Володимир Бойко (журналіст): вишгородський кримінальний авторитет Фурса пограбував Межигір'я та сдав Карпюка ФСБ Росії

15 лютого 2019 року в студії телеканалу NewsOne при прем’єрному показі телепередачі Василь Голованов (Василий Голованов) і Диана Панченко "Протистояння" я мав нагоду поспілкуватись з видатним українським патріотом, прес-секретарем партії "Правий Сектор" Артемом Скоропадським, який ще не так давно був відомий як російський журналіст Артем Бичков. Оскільки Артем заперечував моральне право співробітників української поліції називати себе бандерівцями (називати себе так можуть, мовляв, лише люди виняткових політичних чеснот), я попрохав його прокоментувати витівку справжніх, а не удаваних, послідовників Степана Андрійовича. А саме: обставини створення в березні 2014 року політичної партії "Правий Сектор", заради чого духовні нащадки Бандери вивезли в Росію та здали у ФСБ свого побратима Миколу Карпюка.

Зрозуміло, що Скоропадський-Бичков, будучи людиною дивовижного інтелекту, став стверджувати, що я брешу. У такому разі нагадую події п’ятирічної давнини.

Як, напевно, пам’ятає політично стурбований читач, громадський рух "Правий сектор" ситуативно склався в останніх числах листопада 2013 року з представників політичної партії "Українська національна асамблея", Всеукраїнської організації "Тризуб ім. Степана Бандери" та кількох маргінальних утворень на кшталт "Патріота України", "Білого молота", "Чорного комітету" та "Карпатської січі". Фактичними лідерами стали заступник голови партії УНА Микола Карпюк і очільник "Тризубу", помічник-консультант народного депутата Наливайченка Дмитро Ярош.

Після втечі Януковича люди, що стояли за Ярошем, вирішили перетворити "Правий сектор" на політичну партію з метою участі у виборах. Але оскільки до виборчого процесу допускаються лише ті партії, що проіснували не менше року, на порядку денному постало питання купити або заволодіти в інший спосіб установчими документами та печаткою вже зареєстрованої партії, провести її з’їзд і перейменувати на "Правий сектор".

Найпростіше було зробити таку маніпуляцію з партією УНА, яку фактично очолював один із засновників "Правого сектору" Карпюк (формальним керівником рахувався старенький Юрій Шухевич). Але Микола Карпюк – багаторічний УНСОвець, політв’язень, засуджений за часи Кучми через участь у акції протесту 9 березня 2001 року – був проти.

Тим не менш, з’їзд, на якому партія УНА мала змінити свою назву, таки призначили на 22 березня 2014 року. З’їзд пройшов без Карпюка й одноосібним керівником "Правого сектора" став Дмитро Ярош, який, фактично, "рейдернув" партію УНА. А 29 березня 2014 року соратник Яроша Андрій Денисенко в етері "Шустер Live" заявив, що напередодні з'їзду, 21 березня 2014 року, Микола Карпюк був викрадений у Чернігівській області Федеральною службою безпеки Російської Федерації.

Насправді Карпюк опинився на території Росії не 21, а 17 березня 2014 року. Він був вивезений з України і зданий прямо в руки ФСБ-шників не якимись загадковими шпигунами, а керівником штабу "Правого сектору" в Київській області В’ячеславом Фурсою. Зрозуміло, що це було зроблено за домовленістю з російською спецслужбою, яка в такий спосіб прибирала Карпюка для того, щоби він не заважав реалізації планів ФСБ в Україні.

Для того, щоби дотримуватись видимості законності, було зроблено наступне. Добряче погулявши з Карпюком у селі Талалаєвка Ніжинського району Чернігівської області, Фурса посадив Миколу та водія Ігоря Янковського в свій автомобіль "Мерседес", номер державної реєстрації АІ 2662 ВІ. Доки Фурса та Карпюк співали патріотичних пісень, автомобіль перетнув український прикордонний перехід "Бачівськ" у Сумській області та впритул під’їхав до шлагбаума з російської сторони. Тут ФСБ-шники – вже на території прикордонного переходу "Троєбортноє" Російської Федерації – затримали всіх трьох начебто тому, що водій не виконав вказівку прикордонника зупинитись на певній відстані від шлагбаума.

З метою забезпечити алібі Фурси відносно нього був складений адміністративний протокол і наступного дня постановою мирового судді він був арештований на 15 діб. Після відбуття покарання Фурса спокійнісінько повернувся в Україну. Відносно Карпюка була винесена аналогічна постанова.

але як тільки я в 2015 році вперше оприлюднив подробиці потрапляння Карпюка на територію Росії, постанова з відкритого реєстру зникла й зараз за цим посиланням – порожня сторінка.

Після адміністративного арешту Карпюка етапували до Москви й обвинуватили в тому, що він брав участь у воєнних діях у Чечні. При цьому достеменно не відомо, чи дійсно Карпюк брав якусь участь у російсько-чеченській війні – я знаю лише те, що він воював на стороні грузинів у ході збройного протистояння в Абхазії. Під час допитів Карпюк сказав, що, начебто, добровольцем серед чеченців воював ще й Арсеній Яценюк – для того, щоби виставити своїх мучителів на сміховисько.

Що стосується В’ячеслава Фурси, то це – відомий вишгородський кримінальний авторитет, який згодом навіть балотувався в народні депутати, представляючись активістом "Правого сектору". Цікава деталь: 16 січня 2014 року, під час акцій протесту на Майдані, коли російські ЗМІ лякали "дорогіх расєян" злобними "правосєками", Фурса чартерним рейсом №574 безперешкодно літав до Москви. Був він неодноразово в Росії й після затримання Карпюка. До речі, саме Фурса зі своїми людьми захопив і розграбував Межигір’я Януковича та садибу Пшонки (на згадку про це у Фурси залишився легендарний "золотий батон").

За місяць після вивезення Карпюка до Росії Фурса з автоматниками з’явився в офісі компанії "БРСМ-нафта", що має мережу заправок, і від імені "Правого сектору" зажадав щомісячної "матеріальної допомоги". Отримавши відмову, пригрозив підірвати одну з заправок. Наслідки не забарились – 22 квітня 2014 року була висаджена в повітря заправка "БРСМ" у Переяславі-Хмельницькому, внаслідок чого загинули 6 осіб. Також Фурса брав активну участь у підпаленні та закладанні вибухівки на інших заправках "БРСМ", зокрема в Броварах під час спроби рейдерського захоплення цієї компанії керівництвом МВС. Фіналом спроби рейдерського нападу стала грандіозна пожежа на нафтобазі "БРСМ" під Києвом.

Треба думати, що саме з таких справжніх бандерівців, як Фурса, прес-секретар "Правого Сектору" нині й пропонує брати приклад.

На фото: постанова мирового судді судової ділянки №51 Севського району Брянської області Тетяни Антонової від 18 березня 2014 року про адміністративний арешт В’ячеслава Фурси, в якій викладені обставини того, як Микола Карпюк опинився на території Російської Федерації.