Ексзаступник генерального директора аеропорту "Бориспіль" розповів про урбанізацію

Георгій Зубко

Ексзаступник генерального директора аеропорту "Бориспіль" Георгій Зубко розповів про урбанізацію та як змінюються вимоги до будівництва у країнах, що живуть у стані війни

Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "Економічну правду".

Зубко зазначив, що в умовах невизначеності світового порядку і безладу, міста стають все менш безпечними для своїх мешканців, а головним завданням для кожної країни має бути створення передумов для захисту міст "найефективнішим і найменш руйнівним способом".

Архітектура міст, стійких до війн, розвивалася зі зміною характеру війн та прогресом у військових технологіях,

– каже Зубко.

Він зауважує, що такі повсякденні речі, як будівельні норми та схема доріг, можуть значно захистити критичні об'єкти міста та людей.

"В історичному контексті, оборона завжди була важливою опорою міського планування. Люди доклали значних зусиль, щоб побудувати свої міста на пагорбах, за стінами або, як відомо у випадку Венеції, на воді. Але сьогодні міста є більш вразливими, ніж в будь-який інший момент в історії людства,

– розповідає ексзаступник гендиректора аеропорту "Бориспіль".

Він проводить паралель із теперішнім часом та зауважує, що як і тоді, "в умовах сучасних бойових дій, розкидані у фізичному просторі укріплені міста залишаються кордонами, що перешкоджають проникненню та закріпленню ворога в середині країни". Та додає, що цивільна оборона бере свій початок з часів Другої світової війни: тоді з метою протидії авіаударам необхідно було забезпечувати прихисток і оповіщення цивільних мешканців. 

Хоча у більшості випадків вони досі не мають іншого вибору, як використовувати власні будинки, як укриття від ракет та бомб.  
Більшість смертей серед цивільного населення під час бойових дій у містах настає внаслідок масштабних вибухів, тому ключові будівлі потребують вибухостійкої архітектури. Метою вибухостійкого проектування є запобігання повному обвалу будівлі та смертельним травмам. Найголовніше – забезпечити безпеку людей,

– пише Зубко.

Окрім того, за його словами, війна створила новий ринок – бомбосховища та їх будівництво.

Так, Фінляндія – одна з перших країн, яка створила мережу бункерів, захищених від хімічних і ядерних атак, які в мирний час можуть виконувати суспільні функції. Зокрема, спортцентр у Гельсінкі можна швидко перетворити на бомбосховище, яке вміщує понад 6 тисяч осіб. 

Фінляндія почала будувати розгалужену мережу бомбосховищ у 60-х роках, частково виходячи з досвіду боротьби з Радянським Союзом під час зимової війни 1939 року. Оскільки після 1945 року в країні не було жодних воєнних дій, бомбосховища почали використовуватися як спортивні споруди, басейни, автостоянки та склади,

– розповідає Зубко.

Також через потенційні загрози з боку сусідніх країн, в Ізраїлі була розроблена концепція "захищеного простору" для кожної оселі. Новобудови в Тель-Авіві мають спеціальні укриття від ракетних обстрілів, а в старих будинках переобладнують підвали. 

Третім прикладом є Сінгапур, який вважається одним з найбезпечніших міст у світі. І все завдяки ретельному плануванню та інвестиціям в системи безпеки. Місто має розгалужену підземну мережу бомбосховищ, а в квартирах є окремі захищені приміщення з посиленими бетонними стінами та масивними металевими дверима. 

В Сінгапурі впроваджено систему раннього оповіщення про надзвичайні ситуації через мобільні додатки. Для забезпечення стійкості систем життєзабезпечення створено запаси питної води на кілька місяців, побудовано чотири окремі електростанції та резервні лінії електропередач,

– додає Георгій Зубко.

Ще один приклад – Японія. Там через високу сейсмічну активність особливо звертають увагу на стійкість міської інфраструктури до землетрусів і цунамі. В країні впроваджено систему раннього сповіщення про землетруси. Всі висотні будівлі мають спеціальні сейсмостійкі конструкції та автономні джерела енергопостачання. У столиці розміщено великі резервуари з питною водою на випадок руйнування водогонів. Розроблено карти евакуації та системи швидкого транспортного сполучення.

Ексзаступник гендиректора аеропорту "Бориспіль" зауважує, що більшість параметрів, що впливають на підвищення безпеки, пов’язані з природними особливостями та міською макросферою, а з точки зору управління – будівлями та міського будівництва, логістичними шляхами і заторами, просторовим розподілом населення, середовища існування та обладнання. 

У сучасній війні вкрай важливо вживати пасивних заходів для протидії ворожим атакам і зменшення шкоди, завданої повітряними, наземними і морськими атаками, що є головним завданням для всіх критичних інфраструктур, важливих військових і цивільних центрів, такі як нафтопереробні заводи, електростанції, порти, аеропорти, транспортна інфраструктура та мости, великі промислові комплекси і заводи, військові та урядові центри, обчислювальні центри та підприємства зв’язку, військова промисловість, авіабази, ракетні об’єкти, місця скупчення людей і центри забезпечення людей соціальними послугами тощо, 

– каже він.

Зубко також вважає, що сучасні вразливі міста повинні перейти до децентралізованої системи життєзабезпечення, наприклад, "використовувати менші газотурбінні або дизельні електростанції, сонячні панелі, які можуть забезпечувати кращу автономність у разі масованих атак по енергетичній інфраструктурі". 

Архітекторам потрібно більше зосереджуватися на створенні стійких, сталих і самодостатніх міських інфраструктур. Найбільш важливими секторами є: енергетика, вода, зв'язок і транспорт. Інші взаємопов’язані сектори являють собою критичну національну інфраструктуру та включають в себе харчування, екстрені служби, охорону здоров’я, фінансові послуги та Уряд. Місто має заздалегідь створювати мережу самодостатніх безпечних зон, кожна з яких має вільний доступ до бункерів, їжі, електрики, веж стільникового зв’язку та медичної допомоги,

– пише Зубко.

І насамперед країни повинні проєктувати міста, які їхнім солдатам буде легко захищати:

Головне завдання полягає в тому, щоб спроектувати місто, де солдати можуть ефективно воювати, а цивільні матимуть можливість залишатися у відносній безпеці. 
Міська інфраструктура, орієнтована на оборону, дозволяє містам спрямовувати активні бойові дії подалі від населених пунктів. 

Насамкінець Зубко зауважує, що будь-який детальний план посилення оборони міста залежатиме від існуючої архітектури, громадської підтримки та економічних обмежень. За його словами, у міському дизайні немає універсальних рішень, але" ідея широкого поєднання пасивних і активних оборонних заходів" може врятувати життя та мінімізувати шкоду місту:

Війна в містах завжди буде трагедією, але ми багато можемо зробити, щоб зменшити можливі руйнування. 

Нагадаємо, що голова ГО "Антикорупційний штаб", член робочої групи "Прозорість та підзвітність" при КОВА Сергій Миткалик розповів, що на Київщині за останні місяці збудували більше фортифікацій, ніж за попередні два роки.