила деяку спробу демонтажу пам’ятника, а напис про «возз’єднання» затягнули тканиною.  

Відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності у 1991 році стала однією з причин війни на сході країни сьогодні. Носії радянських цінностей нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих "ДНР" та "ЛНР". Всупереч поширеному уявленню, що декомунізація стосується минулого, головна її мета – вільне й безпечне майбутнє. Тому питання декомунізації для України сьогодні стосується вже не лише гуманітарної політики, але й політики безпеки та цілісності держави. Успіх цього процесу очевидний – переважна більшість об’єктів з радянськими та проросійськими назвами змінена. І схоже, остаточна декомунізація Київщини – питання найближчого часу.

Тетяна Оксенюк, «Моя Київщина»