У нацодязі та з фуршетом: як святкували День Незалежності України на Дубайщині

Фото Ляни Кромбет

Цьогоріч 30-ту річницю ухвалення Акту проголошення незалежності України відзначали й в одній із найбільш згуртованих громад наших співгромадян у світі – Еміратській. "Моя Київщина" поспілкувалася із Ляною Кромбет, яка стала спеціальним гостем свята в ОАЕ

Ляна Кромбет народилася в місті Сарни Рівненської області. Разом із батьками проживала в селі Супоївка Яготинського району, де й ходила до перших класів. Пізніше переїхала жити до Полтавщини, у місто Гребінка. Там закінчила 9 класів із відзнакою. У 14 років вступила до Коледжу інформаційних технологій та землевпорядкування НАУ та жила в Києві. Має бакалаврську освіту за фахом "Фінанси та кредит" і "Політологія". Коли працювала у контакт-центрі "Ощадбанку", розпочався Майдан. Кромбет стала активною учасницею Революції Гідності, а згодом (із лютого 2015 по червень 2019 року) проходила службу в Батальйоні імені генерал-майора С. Кульчицького як мобілізована (на посаді діловода) та за контрактом (старший стрілець). Є членкинею ГО "Жіночий ветеранський рух". Минулоріч балотувалася до міської влади в Яготині, але партія "Голос" не набрала достатньої кількості голосів.

- Насамперед розкажіть, як Вам вдалося потрапити в Дубаї?

- Мій товариш, із яким я навчалася в університеті, Анатолій Глущенко вже восьмий рік знаходиться в Дубаї. Вони мають там таке своє ком՚юніті та стараються на кожні свята, як-от Шевченківські дні, Пасха, Великдень, Різдво, Щедрий вечір, День Незалежності та День громад (у них він 14 жовтня на Покрову), проводити різноманітні заходи та таким чином підтримувати свою ідентичність і культуру. Цьогоріч вони мене як спеціального гостя запросили на святкування 30-ї річниці Дня Незалежності України, щоб я поділилася досвідом участі в Революції Гідності, розповіла про війну та організацію (ГО "Жіночий ветеранський рух", – ред.).

- Про Вас говорять як про ветеранську дипломатію в дії. Якою Ви вбачали мету поїздки?

- Хотілося знайти нові партнерства, тому що я читала, що на початку війни ця громада допомагала в реабілітації, культурній я би навіть сказала, тяжкопоранених воїнів АТО. Вони організовували їм дуже гарний відпочинок, повністю оплачували переліт і проживання. Приймали в себе у квартирах, на віллах, проводили екскурсії, організовували польоти, занурення тощо. Я запропонувала відновити такий захід, аби можна було відправляти учасниць нашого руху – ветеранок.

- Коли була створена громадська організація "Жіночий ветеранський рух"?

- У жовтні цього року відзначатимемо другу річницю відтоді, як зареєстровані. Але до того ми ще дуже багато працювали як неофіційна організація, зокрема провели десять злетів ветеранок. Один із них – це кіберзлет, що відбувався онлайн (був карантин і обмеження на зустрічі), вісім до цього – установчі збори (називати їх злет ветеранок – це наша фішка).

- Чим Ви займалися на установчих зустрічах?

- Ми мали на меті зустрітися з новими дівчатами та залучити їх до роботи. Серед нас є чинні військовослужбовці, ветеранки та волонтерки. Тож ми не розділяємо учасниць нашого руху, не міряємося здобутками та не визначаємо, хто більше воював тощо.

На цих восьми установчих зустрічах ми розбирали цільову аудиторію, визначали якою буде місія, стратегія, візія руху. Результатом цих восьми злетів стало офіційне створення громадської організації "Жіночий ветеранський рух".

Наймасштабнішим виявився 10-й злет, на якому були присутні більше 50 учасниць. Тут ми вже говорили про миротворення і яким чином ми можемо до цього долучатися, яку роль у цьому повинні відіграти. У нас була дуже професійна модераторка, тренерка вищого рівня – Тетяна Кисельова.

