Темники від Кравченка: імідж, піар та балаканина

Новий керівник такої впливової, але традиційно закритої інституції як Генеральна прокуратура, Руслан Кравченко роботу розпочав із хайпу та нескінченних дописів у фейсбуці

Не подумайте, я не проти публічності. Навпаки – в Україні катастрофічний дефіцит відкритості в правоохоронних органах. Але Кравченко, здається, вирішив стати головним ньюзмейкером сам для себе. Щоденні дописи про події, у яких він навіть не брав участі, та пояснення щодо скандалів, де себе ж і виправдовує. То спростовує чутки про службову квартиру, то пише, що вже рік як розлучений. То згадує, як його «несправедливо» зняли з конкурсу на очільника НАБУ через сумнівну декларацію батьків. Усе це Кравченко подає під соусом «прозорості». Така собі спроба одночасно задовольнити Офіс Президента й продати себе суспільству як «нове обличчя» в прокурорській системі.

Як тут не згадати Авакова, якого журналісти колись охрестили «міністром фейсбуку». Тільки той був живучий у політичному сенсі, і хайп підкріплював конкретними результатами, політичною вагою та, подобається це комусь чи ні, авторитетом. Тоді як новий генпрокурор не надто переймається дрібничками на кшталт меж повноважень чи реального впливу на справи.

Наприклад, в апогеї самопіару Кравченко написав про вирок у справі 5-річної давнини: замах на В’ячеслава Соболєва, під час якого загинув його син. Безумовно, суспільно значущий та жахливий злочин. Але яке відношення має до цієї справи Кравченко? Чому саме цю, а не сотні інших резонансних трагедій, він вибрав для публікації? І чи поцікавився він особою самого Соболєва, щодо якого є відкриті питання про сепаратизм?

Паралельно з публічним шоу в соцмережах до обласних прокуратур полетіли темники від нового керівництва, які можна стисло сформулювати як: «за все хороше – проти всього поганого». Діловий дрескод, заборона тиску на бізнес, нульова терпимість до маніпуляцій, орієнтація на резонансні справи, неможливість відмовитися від обвинувачення без наслідків для прокурора. А ще обов’язкова медійна активність. Сам Кравченко це публічно спростовує, мовляв, усе було перекручено. Але така комунікація з прокурорами на місцях виглядає як модифікований радянський «план виконано!» – тільки тепер у вигляді лайків, репостів і правильних тез для ефірів.

Є підозра, що поки Кравченко активно вибудовує особистий бренд у фейсбуці, хтось інший тихо бере під контроль Різницьку... Бо ж правосуддя вершать не в соцмережах.