Міла Веденьєва: Тільки там, де пам'ятають загиблих, є ті, хто захищає сьогодні живих

Міла Веденьєва

Сьогодні "Моя Київщина" поспілкувалася з Мілою Веденьєвою з Лютіжа, що на Вишгородщині, яка люб’язно зголосилася  розповісти   про свою діяльність та проєкти

Пані Міла (Mila Vedeneeva) - Засновник бренду "Творча Майстерня Mila Ukraina";
- Голова Департаменту культури Всеукраїнської громадської організації "Територія жінок";
- Автор всеукраїнського мистецького проєкту "ВДЯГАЮ УКРАЇНСЬКЕ І ВАС ЗАПРОШУЮ";
- Творчий діяч у Жіночій Діловій палаті України;
- Волонтер з 2014 року, дипломований психолог-інструктор, аллопат, сексолог, допомагала в реабілітації переселенців і осіб, які зазнали насилля, поранень і втрат у АТО;
- Модератор, засновник і ведуча прямих ефірів політичних каналів рації Zello "Україна не Росія" з 2014 року і донині;
- Координатор і репортер Українських мистецьких етно-фестивалів у Межигір'ї, Національному Музеї народної архітектури та побуту України "Пирогово" та інших;
- Засновник етно-проєкту "Янголам за моєю спиною", де складається відеолітопис українських народних творчих колективів "Веснянка", "Лютізька Левада", "Серпанок", "Бабине літо", "Дивина" та інших;
- Засновник етно-проєктів "Коріння", "Спадок";
- Членкиня Координаційної ради зі створення Національного некрополя "УКРАЇНСЬКИЙ ПАНТЕОН ГЕРОЇВ" на основі проєкту відродження Межигірського Спасу;
- Засновник Етно-студії «Творча Майстерня Mila Ukraina»

-Пані Міло, у Вас дуже багато регалій, але давайте розпочнемо нашу розмову про Всеукраїнську громадську організацію "Територія жінок", у якій Ви є Головою Департаменту. Власне, як і коли все починалося? Що саме можна означити колом діяльності цієї організації?

- "Територія Жінок" - по-перше, це спільнота потужних жінок (хоча є і мужчини) з різних сфер діяльності – бізнес-леді, діячі культури, професорки, депутатки різних рівнів, ветеранки, медики, вчителі, чиновниці, благодійниці тощо.
Основною метою нашої організації є об'єднання жінок  для активної участі у соціальному, культурному, політичному, економічному житті суспільства, для розбудови міцної держави.
Департамент культури, який я очолюю, сприяє збереженню та утвердженню етнічної, культурної та релігійної ідентичності народу України, формуванню загальної національної української свідомості.
Окрім того, метою є збереження духовної та культурної спадщини України, популяризація та поширення української культури у світі та серед населення України, в тому числі серед активної молоді, дітей та всіх небайдужих громадян та іноземців.
За період існування "Території Жінок" нами укладено меморандум про співпрацю з Міжнародним клубом успішних жінок, Діловими жінками України, Асоціацією жінок України, Спілкою жінок України. А також підписано договори про співпрацю з жіноцтвом таких країн, як Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан та Туреччина.
ГО ВГО "Територія Жінок" бере активну участь в проєкті "Книга Добра" –масштабному міжнародному соціальному проєкті, який мандрує світом. Його мета  — відшукати і поширити унікальні історії про добро в усіх його проявах. Він є продовженням проєкту "Діти за мир в усьому світі". "Книга Добра" покликана стати джерелом інформації про людяність, щирість та добро у повсякденному житті, вселяти віру у мирне майбутнє, надихати на перемоги у добрих починаннях та показати всьому світу Україну з її великим чистим серцем і добрими людьми.
Наразі реалізується  проєкт "Українці: вчора, сьогодні, завжди" спільно з Товариством зв'язків з українцями за межами України (Товариство "Україна-Світ"). Мета запланованого заходу – показати українську культуру та українські традиції. Адже жінка – Берегиня роду. Членкині організації презентують старовинні українські строї з різних регіонів України. Захід спрямований на збереження та утвердження етнічної, культурної та релігійної ідентичності народу України. Завершено перший етап – фотосесія. Другий етап – підготовка виставки в музеях міста Києва, посольствах та представництвах країн світу в Україні.

- Наступне питання, думаю, зацікавить всіх наших читачок, оскільки мова піде про моду, моду на український одяг. Ви, як автор Всеукраїнського мистецького проєкту "Вдягаю українське і Вас запрошую" розкажіть, будь ласка, про цей проєкт, де він проходив та хто з відомих людей був у ньому задіяний?

