Столиця "тітушок": як волохаті руки у Білій Церкві качають біцепси

Часи змінюються: тепер замість мордоворотів з розпальцовкою на перший план вийшов бізнесмен певного ґатунку – "рєшала", сворідний посередник між світом криміналу, бізнесу, а подекуди й "силовиків", чиновництва та політики. На Київщині це яскраво видно на прикладі найбільшого міста регіону - Білої Церкви – місці народження такого явища, як "тітушки". Здавалося, ніби - не Палермо й не Чикаго. Чому ж у силовиків ломаються зуби при зіткненні з місцевими "діловими" людьми, справжніми "університетами життя" яких стали місцеві спортивні клуби? Це і намагалася з’ясувати "Моя Київщина"

Нещодавня публікація нашого порталу стосувалася переважно соціальних проблем та комунальних потреб мешканців Білої Церкви. Але не тільки це їх турбує… Так склалося історично, що найбільше місто на Київщині - Біла Церква стало одним із найкриміногенніших міст не лише у регіоні, але й в країні.

Тож не дивно, що саме звідти (за прізвищем одного місцевого енергійного юнака Вадима Тітушка) – збірний іменник "тітушки", подібно "люберам" у підмосковних Люберцях часів перебудови, вже в наші дні поширився на весь пост-радянській простір, а з легкої руки часопису The New-York Times став відомим і в англомовному світі і зараз активно використовується під час репортажів про протистояння у Гонконзі.

Спорт в місті, на жаль, криміналізовано. Дві тисячі потенційних "тітушок" постійно тренуються в спортивних залах міста. Тож напередодні та у розпал подій 2013-2014 року триумвірат захисників старої влади (регіональні функціонери від Партії регіонів, місцеві бізнес-князьки та тутешні бандити) охоче звозили "спортиків" до столиці для залякування та фізичного опору учасникам Євромайдану.

І все ж Київ не Харків, а Київщина - не Слобожанщина, де "тітушки" були на підхваті у прихильників так званого "руського миру"  і навіть тимчасово захопили приміщення облдержадміністрації. Тим паче, столичний регіон - не Крим і Донбас, де кремезні, але неперебірливі у засобах "качки" згодом стали доповненням до місцевих бандформувань сепаратистів, що за допомогою окупантів зуміли встановити свої порядки на анексованих та окупованих українських землях.

Окрім, власне, Вадима Тітушка, жоден його колега за п’ять років після Майдану не був притягнутий до відповідальності, не кажучи вже про організаторів тодішніх спортивно-туристичних турів за маршрутом "Біла Церква-Київ".

З того часу багато води втекло не тільки у Дніпрі, але й місцевій Росі. Дехто з молодиків в Збройних Силах України боронив країну на Донбасі.  Та й навчені досвідом куратори трохи менше стали використовувати хлопців у політичному протистоянні, хоча на останніх виборах вони теж були присутні… 

Утім, попри певну зміну іміджу (про що - трохи нижче), сутність місцевих спортивно-воєнізованих загонів залишилася незмінною: виконувати роль піхоти при замовленні на "віджим" майна під час рейдерських атак, особливо на приватні об’єкти аграрного сектору.

"Агротітушки", звичайно, не в змозі вести пряму атаку на представників потужних латифундистів, які вийшли з надр аграрної номенклатури та мають власну систему безпеки, а ось обкласти даниною, або взагалі забрати майно або "віджати" зібраний врожай у дрібних фермерів - це досить розповсюджене явище в окрузі. Хоча для подібних делікатних операцій нині їх частіше замовляють до інших регіонів країни.

Хто він сучасний "тітушка"? Це - вже не колишній юнак у кедах, вершиною мрії якого було придбання дешевої, бувалої у вжитку автівки та заздрість до персонажів фільму "Бумер",  або серіалу "Бригада".

На сьогодні це - зовні поважний "авторитет". Як правило, на нього оформлена якась охоронна фірма. І навіть якщо станеться якійсь "зальот" і конфлікт з "істеблішментом" та силовиками, змінити бренд охоронної компанії або переписати "контору" на родича - не надто складно.

Новітній "тітушка" їздить на авто престижних люксових марок. З огляду на хронічну алергію до кропіткої, системної й, тим паче, творчої роботи, - ніде не працює. Періодично качається у спортзалах, ходить у сауни, басейни, ресторани або зайнятий на переговорах. Словом,  займається чорними оборудками, а при нагоді починає рватися до влади. Тим паче, на закордонному відпочинку "авторитет" з глубинки вже побачив своїх типових колег у неформальній обстановці і подумав: а чим я гірший?

І якщо напочатку ХХ сторіччя класики політекономії до вірних ознак олігархії відносили злиття промислового капіталу з фінансовим, зараз прошарок "нових українців" характеризувалося злиттям кримінального, спортивного, бізнесового й ніби колишнього вже комсомольсько-номенклатурного укладів. До них також приєдналися екс-представники силових структур - із заплямованою репутацією, неперебірливі "естрадники", яких запрошують на корпоративи до сильних світу цього, а також політики-хамелеони.

