Віктор Жадько (історик): Розстріляні в Києві, закопані в Биківні

Працюючи над упорядкуванням енциклопедії про Київську область, звернувся і до архіву Служби безпеки України – знаючи, що в далеких 30 - х роках ХХ століття, неймовірно багато людей. Перебрав десятки «розстрільних справ» - з таким жахіттям безневинних смертей зіткнувся вперше. Мимохіть і фіксував прізвища тих, які, вже упокоєні в осоні Биківнянських сосен. Зрозуміло, подані прізвища –далеко не всі – їх тисячі, які чекають часу дослідження науковцями. Хочу буквально кількома абзацами коротко розповісти читачам про злочини комуністів, невинно убієнних …

Якщо виїхати з Києва в напрямку Броварів, то одразу ж за межею столиці починається сосновий ліс праворуч траси. Саме тут комуністами створено надзвичайно засекречений об'єкт «для відомчих спецпотреб НКВС». Молодим читачам нагадаю, що НКВС - це скорочена назва тодішнього карального відомства Сталіна - Народного комісаріату внутрішніх справ. Звичайно, знаючи трагедію Биківні, виникає запитання: за що? За що більше як 100 тисяч людей безневинно розстріляні? Яка була їхня провина?" Усіх «гребли» під одну статтю – 54-ту! Кримінальний кодекс КК УРСР з його 54-ю статтею було затверджено 1927 року, тому доречно нагадати підпункти цієї «убивчої» статті: 54-1: зрада Батьківщини; 54-2: збройне повстання; 54-3: контрреволюційне сприяння іншій державі; 54-4: допомога міжнародній буржуазії; 54-5: пропаганда війни; 54-6: шпигунство; 54-7: шкідництво; 54-8: тероризм; 54-9: диверсії; 54-10: антирадянська агітація; 54-11: контрреволюційна організація; 54-12: недонесення органам про злочин; 54-13: служба у ворожій армії, к.р. діяльність до і під час революції; 54-14: саботаж…

Розстрілювали активістів, націоналістів, військових, освітян, творчої інтелігенції науковців, поляків «без слідства і суду». Не милували вчителів, директорів шкіл, завідувачів відділами народної освіти, викладачів і студентів вузів за рішенням суддів та позасудових органів, які мали назву «трійки» і «двійки» – це особливі виїзні наради при НКВС УРСР та СРСР. Спочатку вироки виконували в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВС, де зараз Український інститут національної пам’яті, – на вулиці Липській, 16, потім – у підвалах Жовтневого палацу (нині – Міжнародний центр культури і мистецтв) – за цим комплексом було приміщення, прозване «будинком Мехліса – керівника політуправління Червоної армії, за яким стояв трактор і гуркотів, заглушуючи автоматні черги, що доносилися із підвалу. Трупи негайно вантажили на машини й вивозили за місто – до Биківнянського лісу у викопані ями – скидали, заливали вапном і, заповнивши, прикидали землею – у такий спосіб ховали – закопували, або, мовою чекістів, «заривали».

Отаке, далеке від християнського чи будь-якого іншого цивілізованого обряду, «поховання»… Про це важко писати, тим більше – читати…