- Цей фото-проєкт народився ще у 2018 році, та досі триває... до нього долучається все більше людей.
Українські жінки та дівчата в етнічному вбранні дуже змінюються. Коли вони одягають вишивану сукню, чи сорочку, плахту, вінок та намисто - очі починають сяяти по іншому. І це перевтілення помітно одразу.  Зі мною в цьому проєкті співпрацюють два бренди українського вишиваного одягу, це "Червона калина" та "Синій льон". Віночки в цьому проєкті, звісно, моєї майстерні "Mila Ukraina". Прикраси, намисто, ювелірні вироби від бренду "Скіфська етника".

-Коли вже наша розмова пішла про одяг та моду, то звісно, було б цікаво почути про створення власного бренду "Творча майстерня Mila Ukraina" та заснування студії "Творча майстерня Mila Ukrainа". Чи навчаються в студії учні?

- Творча майстерня "Mila Ukraina" була заснована у 2017 році. Чому "Mila Ukraine"? Тому що це мій позивний на радіо Zello, де я є модератором прямих ефірів. Це також мій псевдонім на Фейсбуці, Інстаграм, на ютуб каналах. Це моє друге ім’я. З того часу  я всі свої роботи  підписую цим брендом.
Це можуть бути не тільки якісь вироби, які робить моя майстерня. Основним напрямком є виготовлення українських дизайнерських дуже коштовних віночків, які замовляють різноманітні етноколективи, як у нас, так і закордоном, які вивозять, як подарунки з України. Останнім часом я роблю ще українські прикраси, намисто, сама виготовляю намистини з різного матеріалу та різними способами. До речі, ще нема окремого альбому з цими виробами, є лише фото моделей у цих виробах. Наприкінці 2020 року, в умовах карантину, коли все і скрізь було закрите, ми зробили фотостудію, де можна робити етнічні фотосесії. До мене приєдналася Олена Вишиванка, з якою ми робимо фотосесії, привезла всі свої речі, вишиванки, сукні, сорочки, спідниці, прикраси. У мене є колекція більше 25 віночків, ця колекція бере участь у різноманітних конкурсах краси, бо на них проходять обов’язково етнічні дні, де  моделі  дефілюють у народному вбранні та моїх віночках.
Етностудія наша дуже гарно вбрана, тут є фотозони, є окреме місце, де можна проводити майстер класи.
На майстеркласи, наприклад, ми запрошували дуже невеличку групу дітей, у зв’язку з карантинними обмеженнями, розписували писаники, ляльки-мотанки. Зазвичай, до кожного свята ми робимо захід у студії. Зараз ми використовуємо студію як фотомайстерню, робимо фотосесії для всіх бажаючих.
Нещодавно творчий колектив "Лютізька левада" мав брати участь у закордонному конкурсі,  їм потрібно було записати відеозвернення з піснями, то ми робили їм фотосесію і великий запис. Зараз ми шукаємо гарного фотографа. А поки що дівчата працюють безкоштовно.

Два роки підряд наша творча майстерня разом з Територією жінок проводить у нас у Лютіжі різдвяні зустрічі, різдвяні вечорниці. Ми збираємо у нашій залі п’ять творчих колективів, які приходять зі своїми колядками, виступами, вітаннями.

- Як координатор і репортер Ви брали участь в організації та проведенні Українських мистецьких етно-фестивалів у Межигір‘ї та Національному музеї народної архітектури "Пирогово" та інших. На Вашу думку, чи достатньо реклами для цих заходів, а звідси і глядачів? Чи могли б такі автентичні фестивалі стати перлинами туристичних локацій та маршрутів?
- Звісно, Ви праві, реклами не так багато, як хотілося, я не бачила жодного рекламного борду з запрошенням на фестиваль чи святкування Масляної, чи свято Івана Купайла. Але я сподіваюся, що ситуація буде змінюватися. Останнім часом в територіальних громадах України дуже велике значення приділяється туристично-привабливим напрямкам та маршрутам, зокрема дуже поширюється "зелений туризм", "етно-туризм", еко... Новітні технології зобов'язують дивитися на світ по-новому, тому в громадах почали складати туристичні мапи з новими направленнями і родзинками. До цих мап, окрім цікавих місць, історичних пам'яток, почали додавати інформацію про цікавих людей, майстринь, художників, етно-студії, навіть з'явилися гастро-тури з українською кухнею та інше.

- З-поміж іншого, Ви  створюєте віделітопис в рамках проєкту «Янголам за моєю спиною», де відслідковується та зберігається творчість українських народних творчих колективів. Які саме колективи потрапили до цього проєкту?
 
