"Зернятко" проростає завдяки меценату Леоніду Джужику

До редакції порталу "Моя Київщина" зателефонувала відома не тільки на Київщині виконавиця української народної пісні, музикантка, композиторка і педагог, авторка трьох компакт-дисків у жанрі фольклору, що вийшли на студії  звукозаписної компанії Firma MED ("Сузір’я любові", "Живу у селі" та "Українські застольні пісні"), лауреатка і дипломантка чисельних вокальних фестивалів та конкурсів різного рівня, чия індивідуальна та колективна творчість добре представлена на YouTube, Раїса Поштар із села Антонівка Ставищенського району.

З’ясувалося, що в недавньому списку добрих справ депутата Обласної Ради VII скликання від Ставищенського району Леоніда Джужика, який розмістив на своїй стрічці інтернет- ресурс, акцент у звіті про депутатську діяльність протягом каденції Леоніда Петровича зроблений на благоустрої селища та сіл району та на підтримці спорту. Співачка вирішала доповнити цей список. Відтворюємо її схвильований телефонний монолог.

У матеріалі зазначено, що "відомий районний конкурс юних дарувань "Ранкова зірка" останні роки відбувається саме фінансової підтримки Джужика". Але Леонід Петрович опікується розвитком культури не тільки на рівні цілого району, а й окремих його населених пунктів. Розповім про власний приклад, але спершу трохи про себе.

Я з дитинства полюбляла вокальний спів та українську народну пісню зокрема. Навчалась у студії Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки. П’ять років поспіль виступала на його сцені. Коли виступали за кордоном, етнічні українці підходили та висловлювали вдячність: "Ніби дома побували!"

Потім я перейшла, як кажуть, на вільні хліба. Записала три авторські компакт-диски, виступала на фестивалях та конкурсах різного рівня. Переїхала зі столиці до рідного села Антонівка Ставищенського району три роки тому, коли захворіла мати. Із того часу включилася у художну самодіяльність.

Згодом стала художнім керівником місцевого співочого народного колективу "Яблунька". Упевнена, що й надалі художня самодіяльність на селі потрібна не тільки для того, аби люди змістовно наповнювали своє дозвілля. Українська  пісня, народні танці завжди були та є оберегом нашої духовності, містком, який поєднує наше повсякдення з минулим українського народу та запорукою того, що українці й надалі як етнос та політична нація будуть існувати, розвивати свій духовний скарб.

Але, якщо подивитися на типовий народний колектив будь-якого села регіону, то помітно, що нині основний його учасник- виконавець поважного, у кращому випадку середнього  віку. Фольклорні хори, вокальні ансамблі та танцювальні колективи на місцях явно потребують поповнення з боку юних талантів.

До того ж, аби любити українську народну пісню, її потрібно знати.

Тому давнішньою моєю мрією була організація своєрідної школи дитячого вокалу, звідки дорослі народні колективи згодом, кажучи бюрократичною мовою, "будуть кооптувати до своїх лав" молоді дарування, але задум весь час відкладався. І ось із початком нового навчального року у вересні 2019-го , завдячуючи депутату Леоніду Джужику, на базі нашого сільського будинку культури такий навчально-творчий тандем - школа дитячого вокалу "Зернятко" - запрацював.

Приємно усвідомлювати той факт, що на заняття дітки (із третього класу й до 16-ти років) почали приїжджати з усього району.

Діти з вулиці дійсно спершу не могли ноти взяти, бо в загальноосвітних школах через брак годин немає викладання елементарної нотної грамотності, включать фонограму й діти кричать під неї хтозна-як…

Тому цікаво збоку було спостерігати, як юні вокалісти, що на початку навчання не потрапляли в ноти, згодом почали робити прогрес.

Іноді по пів години витрачаєш на одну нотку, щоб діти взяли її чисто, без фальші, щоб правильно організували дихання, дикцію вимови. І так крок за кроком…

Не буду докладно зупинятися на педагогічних й творчих прийомах, які застосовую під час своїх уроків. Зазначу, що проводжу навчання у двох основних паралельних групах - сольного та колективного співу.

На жаль, уже із середини березня епідемія коронавірусу примусила репетиції проводити переважно в онлайн режимі, що суттєво зменшує ефект присутності та можливості миттєвого корегування співочих огріхів учнів, оскільки техніка не здатна повністю адекватно відтворити ауру безпосереднього виконання. А ще карантин завадив публічно продемонструвати перші здобутки молодих виконавців на сцені села та району, але я переконана, що все ще - попереду, головне не зупинятися на пів дорозі.

Звичайно, далеко не всі мої учні згодом стануть професійними співаками та хористами, хоча вже зараз приємно усвідомлювати, що справжні діаманти співу серед них є. Нині закінчила школу Світлана Середюк, у котрої великі шанси згодом стати професіоналом вокального мистецтва.

Підсумовуючи, ще раз скажу: добре, коли є такі  благодійники, які наважилися підтримувати дитячі таланти!