Як партизація місцевих виборів призвела до втрати самоврядності

Іван Фурсенко

Корінь зла низки питань сьогодення полягає у законі внесення змін у закон про місцеві вибори зразка 2002 року.

Тоді Асоціація міст спільно з іншими асоціаціями доєдналися, вийшли під Верховну Раду відстоювати інтереси самоврядування, а саме про недоцільність прийняття закону про обрання депутатів місцевих рад за партійними списками. Але, на превеликий жаль, на той момент населення України взагалі не підтримало. Всім подобалася ідея партизації місцевих виборів від громад 10 тисяч населення для того, щоб заходили туди політики і партії ними займалися. Ми розуміли, що це - бомба сповільненої дії.

Вона спрацювала,але винні у тому то, у першу чергу, не влада, а самі люди, тому що подобалось при обранні Верховної Ради, депутатів і всіх інших отакі їхні послідовні дії. Внаслідок цього, у нас стала партійна диктатура в Україні.

Звідси випливають і інші речі, наприклад, коли депутати місцевої ради, а особливо в столичному регіоні, і  пристоличних громадах, де депутати, обрані  до місцевих рад, жодного дня не проживали в тій громаді, в якій вони є депутатами.

Це - величезна проблема, бо очевидно, що це парашутисти, які прийшли не наводити лад на території, де їх обрали люди, не їх, а їхню партію, а прийшли для якихось інших потреб. 

Додам, після нічного обстрілу сьогодні більше сорока відсотків споживачів, навіть у Києві, знаходяться без електроенергії, без водопостачання. Нагадую і про події  2022-2023 року, коли громади ефективно працювали з силами оборони України, насамперед з підрозділами сил територіальної оборони, і фінансували їх. Але у нас відібрали так званий військовий ПДФО, значною частиною зменшивши місцевий бюджет. А на сьогоднішній день ми чуємо тези, що міська влада винна в тому, що прилітають об'єкти ракети чи шахти по об'єктам критичної інфраструктури. Тут запитання, власне, риторичне, до уряду і до Верховної Ради: "а яким чином місцева влада може забезпечити об'єкти укриття, якщо на це виділялися великі кошти із військового ПДФО, які забрали в громадах?".

Власне кажучи, ліквідація самостійності і сил територіальної оборони на сьогоднішній день теж є, коли у батальйонів забирають статус окремої, і забирають фінансування, забирають печатку і ЄДРПОУ.  Тому з ким працювати на місцевому рівні, навіть за наявності коштів для того, щоб забезпечити превентивні засоби знищення, принаймні  шахедів?

Ще одне питання стосується обласних рад. За аналогією минулого і позаминулого року у нас більше п'ятнадцяти обласних державних військових адміністрацій не надсилають навіть проект бюджету області до обласної ради, тому депутати навіть не мають можливість за нього голосувати. Ця практика протирічить законодавству України і постановам Кабінету Міністрів. Правоохоронні органи жодним чином не реагують на це. Тому 15 обласних рад не беруть участь в бюджетоутворенні регіону. Окремо військовій адміністрації надсилають формально на погодження до бюджетного комітету, виключно, яке не несе за собою нічого.

Вищеперераховані мною речі фактично знищують регіональну ланку і можливості депутатів обласних рад. Про районні - ми взагалі не говоримо, у них повноваження і фінансування майже на нулі.

Це - комплексна проблема, і тут не тільки префектури потрібні, а загальний нагляд за місцевим самоврядуванням. Народні депутати зараз над цим працюють, бо Європейський Союз недовиділяє величезну суму коштів, бо це - є індикативом по євроінтеграційних законопроектах України до європейської спільноти. Тому, власне, закон про нагляд найближчим часом буде прийнятий в тій чи іншій мірі. Але, власне кажучи, як може здійснювати нагляд та особа, яка порушує закон і не надсилає проєкт бюджету на наступний рік? Питання риторичне, тому і нагляд за наглядом неможливо. Це загально політичний, загально системний колапс, який потрібно буде вирівнювати вже після завершення інтенсивних бойових дій.