Словом, ринок страху суттєво трансформувався. Нині вчорашні тітушки – люди небідні й добре організовані і зовні часто-густо виступають, як представники охоронних фірм чи навіть як помічники поліції. Такі от нові дружинники...

Середньостатична фігура з подібної новітньої формації має багатих покровителів, у тому числі і серед міліцейсько-поліцейської "криші". Недарма регулярні сюжети на ТБ про затримання п’ятьох десятків пацанів у спортивному одягу чи у камуфляжі не мають будь-якого судового продовження.

А попит на послуги рішучих хлопців є. На відміну від старого "воровського закону", який забороняв криміналітету, а тим паче – "злодіям у законі" мати справу з державою, їхні наступники нині відчувають за своєю спиною владних покровителів.

Власне, з цієї причини подібне соціальне явище у нас в країні і замовчується, а під камери телевізійної кримінальної хронічки їхні фігуранти потрапляють лише тоді, коли справа – надто резонансна. Так було і весною цього року, коли подібне затримання у Білій Церкві здійснював відряджений сюди загін спецназу зі столиці, оскільки занадто вже зухвале було поводження криміналітету із захопленими ними бізнесменами…

Між іншим, про криміналітет. Значна кількість "тітушок" за всією своєю показовою любов'ю до жанру  блатного шансону (в салонах караоке чи в автівці, де FM- радіо налаштоване виключно на одну хвилю) не знає, що таке "зона", оскільки для їхньої спортивно-кримінальної гвардії завжди є широкий реєстр послуг досвідчених адвокатів, які у купі з продажністю наших судів, завжди зуміють витягнути свого клієнта сухим з води: для цього достатньо залякати (у кращому випадку - фінансово відкупитися) постраждалих, аби ті забрали свою заяву з правоохоронних органів. Найгірший сценарій для таких бандитів - отримати умовний термін ув’язнення …

Утім, описані вище деталі сьогодення - притаманні більшості регіонів країни, проте кожен район має свою специфіку: там її визначає контроль за наркотрафіком, в іншому місці - за контрабандою, а де-не-де - за підпільними цеховиками, що у кустарній спосіб розливають контрафактний спирт. Не є виключенням й традиційна опіка за проституцією та ігорним бізнесом, а подекуди й торгівля зброєю.

Що ж до Білої Церкви, то тут склався свій унікальний "мікроклімат". Для боротьби з місцевим криміналітетом рік тому тут був призначений молодий, енергійний начальник поліції Геннадій Мельниченко, на якого покладалася важка, але шляхетна місія: наведення порядку. Але не пройшло і року, як його з ганьбою вигнали з органів, оскільки він розміняв свою честь поліціанта та свою кар’єру на копійки. Подейкують, що дороге авто в нього з’явилося, коли він, власне, тісно затоварищував з "тітушками".

Дехто може подумати, що екс-очильника просто залякали. Але якби це було так – він був у змозі звернуться до свого безпосереднього керівництва і усіх цих "лякальщиків" спецпідрозділ МВС швидко би знешкодив. Вочевидь, він вирішив інтегруватися в місцеві схеми з іншої причини. Адже за рік тісного спілкування зі своїми потенційними "клієнтами", досить просто відчути, що "життя вдалося". Навіщо в такому разі "напрягатися"?

"Моїй Київщині" чимало розповідали джерела в поліції про те, як деякими заяви від потерпілих начальник ділився з головними "тітушками", які пропонували свої послуги для захисту, "якщо поліція не впоралась…"

На жаль, ні місцева, ні обласна, ні центральна влада досі не робила жодних дієвих заходів, аби подолати злочинність у місті, розсадником якого є мережа спортивних клубів та охоронних фірм.

До речі, автор цих рядків, зовсім не проти спортивних закладів, інша річ - хто в них накачує мускули і біцепси? За контрастом, хотілося привести приклад Переяслава, де учасники АТО прагнули утворити справжню, а не фіктивну народну дружину для опору як організованій, так і стихійній злочинності. Помстою їм за принциповість стало недавнє підпалення приміщення спортивного залу, де вони проводили тренування та збір чергових охоронців правопорядку перед патрулюванням вулиць міста…

Але повернемося до Білої Церкви. Нещодавно у місті відбулися досить резонансні події навколо будівництва по вулиці Пролетарській. Як виявилося,  у "тітушок", задіяних у конфлікті, є легальна охоронна фірма, з ліцензією. Тож поліцейські, які приїхали на виклик, юридично нічого не могли вчинити.

