В.о. директора Київського обласного театру ім. Саксаганського Ігор Подолянець: Постійно бути баластом у держави і області – якось неправильно
«Моя Київщина»
поспілкувалась із Ігорем Подолянцем -
в.о. директора - художнього керівника Київського обласного театру ім.
Саксаганського та екс-начальником Управління культури КОДА. Він розповів про своє тимчасове призначення, прозорість
конкурсу, нинішню атмосферу в театрі, а також плани по його розвитку. Зокрема, прокоментував
ситуацію з перипетіями навколо театру та відреагував на закиди відносно його
занепаду
- Нещодавно Вас призначено
виконуючим обов’язки директора та художнього керівника Київського обласного
театру імені Саксаганського. Чому саме Вас призначили на цю посаду і на який
термін?
- Це було несподівано, адже, як ви знаєте, я був секретарем конкурсної
комісії. Враховуючи ситуацію перенесення конкурсу на невизначений термін через
карантин керівництво обласної ради запропонувало мені, аби я на певний період
часу, до призначення кандидатури та проведення конкурсу став виконуючим
обов’язки директора. З якого мотиву це було зроблено? Мабуть, щоб не було
своєрідного маніпулювання з однієї чи іншої сторони. Тому, я вийшов із
секретаріату, адже мене певним чином асоціюють з Ігорем Осипенком, мовляв, в
нас близькі дружні стосунки, а це розцінюється так, ніби це вже якась корупційна
справа. Тому, аби не було впливу на працівників театру і в усіх були рівні
права для участі в конкурсі, було прийнято відповідне рішення.
- Але ж у Вас із Ігорем
Осипенком дійсно близькі, дружні стосунки?
- Я не можу сказати, що у нас близькі, дружні стосунки. За великим рахунком
Ігор Іванович свого часу був моїм керівником, коли очолював обласне управління
культури.
- Як найближчим часом
плануєте розвивати Саксаганець, за що візьметесь в першу чергу?
- У першу чергу, візьмемося за відновлення тих вистав, які не встигли
поставити з початком карантину. Зараз є послаблення карантину і вимоги Кабміну
в тому, що не може більше 50 чоловік одночасно перебувати в приміщенні. Тому,
зараз намагаємось це організувати, підключаємо білоцерківську владу, аби нам
якось допомогли та надали приміщення шкіл для естетичного виховання, мистецьких
культурних закладів тощо, де б відбувалась підготовка до відкриття 87
театрального сезону. Приблизно 1 липня в нас буде можливість відчинити двері театру
для глядача. Зокрема, ми маємо розуміти, що театр є комунальним підприємством і
та фінансова допомога у вигляді програми надається суто на заробітну плату.
Тобто, ми маємо щось заробити на комунальні послуги, відновлення театру та інші
певні речі, які має витрачати театр. Відтак треба вишукувати нові форми,
можливості, формати, щоб ми мали можливість заробляти кошти на потреби театру.
- Відносно нового формату – вже
є якісь конкретні напрацювання?
- Звичайно, ми вже поспілкувалися відносно цього з деякими колегами в
області культури. Продовжуємо їх обдзвонювати, радитися, що і яким чином ми
могли б запропонувати і як би це хотіли бачити вони. Приміром, зараз ми
розглядаємо варіант з літніми майданчиками для того, щоб глядачів можна було
розсадити на півтора-два метри одне від одного і таким чином надати театральну
послугу. Але, знову таки, з 3 червня після виходу основного театрального складу
ми маємо поспілкуватися з режисерами та адміністраторами, виїхати разом на
місце для внесення ними своїх корективів.
- А що буде далі після
конкурсу. Ви залишитесь при театрі?
- Далі? Визначиться переможець, який на красивому білому коні заїде в театр
і буде керувати відповідно до чинного законодавства 5 років згідно підписаного
контракту. А я буду радий тому, що,
сподіваюся, за період мого тимчасового перебування в театрі нічого
кримінального, кардинального та страшного не станеться, і ми продовжили ті
театральні традиції, які були закладені попередником. Чи залишусь я, це
залежить від керівника, який очолить театр. Якби в мене були великі амбіції, я мабуть був би третім чи
четвертим учасником конкурсу. А так…
- Як відомо на конкурс
подалися два кандидати – В’ячеслав Усков та Ігор Осипенко. В кого, на Вашу
думку, більше шансів?
- Моє виховання не дозволяє мені робити певні висновки. Я знаю обох
кандидатів, і у кожного з них є свій певний досвід та своя програма. Скажу, як
секретар комісії, який приймав їх програму і формував пакет документів для
конкурсної комісії - програми їхні перекликаються. Це як президенти України,
які планують зі своєю програмою зробити найкращий результат для держави та
людей.
- Все ж запитаю Вас, як
секретаря конкурсної комісії: чи було все чисто і прозоро цього разу?
