#

Мені потрібна підтримка броварчан на місцевих виборах-2020

Дмитро Ратніков (національний публічний діяч)

08.08.2020 10:16
Мені потрібна підтримка броварчан на місцевих виборах-2020

Шановні колеги, друзі, земляки! Радий можливості звернутись до вас через соціальні мережі.

Час біжить. Газетні шпальти змінюються на інтернет-платформи, агітаційні майданчики - на сторінки у фейсбук та інстаграм. Але основні принципи наших стосунків залишаються незмінними: це дружба, розуміння, взаємоповага. Все це і робить нас людьми, небайдужими до майбутнього наших рідних і близьких. Нам не все одно: де і як жити, яким повітрям дихати, яку воду пити, яким громадським транспортом користуватись, в які садочки та школи відводити дітей, в яких умовах отримувати медичну допомогу. Все це і є складовою нашого з вами життя. Саме нам вирішувати:  якою дорогою йти, яку владу обирати. Кому довірити наше майбутнє. Бо нам в ньому жити!

Свого часу, за вашої підтримки я балотувався на посаду міського голови. Це було у 2006 році. Ми з вами тоді перемогли. Та у нас вкрали голоси, визнавши значну частину бюлетенів не дійсними, навмисно їх пошкодивши! Нам не вистачило півкроку, за нами не стояла сила закону, що змогла б захистити ваш вибір. Бо я пішов на вибори самовисуванцем. Тоді я не став міським головою. І реалізувати програму розвитку міста, яку ми з вами разом створили, не вдалося.

Безліч разів я подумки звертався до вас. Уявляв, як подивлюсь у ваші очі та попрошу вибачення, що не відстояв вашу перемогу.

Та ми це прожили разом і зробили висновки. Сьогодні ми є сильнішими та досвідченішими.

Пізніше доля випробовувала мене на міцність не раз. Але я зберіг свої життєві принципи та залишився чесним перед собою. Здобув життєвий досвід і справжніх друзів. Реалізував себе у роботі українського дипломата та захищав інтереси держави закордоном, фактично у тилу ворога у важкі для Батьківщини часи.

Пригадую 2014 рік. Ми, колективом дипломатів стоїмо на даху нашого посольства, острівці України, оточеному парканом у центрі ворожої столиці і співаємо гімн Нашої Держави у День Незалежності. Дивились, як майоріє наш жовто- блакитний прапор. Тоді ми отримували насолоду від слів пісні українських футбольних фанатів про Путіна, зводячи з розуму місцевих копів. То були незабутні відчуття. Вдячний долі за такий досвід.

Час летить. Мені вже 43. А починав я свій політичний шлях майже 20 років тому. Ми прожили цей час разом з вами. Я вдячний усім Вам. Вчителям, що виховали в мені людину. Друзям, що показали правду життя. Колегам, що навчили професійним знанням, політичним опонентам, що зробили мене сильнішим. Без вас я не жив би таким складним і цікавим політичним життям в Україні та поза її межами.

Нині я прийняв одне із найважливіших рішень: завершити одну дуже важливу незавершену справу, справу мого життя, котру тепер чітко усвідомлюю. І я насправді у це вірю.

Вірю у перемогу принципів моралі і здорового глузду. У перемогу справи, а не пустих слів. У перемогу програм, а не популізму. Перемогу над тотальною корупцією і зневагою над людською гідністю.

Попереду нас чекає новий виклик долі, до якого я готовий. Бо знаю - за ним прийде перемога. Адже тепер я не сам. Тепер я з командою однодумців.

Але цього не достатньо. Щоб пройти усі випробування виборчої кампанії, бруд, неправду, чорний піар, ненависть і злість опонентів, мені потрібна Ваша підтримка. Підтримка моїх колег і друзів, знайомих і не знайомих броварчан. Броварчан з мого рідного Торгмашу і Масиву, Пекарні і Розвилки, Старого центру і Нових Броварів, Зеленої Поляни, Порошинки, району Інтернату, усіх Броварів, а також тепер нових членів нашої великої сім’ї - Княжич та Требухова, сіл, де так само пройшли роки мого дитинства та юності.

І, нарешті, звертаюсь до тих, хто ніколи мене не підтримував. Молодість - це те, що швидко минає. Образи забуваються, погані справи, так само як і добрі, на жаль, не пам’ятаються вічно. Вічним є лише те, що ми залишаєм після себе. Саме тому мені потрібна ваша допомога, щоб втілити у життя мрію про місто-сад, місто насправді щасливих людей, в якому будуть жити наші діти та онуки. У мої 23 про місто-сад я лише мріяв. У 43 я зможу втілити мрію у життя. І знаю як.

Читати "Моя Київщина" у Facebook