Або візьмемо серпневе представлення ще одного чергового нового керівника місцевої поліції, яке наочно продемонструвало, що всім місцевим "елітам" байдужа проблематика злочинності, розквіт гральних автоматів, наркопритонів, нелегальних забудов, незареєстрованих газових заправок, а також проявів елементарного бандитизму. Ознакою такої байдужості став наступний факт: офіційне представлення нового "шерифа" проігнорували як мер Білої Церкви Геннадій Дикий, так і всі його заступники, не кажучи  вже про представників депутатського корпусу. Хоча, за логікою речей, керівництво поліції мало працювати з владою у зв'язці.

Масла до вогню злочинності підливає і той факт, що у найбільшому місті регіону досі не діє затверджена регіональна програма "Безпечна Київщина", яка була підготовлена ще в 2017 році. А все через те, що місцеві чиновники, тісно пов’язані з бізнесом, пересварилися навколо апетитного питання: хто ж має виграти тендер на закупівлю камер спостереження та програмного забезпечення до них? А коли все ж таки закупили останнє, виник скандал. З’ясувалося, що програму цю поставив російський розробник, що в умовах гібридної війни - неприпустимо. Що ж, будемо сподіватися, що питання з мертвої точки зуміє зрушити нещодавно затверджене сесією Київської облради "Положення про інтегровану систему відеоспостереження та відеоаналітики Київської області".

Між іншим, у кулуарах сесії кореспондент "Нашої Київщини" поспілкувався із головою комісії з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства, соціального захисту населення та пенсіонерів Наталією Бігарі.

З’ясувалося, що Бігарі, як досвідченого медика, найбільше турбує той факт, що рідна Біла Церква лідирує в Україні за кількістю наркозалежних на душу населення. Також депутат облради виступає за те, щоб посилити контроль за вітчизняною фармацевтикою, оскільки спостерігалися непоодинокі випадки, коли приреченим на страждання онкохворим замість дорогих знеболюючих засобів в окремих аптеках шахраї підсовують "пустушки".

До речі, про депутатів. Про те, що нардеп-мажоритарник 7-го скликання, обраний від 90-го Білоцерківського виборчого округу у 2012 році Віталій Чудновський був тісно пов'язаний з криміналітетом – можна почитати навіть у Вікіпедії. Його наступника – вже з Ради попереднього восьмого скликання – свободівця Олександра Марченка в цих зв’язках ніхто не звинувачував, проте він дуже рідко бував у місті, зосередившись переважно на Білоцерківському районі. Інший нардеп цього скликання - -"фронтовик-списочник" Хвича  Мепарішвілі з Білою Церковою був пов'язаний переважно у спосіб використання своєї фірми для виконання робіт по очистці місцевих водоймищ, а проблематика правоохоронних органів – його не надто цікавила…

Чи буде нею опікуватися новообраний мажоритарник Микола Бабенко – ще питання, оскільки, подейкують, що в молоді роки, в себе на малій батьківщині - у Кривому Розі -  він не чурався тісного спілкування з місцевими "авторитетами"…

Але якщо місцева влада бездіяльна і просто підняла руки вгору, відповідальність за наведення елементарного порядку в місті мало б взяти на себе обласна поліція або її куратори в МВС та Нацполіції України, де нещодавно відбулося кадрове оновлення. Що ж до місцевих авторитетів, то вочевидь вони вже придивляються до нового очільника поліції, розмірковуючи: чим би його прикупити? Тож громадськість цікавить, чи зуміє він не піддатися тим спокусам, на яких "обламалися" його попередники?

Тим паче, слід визнати об’єктивно, що у процесі трансформації міліції на поліцію, рівень її матеріально-технічного утримання - суттєво не покращився, а місячна зарплата середньо статичного поліціянта під час буває менша добового гонорару рейдера-"тітушки"…

Поліцейським не вистачає автівок, бензину до них, коштів на технічне обслуговування автопарку, не кажучи вже про таку розкіш як сучасні комп’ютери. Досі поліцейські бігали за нардепами і просили, аби ті посприяли встановленню камер спостереження. І не виключено, що новий начальник міліції теж буде благати бізнесменів, аби ті допомогли у вирішенні цих самих проблем. І не факт, що хтось у Білій Церкві з можновладців захоче, щоб поліція запрацювала по-новому.

І це при тому, що за контрастом є те, що на так звану "Муніціпальну варту", яку очолює один з екс-начальників поліції Сергій Возненко, з місцевого бюджету фінансують досить щедро. В той час у поліцейських немає на що машину заправити, а у їхніх муніципальних помічників автомобілі – переважно з автосалонів. 

Отже, нова влада, в особі всіх гілок влади, включаючи оновлений склад МВС та Нацполіції, має засвоїти: аби її авторитет не пішов до низу, - вони мають щось робити з неформальними "авторитетами" регіону. Звичайно, у межах, передбачених законом форм та способів подібної боротьби. Інакше - наступний очільник поліції "злетить" зі своєї посади так само швидко, як і його попередники...

Лесь Іванів, "Моя Київщина"