Художник Володимир Гарбуз: про призначення митця

Володимир Гарбуз з Миронівщини відомий не лише як художник. Його перу належать публіцистично-філософські роздуми, що свого часу друкувалися на сторінках багатьох українських видань: «Україна», «Українська культура», «Слово і час», «Образотворче мистецтво»

Призначення митця у всі історичні часи відігравало важливу роль у цивілізаційному поступі людства. Але ми часто забуваємо і зводимо до банального, поверхового сприйняття ролі культури, мистецтва…

Ми часто забуваємо, що кожен із митців: чи то художник, чи музикант, чи композитор, не просто фіксують дійсність сьогодення, а є посередниками-зв'язківцями із  енергетично-духовним генератором поміж землянами і всесвітом. Творці здатні передавати  мову наших далеких предків, мову Космосу з інших галактичних цивілізацій.   Присутність її у творах, наповнених символами та знаками, слугують для землян оберегами від зазіхань варварів-вампірів. Ось уже багато тисячоліть людство скероване на агресію, війни зорієнтовані  на матеріальне.
Нехай пробачить мене читач за моє образне бачення, як художника,  мою творчу незалежність,  мої думки, які хочу висловити. Тінь,  витворена християнсько-комуністичною ідеологією, не дає пробитись світлу Правди.

Поглянемо на сьогодення нашої країни, території , яку в різні часи називалась по-різному.

Нинішній міф, що Україна є незалежною державою – це очевидна неправда. Наша територія, наша земля є одним із космогонічно-міжгалактичних  духовних центрів, нині  стала об’єктом  економічно-політичного торгу, як територія для матеріального збагачення ненаситних представників ідеології смерті.

Запитаєте, хто вони? Озирніться. Ви побачите вічних кочівників, орієнтованих на матеріальне збагачення,  які втратили душу та полюють на людей, що проповідують правду.

Україна, її міфічно-етнічна пам'ять, знакова символіка завжди були важливим осередком світостановлення землян.
Але чому Україна не може відбутись як держава? Її духовний і матеріальний простір знаходиться у людей-вампірів, матеріалістів-ящурів, що хитро і підступно маніпулюють , використовуючи зброю і новітні технології. Перетворюють людей на зомбі, які рано чи пізно будуть переможені духовними воїнами космічної позаземної цивілізації.  Такі духовні воїни присутні і серед нас землян, але зрозуміло, що вони небезпечні для правителів  держав-колоній, керівництво яких завжди орієнтувало людей на антиммистецтво, живлячи суспільство хлібом і видовищами, які ми спостерігаємо сьогодні із екранів, за висловом Мішеля Ностердамуса «сатанинських ящиків». Митець – це воїн-самітник, поміщений  у духовний панцир – шкарлупу, яйце космічного птаха.

Ось уже майже два тисячоліття частина людства вважає себе християнами, механічно виконуючи всі релігійні ритуали. Мовляв:  «Ти – раб божий!».  Але замислимось. За весь цей час духовно і душевно, ми так і не стали християнами. постійно порушуючи Біблійні канони. Чому? Відомо, що світоглядність наших предків,  зокрема Заратустри, великого філософа, астролога і прибічника віри полягала у зв’язку людини із природою, із позаземними цивілізаціями. Очевидно що представники двох позаземних цивілізацій схрестили свої мечі світла і темряви у космічному просторі. Переміг меч темряви. Меч матеріалізму, фальсифікації і брехні. Це дійство проявилось на нашій історичній землі,  на землі Руси-Україна.
Ми повинні знати глибинну, історичну правду, яка, між іншим, є у багатьох світових рукописних джерелах, які чомусь знаходяться під пильним наглядом ідеологів.

На всіх історичних етапах революцій, народних рухів все відбувається за одним сценарієм. Настає мить ейфорії, а не національного відродження. Цей хід контролюється світовими ідеологами – фінансистами. Відбувається затуманення мозку народу всілякими обіцянками рівності й справедливості у невеликий проміжок часу, для виявлення думаючих і по-справжньому незалежних людей у всіх сферах. Дев’яності рокі нашої епохи – період трансформування з комуно-радянської у християнську ідеологію , нібито у окремі , незалежні держави. Цей період був етапом виявлення справжніх талантів і патріотів  для їх упокорення.

