Перемога "слуг": чому на 92 окрузі переміг помічник одіозних "регіоналів"

"Моя Київщина" починає аналіз парламентських виборів у столичному регіоні на мажоритарних округах. Першим ми вибрали округ №92, де перемогу святкував одіозний персонаж, який вдало прикрився величезною підтримкою партії "Слуга народу"

У порівнянні з рештою переможців по одномандатних виборчих округах Київської області Валерій Колюх набрав найменший відсоток голосів "за" (24,76%) і відірвався від свого переслідувача - Віктора Світовенка - лише на 7%. Це й не дивно, адже до передвиборчих процесів на окрузі про Колюха ніхто нічого не чув. Картина - досить показова: всім відомі кандидати, які протягом років працювали на окрузі – залишилися ні з чим, а нікому не відомий висуванець від "Слуги народу" – став переможцем. І лише завдяки тому, що належить до команди "Зе". Адже 92 округ мало чим відрізняється від решти території України – люди втомилися від старих облич і ладні голосувати не так за кандидата, як за його приналежність до конкретної політсили у сподіванні на те, що курс нового глави держави принесе якісні зміни.

Що ж відомо про без п'яти хвилин народного депутата від Білоцерківського, Володарського, Таращанського, Тетіївського, Сквирського та Ставищенського районів? Народився Колюх 18 квiтня 1973 року в селі Медвин Богуславського району. Є професором кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а також автором понад сотні наукових публікацій. Також Валерій Колюх відомий тим, що в минулому був помічником-консультантом відразу трьох одіозних депутатів-регіоналів – Сівковича, Олійника та Онищенка. Зокрема, Володимир Сівкович "прославився" тим, що був віце-прем’єром в уряді Миколи Азарова, і навіть гордився тим, що в КГБ певний час працював з Путіним, а коли його запідозрили у причетності до побиття студентів на Майдані в листопаді 2013, втік до Росії, хоча за чутками, останнім часом почав навідуватися в Україну.

У парламенті 6-го скликання допомагав Колюх і ще одному соратнику Януковича, екс-нардепу від Партії регіонів Володимиру Олійнику. Останній, до речі, теж зараз ховається в Москві і бере участь у фінансуванні "ДНР" та "ЛНР". Свого часу відзначився тим, що належав до "Канівської четвірки", а також брав участь у написанні "законів про диктатуру Януковича" від 16 січня 2014 року.

Прислужував новоспечений народний депутат від "Слуги народу" і ще одному скандальному "регіоналу" – Олександру Онищенку. Він свого часу завдав державі мільярдні збитки своїми махінаціями на газовому ринку. До слова, Колюх і сам є членом правління громадської спілки "Українська нафтогазова асоціація". Цікаво те, що навіть після того, як газовий олігарх виїхав до Росії і, фактично, перестав виконувати обов’язки народного депутата, його помічник все ще продовжував отримувати непогану заробітну плату у Верховній Раді за свою незрозуміло кому потрібну роботу консультантом. І вдало її поєднував з читанням лекцій в найпрестижнішому вузі країни. Але це й не дивно, йому потрібно було багато працювати, адже на викладацьку зарплатню квартиру на Печерську не купиш. А така у Колюха є. За даними антикорупційного сервісу "Гарна хата", він є власником нерухомості в центрі Києва загальною площею 96.4 кв.м.

У 2015 році Валерій Колюх намагався потрапити до Київської міської ради від "Батьківщини", щоправда, безрезультатно. Перед цим він вже з'являвся на окрузі 92 в 2012 році, але зміг набрати тут менше 3% голосів. Правильний же вибір політичної сили, як показало голосування 21 липня, творить дива, і ніяке одіозне минуле цьому не завадить. Окрім того, значну підтримку Колюху на цих виборах надав і чинний голова Київської облради – Микола Стариченко. Він у перемозі кандидата був по-своєму зацікавлений.  

Тим не менш, Колюх міг і програти. Але тут зіграв той факт, що одразу кілька сильних кандидатів, як-то "батьківщинівець" Віктор Світовенко, колишній прокурор та бізнесмен Олександр Ференець, а також поки що чинний нардеп Віталій Гудзенко, розтягнули між собою голоси. Хоча, насправді, могли б між собою домовитися. Тоді б на одного "слугу" в парламенті стало менше. Але українська політична історія не має умовного способу...

Євгенія Любомирська, "Моя Київщина"