- Мій проєкт "Янголам за моєю спиною" розпочався ще у 2014 році, коли я була на V Всеукраїнському фестивалі народних колективів у Межигір'ї. Це було перше моє знайомство за лаштунками з народними та аматорськими колективами. За цей час до архіву цього проєкту було занесено дуже багато українських пісень колективів з різних куточків України та української діаспори, які брали участь в різноманітних фестивалях, де я їх досліджувала.
Насамперед, і в нашій Петрівській громаді, і в Лютіжі є колективи, яким вже понад 30-ть років, і мені приємно складати відеолітопис, спостерігати за їх творчим життям, бути з ними поруч на фестивалях, конкурсах, де вони здобувають премії, нагороди, та захищають звання Народних. Це колективи "Лютізька Левада", де керівником є Валентина Григорівна Головко, яка  два роки тому відсвяткувала  свій 80-річний ювілей, "Веснянка", колектив із Гути-Межигірської "Бабине літо", "Серпанок" та "Дивина". Всі ці відео і фото підписані брендом  «Міла Україна».

- Крім усього вище переліченого Ви - ще й волонтер. Коли встигаєте, як Вам це вдається?

Ще з початку війни у 2014 році, коли мої друзі-майданівці пішли до добровольчого батальону "Донбас", який базувався на полігоні у Нових Петрівцях, що у Петрівській громаді поруч з яким я мешкаю. З тих пір я опікуюсь цим батальйоном. Коли наші хлопці, одразу  після присяги потрапили через два місяці у Іловайський котел, батальйон Донбас поніс великі втрати, багато людей було у полоні, тоді наразі у допомогу стала моя друга освіта, де за фахом я психолог-сугестолог. Робота з сім'ями загиблих, реабілітація хлопців які поверталися з полону, щоб адаптувати їх до цивільного життя та уповільнити дію посттравматичного синдрому, реабілітація триває і понині. Все моє коріння по татовій лінії зі Слов'янська Донецької області, тому коли почалася війна, це питання особисто для мене було дуже болючим. Для мене стало зовсім природньо волонтерством  допомогати переселенцям, знаходили їм тимчасовий притулок, працевлаштовувати, опікуватися їх дітками, збирали та передавали одяг, їжу, ліки та надавати психологічну допомогу при адаптаційному періоді. 

Волонтерської роботи завжди вистачає, тільки потрібен час та бажання. Зараз з "Територією жінок" ми опікуємося ветеранами АТО, допомагаємо у військовому шпиталі, працюємо з дітками та дорослими з обмеженими можливостями. Долучаємо їх до своєї роботи, запрошуємо на заходи та намагаємося їх життя зробити цікавішим і наповненим.

- Наскільки я знаю, є й інші проєкти за Вашої безпосередньої участі. Які саме?

- Проєктів насправді дуже багато, але я розповім Вам про проєкт в Петрівській громаді.
У 2019 році на чолі з Молодіжним парламентом села Нові Петрівці, Гуртом козацького вишколу "Межигірський сокіл", який очолює Сергій Шум та дослідником Межигір’я Геннадієм Ніколаєнком, на День Козацтва ми запровадили проєкт "Свята Покрова в Межигір'ї", який відбувся на території Межигірського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря. Гості заходу мали змогу долучитися до молебня за Україну, побачити показові виступи козаків, почути спів справжнього кобзаря, взяти участь у козацьких змаганнях, та насолодитися виступами творчих колективів.

- Насамкінець залишилося дуже цікаве питання. Ви - членкиня координаційної ради зі створення Національного Некрополя "Український Пантеон Героїв" на основі проєкту відродження Межигірського Спаса. Скажіть, будь ласка, хто є автором цієї ідеї? Як просуваються роботи та які проблеми постають перед втіленням в життя цього грандіозного замислу? Чи долучається влада, як регіональна, так і центральна, до вирішення цих проблем?

-Спочатку я хочу розповісти про сам проєкт та його мету. Національний некрополь "УКРАЇНСЬКИЙ ПАНТЕОН ГЕРОЇВ" — це місце, де будуть справжні та символічні поховання найвизначніших діячів української історії. Це дуже важливо для нас усіх — адже тільки там, де пам'ятають загиблих, є ті, хто захищає сьогодні живих.
В усьому світі такі пантеони є національною гордістю держави, вони формують у свідомості людей патріотизм та повагу до минулого та сучасного країни.
Дуже потужний колектив однодумців зібрала у собі Координаційна рада, яку очолює доктор історичних наук Тарас Чухліб. До неї зараз входять представники Київської обласної ради, Національного парку "Межигір'я", Музею становлення Української нації, Православної Церкви України, Центру політичних студій та аналітики "Ейдос", Петрівської сільської громади, Вишгородського історико-культурного заповідника, ГО "Великий Льох", Музею-діорами у Нових Петрівцях, Музею Гетьманства, Інституту археології НАН України, Інституту козацтва імені Степана Бандери, Інституту української археографії та джерелознавства НАН України імені Михайла Грушевського; Національної спілки краєзнавців України, Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Одеського та Львівського Національних університетів, Українського товариствах охорони пам’яток і культури та багато інших небайдужих наукових, освітніх, музейних й громадських організацій і громадян України та світу.