Їде маршрутка як велика собача будка: Чому цьому виду транспорту не місце на Київщині
Уже 30 років на Київщині працюють маршрутки. Тимчасове рішення, спрямоване на вихід з транспортного колапсу після розвалу "совку", зараз фактично заблокувало європейський розвиток цієї галузі. Чому так відбувається і що можна змінити, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"
Що ви згадуєте, коли чуєте слово "маршрутка"? Брудний салон, розтрощені, заплямовані крісла, водій оточений фото із зображенням оголених жінок, "шансончик руский" на фоні та звісно натовп люду. Всі один на одному. Вільного місця не має. І ти несамовито чекаєш наступної зупинки, бо може хтось таки вийде й з’явиться хоч чим дихати. Говорити про комфортне перевезення у такому випадку не доводиться.
Але проблема не лише у зручності, а й у безпеці. Простий приклад: на маршруті "Біла Церква – Київ" досі їздять переобладнані Mersedes Sprinter. Це вантажні буси, які після 10-річної (а буває й значно довшої) експлуатації в Європі на перевезеннях вантажів та з пробігом у 500 тисяч кілометрів притягнули до України та вставили вікна.
Також, аби більше заробити, перевізники стандартний пасажирський мікроавтобус на 12-14 місць переоснащують на такий, що розрахований на 18-20 місць. Завдяки чому крісла розташовані "по-китайськи": занадто близько, а відтак людині зі зростом трохи більше звичайного банально нікуди подіти ноги. Жодне сидіння у "маршрутках", установлене виробником чи додаткове, немає пасків безпеки. А це вже порушення правил перевезення, як підтвердив нам президент Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, Міністр транспорту України (1999—2001) – Леонід Костюченко:
У Європі ні одна людина не стоїть у міському транспорті. Якщо не вистачає місць, значить водій не бере. Вони чекають наступну маршрутку. А у нас набивається, яка там безпека. Не дай Бог, якесь зіткнення. Правила – це сидячі місця, облаштовані ремінцям. І це вже доходить і до наших міських перевезень. Ми вже стандарти виконуємо на міжнародних перевезеннях. А от внутрішні перевезення, на жаль, ні. Режим праці і відпочинку водія, ремені безпеки - всі правила безпеки порушуються. Вони не відповідають європейським стандартам, на які ми вже можемо і повинні переходити раз ми взяли курс на євроінтеграцію.
У Європі такі автобуси їздять навіть між райцентрами
До європейських вимог далека і поведінка місцевих водіїв "маршруток". Вони часто ігнорують вимоги ПДР, а саме: говорять по телефону під час руху, не користуються пасками безпеки чи хитрують завдяки так званим "заглушкам". Пасажири нерідко скаржаться на перевищення швидкості, коли горе-керманичі їдуть із показником 120-130 км/год на спідометрі та не реагують на зауваження. Особливо гостро в період повномасштабної війни постало питання музики в салоні. Адже для більшості неприпустимо чути у громадському транспорті витвори російських недоартистів. Шкода, що це розуміють не всі водії.
Ще один проблемний аспект – багаж. У "маршрутках", зазвичай, Ви не знайдете де поставити свої валізи, бо багажника – немає. На його місці згадані раніше додаткові сидіння.
Усі ці "переваги" доповнює не менш важлива – оплата проїзду. Якщо людині треба їхати не весь маршрут із Білої Церкви до Києва, а, наприклад, вийти в селі Митниця, на пів дороги, то водій все одно вимагає оплату за весь маршрут або відмовляється везти особу. Керманич не видає квитки, хоча вони дають страховий захист для пасажира у випадку випадок ДТП. Плюс громадяни нарікають, що цинічні водії "маршруток" беруть гроші за проїзд із пільговиків: ветеранів-інвалідів, учасників бойових дій, а людей на кріслах колісних взагалі іноді не пускають до салону навіть за гроші. І вічна вада – можна годинами стояти на трасі, а "маршрутки" просто не зупиняються.
Зі слів міністра інфраструктури України (2016-2019 роки) Володимира Омеляна, "маршрутки" – тимчасове рішення 90-х років, яке, на жаль, досі існує в Україні:
Має бути системне рішення, транспортне для України. Зокрема це стосується великих конгломерацій, які сформовані на території Києва і Київської області. Це рішення має базуватися на транспортній моделі для регіону, коли розгорнута мережа комунального і обласного транспорту дозволяє громадянам не користуватися особистим, а зручно користуватися міським. Як це має бути організовано на практиці? Наприклад, найбільші міста супутники навколо Києва чи крупні села мають бути поєднані електротранспортом, тими ж трамваями, тролейбусами. Далі вони доходять до кінцевої станції метро, де люди роблять пересадку і здійснять свою подорож у межах Києва. Київ має перетинатися протягом сорока хвилин з крайніх точок відповідно чи півдня, сходу, заходу. На кожній кінцевій зупинці, будь-якого виду муніципального там чи обласного транспорту мають бути великі перехоплюючі парковки для автомобілів. Тобто, за логікою, останні кілометри людина спокійно собі з будинку чи невеличкого села доїхала до зупинки і лишила свій автомобіль, і наявним громадським транспортом спокійно доїхала до центра Києва впродовж години або й менше. Таким чином ми досягаємо значної економії і вартості транспорту, і втрат для державного і міського бюджетів. Адже люди, які проводять у корках дві години кожного дня в одну сторону, вони не не працюють на роботі, вони не платять податки за цей час простою. І фактично використовують свій робочий час неефективно.
Чому ж така система не впроваджена на Київщині? На думку Володимира Омеляна, головна причина – корупція:
Зараз взагалі про це важко говорити, оскільки ми живемо у воєнний час і пріоритети інші. У мирний час вся проблема полягала в тому, що у цій сфері багато тіньових грошей і великі корупційні потоки. Ми почали ще в 2015 році впроваджувати політику електронного квитка, який би міг би чітко визначити так скільки пасажирів, яким видом транспорту користуються і скільки податків з цього сплачується. Це зустріло величезний опір з боку як і місцевих перевізників, так і окремих місцевих органів влади. І далеко не в усіх містах. Окрім Києва, Льова, Дніпра, Харкова, здається, ці системи не були запроваджені.
Отже, треба відмовлятися від "маршруток" у міжміських перевезеннях Київщини. Автозалишки 90-х варто замінити на автобуси, які відповідатимуть європейським стандартам. Такі інновації – не чиясь примха, а необхідність. Вона дозволить зробити громадський транспорт більш безпечним та зручним для пасажирів. А встановлення валідаторів ще й зекономить кошти громадян, бо вони платитимуть лише за той шлях, який дійсно проїхали. Ці зміни зобов’язана впровадити Київська ОВА.
Рішення "прибрати маршрутки з наших доріг" має базуватися на реальній програмі заміни через відкриття кредитних ліній для приватних перевізників та створення комунальних підприємств. Також має бути альтернатива через створення спільних підприємств для виходу на ринок перевезень іноземних компаній-виробників автобусів. І без владних рішень тут не обійтися: інакше посунути маршрутну мафію буде просто неможливо.
