Як реформи змінили прокуратуру та систему правопорядку
01.06.2026 року я приймав участь у засіданні дискусійного клубу «Столичний регіон», який відбувся у прес-центрі інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна». Тема була дійсно надзвичайно актуальна: «Безкінечні реформи прокуратури чи розвал системи: від Шишкіна до Кравченко». Його організаторами були Інформаційне агентство «Моя Київщина», Інститут української політики, Благодійний фонд «Українська громада» та Соціологічна компанія «Актив Груп».
Цікавими були і питання, які виносились на обговорення:
- Етапи реформування прокуратури протягом років Незалежності;
- Політизація посади Генерального прокурора і партійні квоти та вплив олігархічних структур часів президентства Ющенка;
- Боротьба із загальним наглядом, тіньова прокуратура та «сімейний політичний вплив» часів президентства Януковича;
- Прокуратура без прокурорів: зміни чи деградація часів президентства Порошенка;
- Тиск іноземних партнерів та зміни КПК як спосіб контролю та обмеження повноважень прокуратури;
- Фейсбук-генпрокурор як спосіб піар-реформування органів прокуратури.
Одразу уточню, я не приймав участь у розробці цих питань, бо частково у їх змісті відчувалась нестача знань про законодавчу основу діяльності української прокуратури, тим більше, за такий великий відрізок часу – майже 35 років!
Але, як виявилось пізніше, після закінчення засідання, захід пройшов, в цілому, цікаво і я отримав від цієї дискусії задоволення, хоча зі мною дискутували не професійні прокурори, і не представники нинішньої влади, і не, так звані, «представники громадянського суспільства», які дивляться на цю проблему не як громадяни України, яким тут жити і сьогодні і в майбутньому.
І мабуть цьому посприяв і підбор учасників самої дискусії, коли мені, прокурору із багаторічним досвідом роботи саме в цій професії, в співрозмовники були представлені такі шановні люди, як Андрій Єременко – засновник соціологічної групи компаній «Актив-груп»; Валерій Бондик - правник, заслужений юрист України, народний депутат 3-х скликань, тобто, законодавець зі стажем, та Олексій Усачов – політичний консультант, голова правління Інституту української політики.
Не буду дуже детально зупинятись на змісті повних виступів моїх колег на цьому заході, але, деякі їх судження відзначу, які на мене справили враження, бо їх озвучували люди, так би мовити, зі сторони, а не із професійного середовища прокурорів.
Зокрема, В. Бондик був переконаний, що без донесення професійної думки до журналістів та громадянського суспільства фахівці не будуть почуті, попри те, що саме народ є джерелом влади в Україні у відповідності до нашої Конституції. Він, згадував чомусь часи, коли я працював заступником Генерального прокурора і одночасно прокурором Донецької області, а потім зробив висновок, що прокурор в державі – це такий наглядовий орган – як державне око і що система стримувань і противаг працює лише тоді, коли є незалежний, сильний, фаховий і професійний прокурор, що мені, чесно визнаю, було приємно чути таку думку, бо я її повністю поділяю.
Окрім цього, мене вразив своїми судженнями з приводу обговорюваних тем і Олексій Усачов, якого я раніше позиціонував виключно як принципового журналіста, як людину саме із громадського середовища, причому справжнього, а не того, яке лише споживає іноземні гранти. Зокрема, я не можу не погодитись з його доводами про те, що у нинішньому складі Верховної Ради дуже мало професійних фахівців, які здатні готувати кваліфіковані законодавчі акти, в т.ч. і стосовно діяльності прокуратури, тим більше, які розуміють специфіку роботи правоохоронних органів.
Не менш цікаво виступав і знаний соціолог Андрій Єременко, бо саме він звернув увагу на психологічний аспект сприйняття суспільством прокуратури не ізольовано, а як частину всієї правоохоронної системи та влади в цілому. Як можна із ним не погодитись з приводу нерозуміння пересічними громадянами специфіки діяльності не тільки різних гілок влади, а і їх повноважень, а тому будь-які «проколи» того чи іншого органу викликають негативні емоції відносно всіх, в т.ч. і може не причетних до цього, це ж стосується і особи чи конкретної посади того ж Генерального прокурора, тому і громадська думка формується стихійно і чим більше в тому чи іншому органі відбувається скандалів, тим серйозніше їх несприйняття суспільством. Єдине, чомусь не сказав пан Андрій, що часто мають місце і замовні та навмисні «поливання брудом» комусь неугодних очільників того чи іншого органу влади, не дивлячись на те, є для цього підстави чи ні. Але, як він висловився, все це і буде визначати результат майбутніх виборів.
Мені сподобалось активне поширенні цього засідання присутніми на ньому представниками журналістського середовища, а тому я не дивлячись на сказане названими учасниками дискусії, викладаю свій виступ по обговореній темі, так що не судіть суворо, це моя точка зору, хоча, звичайно сказаного мною надзвичайно мало, щоб дати відповіді на всі питання, які там обговорювались.
