"Убий москаля в собі": чому варто перейти з УПЦ в ПЦУ

Столітня ненависть, приниження, знецінення всього українського російською державою вилилися у повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Зараз потрібно протистояти агресору не тільки зі зброєю в руках, а й відчайдушно битися на культурному фронті, де питання незалежності церкви є одним із ключових. Чому важливо викорінити з України будь-які осередки російських "скреп", у тому числі й Українську православну церкву московського патріархату, читайте у сьогоднішньому матеріалі
На жаль, історично так склалося, що багато століть поспіль еРеФія, прикриваючись ідеєю "адного брацкого народа", старанно пускала свої метастази в українську землю, що руйнували нашу державу зсередини. Нав’язане Росією мовне та культурне рабство навіть в умовах війни сіє чвари між українцями. Треба визнати, що попри війну на сході держави протягом останніх 8 років, національна свідомість українців була не на тому рівні, щоб ми спромоглися сепаруватися від Росії. Події 24 лютого 2022 року показали, наскільки важливо бути культурно незалежними від сусіда-терориста. Однак після усіх жахіть, які щоденно приносить рускій мір, після численних смертей, покалічених дітей, згвалтувань, звірств орків, стертих з лиця землі міст, вимушеної еміграції, знайдуться ті, хто буде ревно відстоювати "мову не на часі", толерувати російську музику, літературу, культуру й сперечатися про приставку МП біля назви Української православної церкви.
Попри те, що офіційно церковна "верхівка" Української православної церкви повністю змінила свою риторику й засуджує збройне вторгнення росії, це не більше, ніж підлаштування під ситуацію.
Важливо, що УПЦ, яка завбачливо відрізала у своїй назві приставку МП, вважає себе самоврядною, проте до собору від 27 травня 2022 року в статуті церкви були норми про залежність від РПЦ. За рішенням собору всі згадки про таку залежність були ліквідовані, окрім посилання на грамоту, видану патріархом Алексієм 1990 року. Станом на 2 липня 2022 офіційно нова редакція статуту не була опублікована, натомість у документах РПЦ збереглися згадки про залежність УПЦ від неї. Однак рішення позбутися всіх згадок про московський патріархат у своїй назві й статуті - не гарантує розірвання зв’язків із російською церквою.
Видається дивним, що до 27 травня 2022 року керівництво УПЦ не дуже журилося своєю залежністю від Москви. Замість того, щоб відкрито засуджувати дії Росії, керівництво УПЦ лише у травні наважилося на "косметичні правки" у статуті, дарма що знищення й геноцид українського народу Росією триває вже не одне століття. Відомо про безліч прецедентних випадків, коли священики благословили полк "козаків ЛНР" на війну з Україною, робили з храмів склади для зброї, а предстоятель Української православної церкви Онуфрій, який є постійним членом синоду РПЦ, публічно відмовлявся вшанувати пам'ять бійців АТО, тощо.
Наразі УПЦ (по факту з приставкою МП) усіма силами намагається зберегти свої осередки та втримати вірян, які після повномасштабного вторгнення виявили бажання відгородитися й почали масово приєднуватися до Православної церкви України (без жодних приставок).
Варто сказати, що церква, яка є надзвичайно потужним засобом впливу на свідомість громадян, все ж не відгороджена від політики, інакше Кремль не робив би таку велику ставку на діяльність Української православної церкви, яка залишається найчисельнішою за кількістю вірян церквою в Україні. Бункерний дід не раз наголошував, що він прийшов в Україну рятувати УПЦ МП й десятиліттями не відокремлював цю конфесію від РПЦ, тож ані зміна назви, ані редагування статуту принципово не змінюють суті УПЦ МП. Це значить, що ризик російського пропагандистського впливу через них залишається так само високим.
Натомість попи Російської православної церкви в один голос кричать про "богоугодність" війни в Україні, гребуючи навіть заповіддю " Не убий", оскільки таку політику веде їхній власний "скрєпний" бог - Володимир Путін. Російські священнослужителі (якщо, звичайно, доцільно так їх називати) на чолі з Кірілом невтомно освячують ракети та зброю.
Тому сьогодні як ніколи важливо не програти релігійну війну. Згідно з законом України, кожна релігійна громада може самостійно вирішувати, під чиєю юрисдикцією перебувати. Для вірян, які хочуть розірвати будь-які стосунки з УПЦ МП, Священний Синод Православної Церкви України пропонує спрощену процедуру прийняття, ухвалену 21 березня 2022 року.
Пресслужба ПЦУ повідомила алгоритм дій для переходу з УПЦ МП в Православну Церкву України:
- Опитати свою релігійну громаду про бажання бути частиною ПЦУ.
- Провести загальні збори релігійної громади для спільного рішення про зміну статуту (положення) громади.
- Внести зміни у статут та зареєструвати їх у порядку, встановленому статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій".
Що важливо, якщо священник вашої релігійної громади з якихось причин проти переходу в ПЦУ, ви можете зробити це без нього. Головне, щоб рішення підтримали більшість прихожан. Ті ж, хто незгодні, можуть зареєструвати нову релігійну громаду.
Варто наголосити, що на швидкість та результативність переходу з УПЦ МП в ПЦУ впливає також і те "хто при владі". У деяких громадах, наприклад, Київщини (Фастівська, Бориспільська), де тривалий час керівні посади займали представники проросійської партії ОПЗЖ, зміна конфесії та приєднання до Православної Церкви України відбувається сповільнено, а то й не відбувається взагалі. Однак варто пам'ятати, що чим довше у нашій країні будуть залишатися такі впливові осередки російської культури, тим гірше буде для держави. Усі історії про "неначасність" та "розкол" суспільства - байки, адже воюємо ми вже 400 років, тому варто врешті покласти цьому край.
На щастя, ми живемо у демократичній та вільній державі, й кожна людина сама вирішує, у якій церкві молитися, якою мовою говорити тощо. Однак за багато століть ми нарешті маємо право вибрати - "українською". Спілкуватися українською, молитися українською, думати українською, жартувати українською, кохатися українською, журитися українською. Це підірве ідею "руского міра", знищить байку про "адін народ" і нарешті "буде разніца", бо "не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає".
Безумовно, питання мови й церкви суперечливе, однак життєвоважливе для перемоги у війні. Росія перестала приховувати своє прагнення знищити Україну як державу, а українців як етнос, тому сьогодні нам як ніколи варто вірити в ЗСУ та Бога, "вбити москаля в собі" й нарешті позбутися комплексу меншовартості, плекаючи власну культурну ідентичність. Тільки усвідомивши важливість відірватися від Росії, викорінити усе, що з нею пов'язане, ми виграємо ще й культурну війну, навіки ставши вільними та успішними.