- Як функціонувала громадська організація під час карантину?

- Ми збирали кошти та допомагали тим ветеранкам, які втратили роботу чи опинилися в складних життєвих ситуаціях, із малими дітьми в декреті тощо. Так, відправляли дівчатам базові пакунки, до яких входили олія, крупи, солодощі, мука, цукор, порошок. Загалом відправили до 20 таких пакунків.

Крім цього, організували онлайн-школу професій, проводили навчання, як розпочати бізнес, як просувати його, навчали маркетингу та менеджменту. І робили групи підтримки.

- Чи налагоджена у Вас співпраця з владою?

- Ми активно співпрацюємо з Міністерством ветеранів. Дуже тяжко співпрацювати з Міністерством оборони, бо ця структура є закритою. Здається, тільки в ЗСУ близько 30 тис жінок-військовослужбовців. Окремо є статистика по нацгвардії. Є ще безліч добровольчих підрозділів, тож підрахувати точно ще важче. Із кожним роком все більше жінок стають причетними до бойових дій, працюють у військовій сфері, але от іде вже 8 рік війни, але досі немає жіночої білизни (щоправда, над цим працюють), жіночого покрою форми. Ми намагаємося все це лобіювати.

Був дуже великий скандал, який розлетівся по всьому світі, із жіночою коробочкою, що готувалася до маршу. Там виокремили жінок, які мали йти окремою коробочкою, у туфлях на підборах, при тому що вже 8 рік триває війна, і сенсу в такому розділенні немає. Жінки на війні та в армії – це не окраса, а бойова одиниця.

- Раніше жінки не могли займати бойові посади. Яка ситуація з цим зараз?

- У 2016 році учасниці нашого руху залучилися підтримкою депутатів і просували зміни до відповідної постанови. Як результат – бойові посади для жінок стали більш доступними на 62 чи 63 одиниці.

Справді, коли ми йшли в 2015-2015 році, то жінок дуже сильно не хотіли брати ні до нацгвардії, ні до ЗСУ. Якщо й наважувалися на такий крок, то жінкам пропонували посади зв’язківця, кухара, швачки, діловода, медика чи парамедика. На бойові посади брати не хотіли. Наприклад, голова нашого руху де-факто була штормовичкою, захищала та звільняла окуповані міста, а оформлена як швачка. Було дуже багато таких дівчат, які насправді займали бойові позиції та брали безпосередню участь у бойових діях, зіткненнях, але були оформленні керівницями бібліотек, швачками тощо.

- Які ще здобутки "Жіночого ветеранського руху" Ви могли би виокремити?

- Минулого року спільно з Інститутом національної пам’яті нами було відзнято 5 документальних історій про жінок, які загинули на війні. І цьогоріч ми зняли ще 3. Це короткі фільми або ж навіть ролики тривалістю 20-25 хвилин. Це фактично дань пам’яті жінкам. Там дуже гарно розповідається про мотивацію, чому жінки йдуть, що вони не залишають удома дітей, а йдуть захищати їх і свою Батьківщину. Це дуже важливо, аби суспільство пам’ятало, що війна триває, люди гинуть.

На початку війни всі новини розпочиналися із звіту з АТО, скільки загинуло, кількість обстрілів. Ветеранів дійсно шанували. Коли в село чи місто привозили бійця, то машину зустрічали на колінах, відбувалися урочистості, почесті. Була якась повага. Із часом політика змінилася. Новини вже про ковід або ж про події в інших країнах, а війна відійшла на другий план.

І йде якась несвідома або ж свідома політика, коли образ ветерана або ж військовослужбовця очорняється. Часто почали з’являтися новини, що ветеран підірвався чи когось підірвав, щось замінував, десь якась перестрілка чи бойня і там стовідсотково був ветеран. Зрозуміло, що ці речі є, і їх не потрібно замовчувати, але складається відчуття, що розпочалася політика підірвання довіри до військових, тому що за останніми статистичними даними найбільше довіри саме до війська – не до поліції чи влади (як центральної, так і місцевої). 