Пройшло вже 14 років з часу прийняття нового Кримінального процесуального Кодексу України, яким фактично розпочався процес руйнування прокуратури України, бо її тоді було позбавлено не тільки функції досудового розслідування, що було і є цілком дискусійним питанням, а і нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове розслідування, а 12 років – з часу прийняття в порушення вимог Конституції України нового Закону «Про прокуратуру», яким прокуратура була повністю позбавлена взагалі функції нагляду за додержанням та застосуванням законів. І це сталося тоді, коли ще в Перехідних положеннях Основного Закону прокуратура повинна було продовжити відповідно до чинних законів здійснювати не тільки функцію прокурорського слідства до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а і нагляду за додержанням і застосуванням законів – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.
Нагадаю, що тодішня влада обіцяла повноваження прокурорів по нагляду за додержанням законів на місцях передати таким собі «префектам», але, так до цього часу і не впровадила, як, до речі, і нинішня. А з часу внесення в 2016 році, теж, руйнівних змін до Конституції України під виглядом, так званої, «судової реформи», прокуратура була позбавлена остаточно повноважень здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів, в т.ч. і органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудового розслідування, та навіть можливості представляти інтереси громадян в судах, особливо соціально незахищених, тим самим, фактично була знищена як захисниця конституційних прав і свобод громадян України від беззаконня зі сторони влади, як неодмінна складова системи державного управління, яка забезпечувала існування характерної для будь-якої демократичної країни системи стримування і противаг. Саме в результаті цього і було створено всі необхідні передумови не тільки для ігнорування верховенства права, а і необхідне підґрунтя для відвертого процвітання корупції та організованої злочинності, причому на самому високому рівні!
Саме про таку мету і наміри тодішньої влади свідчить і той факт, що прокуратуру в 2016 році умисно позбавили і її нейтрального статусу, коли вона в Конституції України до цього не відносилась до жодної із гілок влади, тобто, була нікому не підпорядкованою, а тим більше – віднесли її до судової гілки влади, причому цілком формально, на папері, бо не наділили жодними перевагами незалежності як тих же суддів і навіть викинули звідтіля згадку про те, що прокуратура є єдиною системою, прокурори якої мали б таку ж недоторканість, як і судді. Та що там говорити про такі «високі матерії», коли протягом вже 10 років до цих пір законодавцями не було навіть надано в законі необхідних роз’яснень змісту цілком нових конституційних функцій органів прокуратури, а сам конституційний орган і його керівник – Генеральний прокурор з того часу не мають в своїй до сьогодні будь-якого ототожнення з такою державою як Україна!!! Складається враження, вибачте, що тодішня влада вже на той момент готувалась до здачі України під юрисдикцією якоїсь іншої держави, бо позбавила що Генерального прокурора, що навіть Верховний Суд, в їхній назві слова «Україна».
Ви тільки уявіть, скільки часу вже існує прокуратура в нашій країні, причому воюючій героїчно вже більше 4-х років проти другої армії світу, а прокурори в цій державі до цих пір не володіють досконало наявними у них функціями, вказаними в Основному Законі, бо не розуміють їхнього змісту. Мало того, що немає до цих пір роз’яснення, що означає таке поняття, як «організація досудового розслідування», так і не зрозуміло, як наприклад, прокурори повинні здійснювати цю функцію, якщо відповідно до діючого КПК вона належить до повноважень керівника органу досудового розслідування, а не прокурорів? Або що означає в Основному Законі така функція, як «нагляд за негласними та іншими слідчими та розшуковими діями органів правопорядку» – теж незрозуміло і т.д? Та і зміст функції «процесуального керівництва досудовим розслідуванням», викладений в контексті ст. 36 КПК України, теж невдалий, так як на практиці такий нагляд за додержанням законів на стадії досудового розслідування, не витримує ніякої критики: що може здійснити чи прокурор – процесуальний керівник, чи прокурор вищого рівня, якщо вони не мають в арсеналі своїх, так би мовити, «наглядових функцій» будь-яких повноважень повпливати на слідчого чи, тим більше, керівника органу досудового розслідування, щоб змусити їх виконувати його законні вимоги?!
А організовані Р. Рябошапкою зі своєю командою випадкових людей в прокуратурі відверто трагічні для нашої держави явно неконституційні атестації і «переатестації» прокурорів в 2019-2020 роках, не тільки паралізували діяльність органів прокуратури, вони знищили навіть те, що ще залишалось від її попереднього рівня і статусу колись головного організатора діяльності всіх органів правопорядку і їх координатора у боротьбі із злочинністю в державі, в т.ч. і корупцією. Вважаю, ця «реформа» нанесла конкретний удар по самій державі, як у вигляді масованого порушення конституційних прав і свобод діючих прокурорів під час їх незаконних звільнень з посад під виглядом явно надуманих претензій щодо некомпетентності чи то відсутності у них необхідних професійних знань, чи тим більше, так званої, «недоброчесності», поки такі якості визначали не професійні «атестаційні комісії», не із числа досвідчених прокурорів або хоча б суддів, а, вибачте, фактично іноземні агенти без наявності будь-яких знань і практичного досвіду в цій сфері права. Я вже мовчу про заподіяння цим «бєзпрєделом» мільярдних сум матеріальних збитків нашій державі в результаті вилученої виплати всіляких компенсацій таким прокурорам на підставі рішень суддів!