З’являються нові видавництва, журнали, газети, які починають друкувати заборонену раніше історичну інформацію, проявляти утаємничені факти. На телеканалах і радіостанціях попервах ми бачили справжніх журналістів і митців-патріотів. Але це була лише мить, для того, щоб виявити справжніх, незалежних, мислячих людей. Знову і знову все повторюється. Посередники – орендарі використали інший метод до цих людей, дезінформуючи, оббріхуючи їх самих ,  їх думки та творчий потенціал, бачення державотворення. Сьогодні із дозволу імперій із двома центрами світу, уже приватизується не тільки майно і земля, а й культура, історична пам'ять з нашими геніями – митцями.
На телеекранах і радіопередачах у Міністерстві культури ,  освіти, творчих спілках з’являються люди із внутрішньою радянською ідеологією, що повинні пильно стежити за «інакомислячими», контролюючи їх думки, доповідаючи центру, Москві, із трупом Леніним-Ульяновим.
Шанувальники моєї творчості знають, що я був багаторазовим номінантом на премію «Тараса Шевченка». Один із членів Шевченківського комітету запитав:

«Володимире, за що тебе не любить президентська адміністрація?»

Інша, редактор радіо «Культура», повідомила:

«Нам сказали, щоб ми вас не запрошували на радіоефір. І як дозвонювачу на радіо, не надавали слова».

Я бачу і знаю цих персонажів. Це ті, спотворені уявою образи, зображені на моїх картинах. Ось уже більше ніж три місяці, радіо «Свобода» інформує слухачів нагадуючи: у «Мистецькому арсеналі» виставка одного із художників під назвою « Від радянського мистецтва до Українського». А в цей час у столиці відбувається безліч справжніх культурно-мистецьких заходів, про які ми не отримуємо ніякої інформації. Ідеологи «Арсенальної» виставки є представниками моїх картинних персонажів. Ці люди сьогодні працюють, приватизуючи духовний простір нашого народу, виконуючи роль орендаря.

Антидуховна, дегенеративна, просвітницько-релігійна окупація нашого простору страшніша і очевидніша, ніж окупація на сході держави. Я б порівняв цей стан у культурі і гуманітарно-просвітницькому просторі із періодом історичного часу «козацької доби», «козацької вольності», коли у народу увірвався терпець і він повстав проти тогочасних  орендарів. Різниця тільки у тому, що тепер «орендарі» служать не польській шляхті, а московсько-кремлівській  імперії, видаючи себе за патріотів, гуманітаріїв несформованої держави. Прізвища цих орендарів, включно із усіма президентами, не варто перераховувати. Зрозуміло, що це представники іншопланетної, рептилоїдної раси, без національних ознак. Ці особини перетворили всю територію нашої України на сцену концертної зали 95-го кварталу, а народ примусили бути учасниками-глядачами. Геноцид українців продовжується, розпочатий вогнем і мечем більше, ніж тисячу років тому.

Згадаймо середньовічну християнську інквізицію, коли знищувались люди-посередники поміж небом і землею, які були здатні чути голоси і музику неба. Згадаймо і піднімемо голови вгору, до наших геніїв, які були знищені варварами у різні часи. Згадаймо великого композитора Всесвіту М. Березовського, прізвище якого було викарбуване на стінах Болонської консерваторії поряд з генієм Моцартом. Наш геній був несправедливо замучений керманичами Московської імперіі. Загадаємо, ще одного композитора – Артемія Веделя, за яким імперська охорона у попівських рясах пильно приглядала і нарешті примусила його накласти на себе руки. Згадаймо генія нашої епохи, композитора В. Івасюка, який своєю музикою похитнув імперський спокій, ідеологію більшовиків. Тому і був безжально і підступно знищений. Це очевидно. А наші слідчі органи і їхні слуги – медіа уже десятки років вдовбують у наші голови, що Володимир Івасюк самознищився. Віддаймо шану нашому генію-поету Василю Симоненку, справжньому безстрашному воїну духу. Згадаймо поета Василя Стуса, та інших велетнів Духу  нашої сучасності,  несправедливо убієнних, репресії і голод 20-40 років. Помолимось до неба за всіх наших геніїв, які стали для нас символами-оберегами, що волають  з небес, слугуючи духовним щитом нашого народу.

Тарас Шевченко: «Я на сторожі отих рабів

                                                        сліпих, глухих, німих поставлю слово».

 Всі ці митці – воїни духу, розуміли  свою місію, жертвуючи своїм благополуччям, спокоєм, життям, усвідомлюючи те, що на небесних скрижалях вічності буде викарбувано, те, що рано  чи пізно терези духу  схиляться у бік правди. Порушивши канони і закони, слуги диявола, прикриваючись щитом «слуг народу», продовжують чинити зло.

