Іван Ступак: Рецидив російського наступу на столичний регіон можливий, але є нюанси
Колишній
«силовик», депутат Київської обласної ради попередньої каденції Іван Ступак,
який нині є одним з експертів аналітичного центру- «Інституту Майбутнього», в
ексклюзивному коментарі для «Моєї Київщини» розмірковує над тим: за яких саме обставин
можлива повторна атака ворога на територію області?
Здається, радник керівника президентського
офісу Олексій Арестович отримав вказівку від
роботодавців: перетворитися з універсального розрадника з амплуа «снодійного на
ніч» на гучного будильника нашої пильності. Днями, як вже повідомляло
наше видання, він, серед іншого, заявив про загрозу другого наступу рашистів на
Київщину. Тож перше запитання до нашого співрозмовника:
- Наскільки
серйозною є подібна загроза?
- Повторна активність агресора на півночі та у
центрі країни (зокрема на Київщині, Чернігівщині та Сумщині), але у менших
масштабах, можлива. І скоріш за все як один з тактичних інструментів ворожої
армії – аби відволікти увагу українців від ситуації на півдні та сході країни, щоб
ми натомість перекинули частину своїх сил на деокуповані раніше території, а
вони самі зосередилися на просуванні вглиб нашої території на півдні країни. Тому очевидно, що більш
серйозний наступ на наші північні регіони можливий, але лише після загального успіху ворога на півдні та
сході.
- А чи
вдасться Путіну (чи там – вже Патрушеву) схилити Лукашенка до прийняття рішення про надання Росії не
тільки території й техніки для агресивних дій проти України, але й особового
складу білоруської армії?
- Вони його постійно спонукають до цього. Зараз
їм на руку економічна криза у сусідів. Не секрет, що Росія завжди спонсорували
партнера по «союзній державі», але нині «військова спецоперація в Україні» може
стати нібито об’єктивним
приводом для не-пролонгації чергового
кредиту Мінську. Мовляв, «самі під санкціями ходимо», але якщо Білорусь
допоможе «провести денацифікацію України» ми можемо піти їй назустріч…
Однак Лукашенко – досвідчений гравець і у
маневрах з Кремлем має майже 30-річний
стаж. До речі, в ці дні він провів урядову нараду, де досить амбівалентно заявив,
що «у питаннях нацбезпеки ми весь час не туди рухалися». З іншого боку,
білоруське військо лише у спільних з Росією навчаннях приймало участь, тоді як армія
РФ має бойовий досвід проведення двох
чеченських війн, військової кампанії проти Грузії, Сирії, а тим паче –
восьмирічний досвід військово-політичної підтримки сепаратистів з ОРДЛО…
-
Українське суспільство переконалося, що у першу чергу варто спиратися на власні
сили. Разом з тим воно розраховує і на американську ленд-лізу та
військову допомогу європейців. Коли ж до нас нарешті у товарній кількості
надійде закордонне озброєння, хоча б для того, аби прикрити небо?
- На жаль, повністю прикрити небо від постійних
обстрілів – неможливо і навіть якщо ми отримаємо серйозну протиповітряну зброю
від союзників, то прикриємо його лише на окремих ділянках, головним чином-
навколо столиці. А техніка із Заходу йде. Однак зовсім не тими темпами, на які
ми спершу розраховували. Тож маємо протриматися ще певний час, аби одержати
вагому партію зброї, яка дозволить більш впевнено відчувати себе на полі бою та
згодом перейти у контрнаступ.
І тут я вимушений погодитися із думкою пана Арестовича,
що «Україну чекає складний та дуже небезпечний місяць» і що «ситуація
повертається до пулу небезпеки, який існував з половини березня до початку
квітня».
За таких загроз для нас стає дуже важливим, аби
наші партнери не підпали під вплив німецької дипломатичної практики- «крок
уперед, два кроки назад».
- Недавній
виступ адепта «реал-політик» Киссинджера у Давосі (у стилістиці задобрити
Москву та дати можливість Путіну зберегти обличчя за рахунок наших територій) –
чи не є це ознакою того, що нас будуть схиляти до «Мінська-3»?
- Симпатиків та агентів Кремля та корумпованих
політиків, на кшалт Берлусконі у світі вистачає. Тож завдання нашої влади та
дипломатії весь час нагадувати політикам, а головне – їхнім виборцям – про те,
чим власне є нині Російська федерація і якщо вони і справді стурбовані перспективами
її можливої експансії в Європі – мають нам допомагати не тільки на словах…
В цьому сенсі дуже корисною вважаю виставку
принад «руського мира» на тимчасово окупованих територіальних громадах країни,
яку влаштувала українська громада за сприяння нашого посольства у Відні.
- Трагічний
досвід окупації наших земель мабуть має спонукати і наших земляків, насамперед
з числа тероборони, бути готовим до відсічі ворогу в разі рецидиву?
- Безумовно, українці переконалися, що від
«братньої» агресії не застрахований ніхто: чоловіки призивного віку можуть бути
фізично знищені, жінки – згвалтовані, а наше майно може стати здобиччю
мародерів. Але окрім рішучості захищати своїх близьких, свою домівку та свою землю мають бути зроблені відповідні висновки.
У першу чергу – владою та органами місцевого самоврядування щодо створення
потрібного арсеналу зброї та супутнього обладнання для грамотних, погоджених дій у разі нової агресії, вишколу бійців
тероборони.
- До
речі мер столиці Віталій Кличко постійно підкреслює, аби кияни, які поїхали до Західної України чи за
кордон, не дуже поспішали повертатися…
- Міркування Віталія Володимировича зрозумілі.
Столична влада зацікавлена в тому, щоб транспортна та торгівельна
інфраструктура мегаполісу не була переобтяжена. А з іншого боку, - від ракетного
обстрілу ніхто ні у столиці, ні в інших
регіонах поки що не застрахований…
- Розрахунок
– зустріти Новий рік у мирних умовах- він здебільшого знаходиться не у сфері
аналізу, скільки- власне інтуїції. І що вона вам, пане Іване, нашіптує?
-Я розраховую, що
спільні зусилля наших Збройних сил, нашої влади, всього українського
суспільства у напрямку відсічі агресору будуть врешті-решт увінчені успіхом і
вже восени, за допомогою західної допомоги,
відбудеться спад військового протистояння, а Новий 2023-й рік ми
зустрінемо у форматі мирного часу.
