Юрій Дорошенко (член Національної спілки журналістів України): Іване Федоровичу, Ви пішли...

А як же Ваші "Соняшник", "Крила", «Випрані штани», ще непідписаний мені і невиданий для всіх десятитомник, а ще невмируще: той сценарій до геніальної "Пропалої грамоти"? А наша мрія про музей Параджанова в Києві? І та його забута трембіта у Вас на антресолях?

Я ж не все оповів про свою бабусю. А Ви недорозповіли про легендарні Теліженці...

Знаю, що Ви недалеко, будете десь поруч...

Ви написали колись вірш і присвятили академіку Білецькому, а я його сьогодні читаю та бачу Вас.

Світлій пам'яті академіка
О. І. Білецького

Помирають майстри. Чітко значать віки,
Їх життя вперезало вогнями й димами.
В груди траурних маршів дзвенять молотки,
І влягаються думи золотими томами.

Люди круто жили. Люди в сонце ходили
І державу науки несли на плечах,
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,
Люди шквально згоріли, щоб день не зачах.

Амплітуда людська – від колиски до гробу.
Та не знати народу таких амплітуд,
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом
І сподівану зрілість вишукує тут.

Сплять монархи труда. Зріє черга велика
До незайнятих тронів крізь думи густі.
Підмайстри мого віку! Я ваші ридання покликав,
Щоб на цвинтарі чолами підрости...