- Чим організація планує займатися в майбутньому?

- Наша місія – важливо передати нащадкам країну у кращому стані, ніж вона дісталася нам. Ми активно проводимо політику пам’яті, зокрема вже були висаджені алеї пам’яті у Краматорську, Києві, Броварах, Черкасах, Ужгороді, Львові. Цьогоріч ми плануємо висадити, як мінімум, ще 4 алеї. Зараз збираємо на це кошти. Окремого фінансування на це не маємо, тому самі домовляємося з владою, волонтерами, місцевими бізнесменами та доброчинцями.

- Наскільки мені відомо, то в Дубаї про Вас показували фільм. Розкажіть про нього більш детально.

- Так, про мене показали короткометражний документальний фільм, відзнятий учасниками Школи документалістики та медіа для дітей Донбасу. Це був проєкт за фінансування українського культурного фонду, організований ГО "Мрійники" і "Новий Донбас". Так, протягом 2 тижнів найкращі кіношники України навчали дві окремі групи дітей із сірої зони (прифронтових міст і сіл) режисурі, монтажу, журналістиці, фото- й операторській майстерності тощо. В одній із груп я була головною героїнею. Про мене зняли той ролик, який згодом показали і в Дубаї.

- За даними ЗМІ, демонстрували не один фільм. Хто був героїнею іншого?  

- Так, пізніше показали ще один наш ролик про загиблу на війні дівчинку Сабіну Галицьку, яка ціною свого життя врятувала трьох своїх побратимів. Вона була навіть молодша за мене та загинула.

- Як загалом відбувалося офіційне святкування 30-річчя Дня Незалежності України в Дубаї?

На заході було більше ста людей, здебільшого це українці. Якщо пари, то одружені на іноземцях. Але майже всі були у вишиванках, у національному або ж патріотичному одязі. Була насичена програма, фуршет, подібний до української кухні. Панувала тепла й дружня атмосфера. До мене підходили люди, знайомилися, дякували за мій вчинок, за те, що я робила.

- Який позитивний результат поїздки Ви би назвали?

- Коли я розповіла, чим займається моя організація, зацікавлені особи звернулися з тим, що можна з ними сконтактуватися та спробувати відновити подорожі дівчат. Раніше, у 2016-2017 роках, голова нашої організації Андріана Арехта реалізовувала такий проєкт як мандри ветеранок. І десь за півтора року більше 60 ветеранок і чинних військовослужбовців відвідали різні країни, зокрема Ісландію, Хорватію, Грузію, Німеччину, Бельгію, Польщу, Дубаї. Вони селилися в наших українців, а кошти на квитки їм відшкодовували.

І от ми маємо ідею відновити ці мандри, тому що досвід відвідування інших країн дає розуміння того, за що ми воюємо, для чого нам ця незалежність, і як можна жити краще, що для цього треба зробити. Багато дівчат, наших співгромадянок ніколи не були за кордоном, а саме ці поїздки розширюють свідомість і є надзвичайно корисними. Важливо подорожувати світом, бачити різні країни, порівнювати з нашою тощо.

- Які є культурні осередки України в Дубаї?

- В Об'єднаних арабських Еміратах функціонує:

• Платформа "Українці в Еміратах" (11,7 тис.) Дубай;
• Ukrainian Community in Abu Dhabi;
• Ансамбль пісні та танцю "Червона Калина";
• Дітича українська школа "Софія";
• Українська ГКЦ в ОАЕ;
• Консульство України в Дубаї;
• Український спортивний клуб.

Громада українців в Еміратах налічує більше 20 тис осіб, дуже активні саме в Дубаї, які організовують заходи на визначні для України дати.

- Чи правда, що найвища будівля світилася українськими кольорами на День Незалежності?

- Так, але я саме на заході була, коли засвітили.

Довідково:

На честь ювілейного Дня Незалежності України в Дубаї підсвітили кольорами українського прапора хмарочос "Бурдж Халіфа" (висота становить 828 метрів). Так нашому народу бажали процвітання та миру.