Художник має право на своє бачення, яке часто не співпадає не тільки із ідеологічним баченням керманичів імперії, а із близькими друзями, навіть рідними. Повернемось до нашого сьогодення. Тридцять років так званої міфічної незалежності – це тридцять років театру абсурду і брехні. Чужинці-режисери і актори насміхаються не тільки над корінним народом, а й над його історично-культурною спадщиною. Чужинці-кочівники завжди використовували землю та етнос інших народів, як джерело матеріального збагачення.

Сьогодні Україна перетворилась на центр світової брехні, корупції і гендлярства. Але ж нам відомо і те, що наша земля була одним із духовних центрів не тільки Європи, а й світу. Історична правда і надалі блокується і фальсифікується.

Моя уява малює нові сучасні ідеологічні образи, які створені за декілька тисяч років… Дійшло до абсурду: сьогодні стало очевидним і зрозумілим, що кремлівська імперія без своєї історії, культури і знаковості, без українського історичного простору конає , задихаючись, у трупному смороді більшовиків. Сьогодні ситуацію, що  склалась у духовно-мистецькому та інформаційному просторі, я розглядаю як складову довготривалого геноциду українського народу              . Кочівники – рептилії, як блазні, міняють не тільки свою шкуру, а й мораль - залежно від економічної ситуації.
Наш народ, Україна не може звільнитись від колоніального впливу штучно створених світових імперій. Історично наша земля слугує, як енергетичне джерело живлення для серцебиття імперій. Сьогодні слід чекати нового витку революційних світових рухів. Знову на їх чолі стануть світові фінансові корпорації, із керманичами – рептиліями.            

Повернімось до так званої жовтневої революції, світових воєн. Згадаймо, хто їх підживлював фінансово. Чергова революція  «Гідності» поставила багато запитань, на які ми от уже сім років шукаємо відповідь. Більшість  наших наївних митців щиро повірили у перетворення і стали «слугами» нових керманичів. Деякі із цих людей уже знищені морально, деякі й фізично. Віддамо шану тенору оперного співу – Василю Сліпаку. У мене своє бачення щодо його смерті, як і сотень тих смертей щирих і талановитих наших патріотів, які були підступно і жорстоко убієнні у  «Іловайському котлі».

А наші слідчі і прокурорські органи «безмолствують» і надалі , слугуючи імперії зла.  У ліквідації думаючих людей, патріотів  був зацікавлений не тільки Кремль, а й нова постмайданівська влада на чолі з президентом. З перших днів намагалась продукувати ідеологів-нишпорок, інформаторів для виявлення думки незалежних патріотів. Пригадую розмову в кав’ярні,  на Майдані, після зміни влади, із «кротом», який виконував своє завдання. У бесіді він запитав мене:

«Кого ви знаєте і вважаєте авторитетами культури України ?»

 Я зрозумів його місію і поставив контрзапитання: яку місію від влади він виконує. У нас вийшла щира, правдива розмова, він виявився сексотом «нової» влади.

Сьогодні постмайданівську владу  намагаються обожествити.

Очевидний факт, що теперішня влада нічим не відрізняється від попередньої, вона продовжує виконувати завданням імперців, відзначаючи «митців»  всілякими нагородами. Продовжується колонізація нашого люду і ресурсів  землі, политої потом і кров’ю наших пращурів, які «богообрані» гендлярі успішно експортують.

Біографічна довідка: Гарбуз Володимир Васильович — знаний український художник, який працює в галузі книжкової та станкової ґрафіки, станкового живопису та монументального мистецтва.Член Національної спілки художників України (НСХУ), 1988. Неодноразовий номінант Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. 

Живописні і графічні роботи митця представлені в експозиціях багатьох українських і зарубіжних музеїв Австралії, Канади, Польщі, Словаччини, а також у приватних збірках.   Володимир Гарбуз народився 21 грудня 1951 року в с. Карапиші Миронівського району Київської області. Батько був бригадиром-трактористом, мати працювала на буряках.  

Художню освіту здобув у 1987 році ,закінчивши відділ книжкового мистецтва Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова у Львові (викладач — Ф.Глущук). 

Автор ґрафічних серій на шевченківські теми — ілюстрацій до «Кобзаря», книг «Шевченко і вічність», «Стежками до світил», «Давидові псалми», а також олійних творів — «Катерина», «Перепоховання генія» та ін. Художник неодноразово говорив, що шевченківська тема є справою всього його життя. 

Ілюстрував такі видання:— «Виклади давньослов'янських легенд, або Міфологія» Я. Головацького, «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» Г. Булашева, «Три сестри» О. Стороженка, збірка українських народних казок «Чортів млин» та багато інших. 

Володимир Гарбуз — художник жанрово різноманітний, технічно багатоґранний. Творам притаманний синтез традицій язичництва та духовних надбань християнської культури.