- Я був секретарем комісії, який мав просто прийняти документи, бути
присутнім із членами комісії і вести протокол. Тому, можу сказати, що все було
чесно і прозоро. Хоча на сьогоднішній день В’ячеслав Усков вважає, що щось було
неправомірним в створенні комісії, але він має на це право, як кандидат, який
йде на конкурс. Чому так? Справа в тому, що декілька громадських організацій
від Білої Церкви були відхилені тому, що в їх статутній діяльності не було
жодних натяків на ведення культурно-мистецької діяльності і вона поширювалась
тільки на місто Біла Церква і Білоцерківський район. А я хочу звернути увагу на
те, що це Київський обласний театр, і він має працювати на громаду Київської
області від Яготина до Тетієва, від Славутича до Білої Церкви, яка сплачує податки
на утримання театру. Тобто вся Київщина має отримати свій культурний
театральний продукт у вигляді вистави, концерту або іншого
культурно-мистецького видовища.
- Але, ще півроку тому деякі
ЗМІ прогнозували, що саме Вашу кандидатуру готують на посаду директора театру,
мовляв, готується такий склад конкурсної комісії, який підтримає саме Вас.
Окрім штучного «підтасовування» комісії говорилося і про те, що депутати
обласної ради ніби то вимагають від Ускова чималі «відкати». Як це можете
прокоментувати і що Вам відомо з цього приводу?
- Я вам не можу коментувати дане питання. Хотів би, щоб після того, як В’ячеслав
Валентинович, від якого хотіли «відкатів», офіційно і публічно заявив і вказав,
які конкретно депутати просили ці «відкати». Але я це чую вперше. Певний період часу я був очільником культури
Київської області і, відповідно до своєї статутної діяльності театр
Саксаганського, підпорядковувався управлінню культури. З того моменту, як
поміняли статути і підпорядкували театр під Київську обласну раду, почалися
якість непорозуміння. Тому я, чесно кажучи, не в курсі стосовно цих «відкатів»,
для мене це дико, і я вас запевняю, що мені подібних задач ніхто не ставив.
До речі, коли до мене прийшли хлопці з громадської організації, які
сьогодні відстоюють Ускова, звинуватили в тому, мовляв, що мені поставлена задача,
щоб на місці театру побудували торговий центр.
На що я відповів: «Друзі, враховуючи, що я певний період часу працював
ще начальником управління охорони культурної спадщини, скажу, що тут не може
бути торгівельного центру». Це історичне місце і для того, щоб тут щось
побудувати, треба отримати масу дозволів і ніхто цього не дозволить, бо це має
йти через Міністерство культури. Тому, це якісь вигадки і нісенітниця.
- Чи стоїть наразі для Вас питання
збільшення фінансування театру з обласної ради. Чи будете Ви лобіювати це
питання ?
- На сьогоднішній день все фінансування вже затверджено програмою. На жаль,
зараз такий час, коли немає наповнення бюджету, тому ми маємо виходити з тієї
ситуації, яка є. Так, доведеться трохи затягнути пояси, зробити оптимізацію,
зокрема, вишукувати нові методи і форми. Постійно бути якимось баластом у
держави і області – якось неправильно. Адже сьогодні карантин, а значить,
першочергово треба думати про медиків, підготуватися до зимового періоду
тощо. Поки всього вистачає, але, можливо
буде якась економія заробітної плати, бюджету, і в рамках тієї суми ми вже
якось будемо викручуватися і виживати.
- Яка в середині театру
атмосфера? Чи спостерігається наразі супротив або несприйняття Вас колективом театру?
Можливо відчуваєте тиск громадськості з огляду на кадрові зміни?
- Так, виходячи із соціальних мереж та ЗМІ, які інколи вдається прочитати.
Що ж до працівників театру, то ми ще не з усім колективом поспілкувалися. Поспілкуватися
встигли з бухгалтерією, кадровиками, технічним персоналом, завгоспами ну і
звісно із заступниками в телефонному режимі. З ними ми вирішували, які
необхідно зробити першочергові кроки аби зустріти глядача.
На мою думку, у театралів вже мабуть виробився певний імунітет до
пережитого, адже в них вже був в.о. директора. На сьогоднішній день тенденція
працівників така: мовляв, ви там собі чубтеся, а нам дайте спокійно і чесно
виконувати свою роботу і отримувати за це зарплату. Так, є категорія людей, яка сприймає дану
ситуацію в штики, але ж ми намагаємось йти в Європу і треба чинити якось
демократичніше. Питання взаємовідносин Ускова і мене – це питання з органами
управління і засновником, тобто Київською обласною радою. Не глядач, не
мешканці, не,тим паче, колектив, який працює в театрі, не має цього відчувати.
- А яке Ваше ставлення до
екс-керівника театру В’ячеслава Ускова?
- А що стосується В’ячеслава Валентиновича, він є вихідцем
з Білої Церкви і все своє життя пропрацював саме тут, завоювавши свій
авторитет. Сьогодні театр, який ми маємо, це заслуга Ускова. І це не лестощі,
адже я з 2000 року працюю в управлінні культури Київської області, тому пам’ятаю
театр, яким він був раніше. В’ячеслав Валентинович проявив себе як директор і
менеджер, не зруйнувавши все, що йому давалося. Тому наша задача продовжити ці
добрі традиції на той період часу, який нам дала обласна рада.
