"Без паперів — ти ніхто": троє добровольців вже три роки не можуть довести, що були поранені на фронті (ФОТО)

Чоловіки намагаються добитись справедливості

Попри важкі поранення на передовій, троє українських добровольців уже третій рік намагаються домогтися офіційного визнання свого бойового досвіду

Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на матеріали редакції "Цензор.НЕТ".

У квітні 2022 року під Новозванівкою на Луганщині Микола, Іван (позивний "Босий") та Володимир (позивний "Ганс") зазнали тяжких травм під час боїв з регулярними силами РФ та найманцями "Вагнера". Але через те, що на той момент не були оформлені в жодному підрозділі, держава не визнає їхні поранення.

На фото: Група, яка завдавала дошкульних втрат ворогу і яка стала невидимою для Збройних сил України. На першому плані – Микола. Біля машини Іван, позивний Босяк, та Володимир, позивний Ганс (крайній справа)

"Ми були, билися — але юридично нас не існує"

У березні 2022 року ці троє досвідчених воїнів, ветерани АТО, добровільно стали до зброї в Київській області, де брали участь у боях за Ірпінь, Бучу та Гостомель. Згодом вони вирушили на Харківщину, а потім — до Попасної, куди їх направив представник ГУР МО. Усі дії виконували без офіційних наказів, маючи лише "документи прикриття" — посвідчення офіцерів, без зброї, без обліку.

12 травня 2022 року вони прибули на позиції поблизу Новозванівки для взаємодії з 24-ю бригадою. Вже наступного ранку — масштабний наступ росіян, під який потрапила їхня група. Під вогнем артилерії, авіації й танків, вони втримували позиції до 14:00. Під час евакуації їхній пікап знищив високоточний снаряд. Військовослужбовці 24-ї бригади, які були в машині, загинули миттєво.

Микола, Іван і Володимир дивом вижили, але зазнали тяжких поранень.

"Йшов з поламаною ногою, бо хотів жити"

Іван із поламаною ногою зміг дістатися до найближчих позицій 58-ї бригади, де попросив допомоги. Ганс був тяжко поранений, не міг самостійно рухатися, його з кущів забрала евакуаційна група 24-ї. Всі троє були доставлені до лікарень, згодом — до Центрального військового шпиталю в Києві. Володимир втратив обидві ноги, решта — зламали кістки, зазнали опіків, черепно-мозкових травм.

Після одужання двоє з трьох знову стали до строю. Микола — в лавах 114-ї бригади ТрО з жовтня 2022 року. Іван — з 2023-го в ЗСУ, воював під Часовим Яром, у Херсонській і Запорізькій областях. Володимир, попри пенсійний вік, теж став до лав оборони в перші дні вторгнення.

Юридичний вакуум: "Без документа ти — не захисник"

Але на фронті закінчилася лише одна битва. Друга — триває досі: за визнання їхніх поранень. Щоб отримати статус "пораненого при захисті Батьківщини", необхідна офіційна довідка з частини. Проблема в тому, що на момент поранення вони не входили до штату жодного підрозділу.

Пишемо у 24-ту бригаду, в ГУР МО, Міноборони — відповідь одна: треба розслідування в частині, де ви служили. А як воно може бути, якщо ми там ще не служили?,

— каже Микола.

Усі зусилля поки марні: свідки є, бойовий шлях задокументований, фото, відео, лікарняні довідки — в наявності. Навіть командир розвідки 24-ї бригади, який евакуював їх з поля бою, готовий підтвердити участь. Але офіційно вони лишаються "невидимими".

"Добровольцями були і в 2014, і в 2022"

Микола, Іван і Володимир пройшли війну ще з 2014 року. Служили в "Миротворці", 54-й та 24-й бригадах. Повернулися до цивільного життя, але з перших днів повномасштабної війни знову стали до зброї. Як і в 2014-му — добровольцями.

Ми за тиждень до вторгнення домовились, що будемо робити. Вже 24-го вийшли на зв’язок і стали до роботи в Києві,

— згадує СБУшник Олександр, позивний "Монах", який працював із ними у лютому-березні 2022 року.

Вони брали участь у зачищенні Бучі, Горенки, Гостомеля, мали сутички з противником, підбивали бронетехніку, ходили у розвідку на свій страх і ризик. Зброю — знаходили самі, їжу — діставали, де могли. Більшість їхніх операцій навіть не фіксувались у документах — не до паперів було.

"Ми тримаємо війну на собі, а система нас не бачить"

Сьогодні ці люди — приклад стійкості та жертовності. Але держава досі не визнала їх повною мірою. А без цього — немає компенсації, немає можливості лікуватися у військових шпиталях, немає статусу інваліда війни.

Нас просто викинули з системи, бо немає папірця,

— каже Микола. І додає: 

Але ми не здаємось. Судимось. Добиваємось. Бо не за це ми воювали, щоб система знову працювала, як у 2014-му — через зв’язки, кумівство, байдужість.

Ця історія — не лише про трьох людей. Вона — про сотні, можливо тисячі добровольців, які у 2022-му рятували країну, а сьогодні стали "невидимими" для держави. Їх потрібно не забувати, а повертати — хоча б документально — туди, де вони були завжди: у строю.

Нагадаємо, Рада ухвалила закон про ветеранське підприємництво