Ігор Лікарчук (заслужений працівник освіти України): А де реформи? Запитання одинадцяте

Днями завітав до однієї школи, котра на Київщині. Молодий директор хоче працювати. Має управлінську освіту від хорошого університету. Також іще має педагогічну та економічну освіту. Страшенно любить дітей. Лише одна проблема не дає йому спокою. Це небажання місцевої влади-засновника школи надати закладу права повноцінної юридичної особи. Насамперед, право самостійно здійснювати бухгалтерський облік та стати повноцінним розпорядником коштів. Іншими словами, із прохача та жебрака, перетворитися в справжнього господаря. «Якщо не добюся, цього, - сказав Василь, - залишу роботу. Хоч дуже цього не хочу. Набридло ходити на поклоніння до начальника відділу та в централізовану бухгалтерію. Я готовий відповідати за кожну витрачену чи надбану копійку, готовий бути господарем, але не дають». Звичайно, що не дадуть. Бо кому ж хочеться випускати із рук право розпоряджатися коштами. Це ж такий зручний жупел та годівничка… 

Повертаючись із цієї зустрічі, згадав 2008 чи 2009 рік. Тодішній Премєр-Міністр Юлія Тимошенко вирішила надати всім школам право самостійного бухгалтерського обліку. Для того, щоб це було й гучно, й гарно – зібрала в Українському Домі розширене засідання Уряду. На нього запросили кілька сотень кращих (!) директорів загальноосвітніх шкіл України. Після презентації ідеї Премєр-Міністр звернулася до присутніх в залі освітянських керманичів з проханням підняти руку тих, хто цю ідею підтримує. В залі запанувала дивна тиша. Коли я повернув голову назад (сидів у другому ряді), мені стало млосно. У залі виявилися піднятими лише з десяток рук. Цього, здається, не очікував ніхто. Кращі директори (кращі, на думку місцевих органів управління освітою) виявилися аутсайдерами. Злякалися. Чи то відповідальності, чи гніву начальства, чи додаткових клопотів… 

Потім мені доводилося не раз допомагати справді хорошим керівникам завойовувати право бути самостійним. І зараз можу сказати, що не жалкую. Бо заклади, котрі вони очолюють, суттєво стали іншими. Бо у них є справжній господар, менеджер. 

Тому й звернувся до законопроекту «Про освіту», котрий от-от мають прийняти народні депутати, в пошуках відповіді на питання: «Чи стануть наші школи справді повноцінними юридичними особами після його ухвалення?» І знайшов ось таке: «5. Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в закладі загальної середньої освіти визначається керівником відповідно до законодавства. За рішенням керівника закладу загальної середньої освіти бухгалтерський облік може здійснюватися самостійно закладом освіти або через централізовану бухгалтерію». Мені знову стало млосно. Тобто, ситуація залишається без змін. Замість повноспроможного керівника закладу освіти – його подоба. Адже «або» не буде. Чиновники та керівники-боягузи завжди скажуть «так» централізованій бухгалтерії. Й нормативний документ відповідний швиденько напишуть. Щоб то було «відповідно до законодавства». ТО ДЕ РЕФОРМА?