Я знаю весь бойовий шлях свого сина і впевнена, що він заслуговує на відзначення!

Олена Кукла

Не всі дочитають до кінця, та й не всім то цікаво… але я довго мовчала…

Ярослав не гнався за визнанням чи нагородами, він виконував свій обов'язок з честю і достоїнством і виконав його до кінця свого життя… я більше нікого і нічого не проситиму за сина, бо це так само принижує мою честь і нівелює внесок сина…

В Вікіпедії написано що Ярослав відзначений відзнакою "Орден за мужність lllст", але я відмовилася її отримувати, бо в указі президента було вказано що нагороджено солдата, а мій син був сержантом! Немає того ордена! Нема! І де він я не знаю! Знаю лише зі слів воєнкома що він був повернутий в офіс президента з вказанням причини повернення.

Ярослав був поданий командуванням 72 бригади на відзначення найвищою державною нагородою "Герой України" 23.07.2022р, та подання застрягло в ГШ і про його долю я не знаю, бо ніхто так і не дав мені відповіді. Я зверталася в повідомленнях до Головнокомандувача із проханням розібратися в ситуації ще в серпні, він тоді відповів що розбирається і повідомить, та всі мої послідуючі звернення в жовтні лишилися без відповіді.

Під одним з моїх дописів 4 жовтня пані Ганна Маляр написала, що подання знайдено в ГШ і днями має бути представлено на розгляд Головнокомандувача. Але… я не знаю долі подання того…

Я як людина дотична до війська добре знаю і розумію як то все відбувалося і в чому проблема, але чомусь ніхто не хоче її вирішити.

Так от - Ярослав загинув 19 квітня 2022 року. Буквально одразу ж як і всі загиблі був поданий стандартно на відзначення нагородою "Орден за мужність lllст". Більш за все, що той, хто робив подання на автоматі вставивши в текст чергове ПІБ не спромігся переглянути звання. Ну то чисто людський фактор, помилка. Але ця помилка вилилася в указ президента від 26 квітня про нагородження. Я про цей указ дізналася аж в серпні і навіть уявлення не мала про те, що було таке подання.

Що ж було потім?… буквально через пару тижнів після загибелі Ярослава до комбрига 72 бригади Олександра Вдовиченка звернувся бувший комбат 131 ОРБ, в якому Ярик прослужив 4 роки з проханням відзначити Ярослава враховуючи весь його бойовий шлях і нові подвиги в широкомасштабній війні. Звертався не лише він, а й інші офіцери, що знали всі бойові досягнення Ярика. Пан полковник дав схвальне рішення, більше того запевнивши іншого пана полковника в тому, що подання в квітні було подано саме на "Героя України". Мені до речі він говорив те ж саме доти, доки я не дізналася про той указ на відзначення Ярослава "Орденом за мужність lllст". І навіть після того комбриг запевняв мене що подання було саме на Героя. Але після нашого спілкування пан полковник все ж запевнив мене що зроблять нове подання. Згодом він повідомив мені номер і дату нового подання на "Героя України". Я слідкувала за рухом того подання по владним кабінетам. Воно пройшло погодження в ОК "Північ", потім в Командуванні Сухопутних військ, і зайшло в ГШ. На цьому все.

А тепер саме цікаве. Чому ж не прийнялося позитивне рішення по поданню? А тому, що в нашій країні посмертно людину можуть нагородити лише один раз! І так як є указ президента про відзначення "солдата", а мій син сержант, та всім походу байдуже, то відповідно нагородити його ще раз не можуть. І байдуже що я того ордена в очі не бачила, і байдуже, що там помилка в указі, і байдуже що Ярик заслуговує більшого…

Що ж потрібно? А потрібно внести зміни до указу президента 281/2022 від 26.04.2022 року і анулювати ту відзнаку як помилково подану. Тільки після того можливе відзначення, на яке Ярослав дійсно заслужив.

Чому було створено петицію про відзначення Ярослава? В надії в такий спосіб достукатися до президента і привернути увагу до ситуації що склалася. За 67 днів петиція набрала менше ніж сім тисяч голосів із 25000 необхідних. Я просила всіх, кого знала і не знала. Я зверталася до всіх ТОП-блогерів, політиків, депутатів, волонтерів, воїнів, але результат ось такий…

Я з цим живу… це мій біль… бо я знаю весь бойовий шлях свого сина і впевнена що він заслуговує на відзначення! Я у війську з початку війни (не з лютого 2022 року, а з 2014!) бачила різних бійців, тому з впевненістю говорю про сина не тільки як мама, а й як військова. Про Ярослава на просторах інтернет не тяжко знайти всю інформацію просто забивши в пошук - Шинкаренко Ярослав Сергійович.

А тепер вам судити що з тим всім я мала робити?… я шукала шляхи вирішення, я стукала в різні двері, я просила, благала - почуйте… але навколо стіна! І у владних кабінетах і серед людей - стіна! Це вбиває мене! Це вбиває мою віру! Це вбиває…

Я більше не проситиму і не благатиму, не потрібно робити щось через жалість до мене! Це принижує! Бо не через жалість мій син Герой, а через подвиг!