І цьому «бєзпрєделу», вибачте, Богом обділене розумом, вічно обмануте, наше суспільство гаряче «плескало в долоні», не усвідомлюючи чим все це беззаконня закінчиться в майбутньому для нашої держави і самих громадян, зокрема. Тому, коли я вчергове чую про якнайшвидший вступ України до ЄС, становиться сумно і прикро, що ми зруйнували все те, що повинні були зберегти, просто удосконалюючи його, чому меж, дійсно, немає, а не руйнувати саму основу існування правопорядку в нашій країні, що і сталося на зараз! Як наслідок цього всього: верховенство права в Україні померло, його просто не існує, а суспільство до того ж повністю стало сліпим.
Але, я весь цей час намагався донести і до керівництва держави, і до суспільства, що не можна було цього робити, постійно писав, виносив ці питання на обговорення різних круглих столів чи науково-практичних конференцій, готував особисто аналізи з цих питань, хоча, відверто скажу, мене ніхто не чув і не чує до цих пір. Лише відчуваю на свою адресу незрозумілу недоброзичливість, обіди та навіть відверту неприязнь, що виливається інколи у відкриті нападки на мене та «поливання брудом» у відповідь на мої прагнення «відкрити очі» оточуючим та допомогти своїй державі. Хоча, звичайно, не можу заперечити і той факт, що серед тих людей, котрим я намагався донести свою правду, знаходились і ті, які намагались мені в цьому допомогти, аби поширити ці публікації на вказану тему. Одним із них і був покійний, на жаль, нині головний редактор єдиної друкованої газети на правову тему «Юридичний вісний України» Федір Кузьмович Іллюк, який кілька разів пропонував мені видати окремою книгою (монографією) всі мої дописи, як мінімум, за крайні 6-7 років, на цю тему під назвою «Якою повинна бути прокуратура в Україні», щоб залишити це все в пам’яті значно більшого кола читачів. Він весь час мене переконував, що мої роботи будуть потрібні для нових поколінь українців, для нової влади в Україні, яка, він вірив, буде народною, і вона скоріше всього, прислухається до моїх порад. Царство йому небесне! Він був неординарною людиною, але, мені було завжди цікаво з ним спілкуватись і дискутувати на різні теми, в першу чергу, звичайно на правові. На жаль, Господь Бог, забирає до себе кращих.
До речі, про видачу моїх публікацій окремою книгою мені говорив і мій колишній науковий керівник Микола Анатолійович Погорецький і багаторічний та знаний науковець у сфері права, академік Василь Іванович Шакун та інші мої однодумці, тому я це і пробую зробити.
Олексій Васильович Баганець — український правник, адвокат, правозахисник, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, почесний працівник прокуратури України, державний радник юстиції 2 класу. У 1979 році закінчив Харківський юридичний інститут за спеціальністю «правознавство». Свою професійну діяльність розпочав у прокуратурі Херсонської області, де працював слідчим і старшим слідчим. Упродовж кар'єри обіймав керівні посади в органах прокуратури Києва, Львівської, Дніпропетровської, Волинської, Рівненської та Донецької областей.
Тричі призначався заступником Генерального прокурора України — у 2000–2002, 2005–2007 та 2014–2015 роках. Також очолював прокуратури Львівської, Волинської та Рівненської областей. Після завершення державної служби займається адвокатською діяльністю, бере участь у правозахисних та експертних дискусіях щодо реформування правоохоронної системи та прокуратури. Олексій Баганець є автором численних публікацій на правову тематику, в яких аналізує стан правосуддя, діяльність правоохоронних органів та перспективи розвитку прокуратури України. Він залишається одним із найвідоміших представників прокурорської школи незалежної України.
Нагадаємо, що вже традиційно у прес-центрі «Інтерфакс-Україна» відбулося засідання дискусійного клубу «Столичний регіон». Цього разу тема круглого столу: «Безкінечні реформи прокуратури чи розвал системи: від Шишкіна до Кравченка».
Читайте детальніше: Дискусійний клуб «Столичний регіон»: прокуратура між реформами та кризою.
Колишній заступник Генерального прокурора, заслужений юрист України Олексій Баганець відверто розбирає системні помилки кадрової політики в органах правосуддя.
Читайте: Запит на законність: яким має бути Генеральний прокурор України в умовах війни.
Читати "Моя Київщина" у Telegram
