Лікарка з Гостомеля пережила катування росіян: її історія
Директор Гостомельського центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Юзвак розповіла про жахи російської агресії, боротьбу за життя і відновлення громади після окупації
Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "Вечірній Київ".
Нещодавно Україну відвідав прокурор Міжнародного кримінального суду, пан Карім Хан, щоб розслідувати злочини російських окупантів у Київській області, зокрема в Гостомелі. Прокурор МКС відвідав територію, де окупанти створили катівню на території підприємства «Антонов».
Лікар з 25-річним стажем, директор комунального некомерційного підприємства «Гостомельський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олена Войцехівна Юзвак через призму особисто пережитого розповіла про трагедію Гостомельської громади.
Її історія звучала на Раді безпеки ООН з вуст міністра закордонних справ Великої Британії та на сесії ОБСЄ.
Пані Олена Юзвак підтверджує, що Гостомельська громада пережила не менш страшну історію окупації, ніж сусідні.
24 лютого 2022 року після вибуху в аеропорті «Антонов», на місто полетіли ворожі вертольоти й зруйнували приватний будинок. Так для нас почалася війна. Того ж дня о 6:45 під мій будинок у Гостомелі доправили перших поранених цивільних. В першу добу їх було 40 з осколковими та кульовими ранами. І перевезти людей до стаціонарів вже не було можливості. Гостомель залишився відрізаним.
Після звільнення від окупантів я бачила, що на Варшавській трасі геть до обрію стояли розстріляні й згорілі цивільні авто тих, хто намагався покинути місто.
Ми працювали з пораненими в амбулаторії 25 — 27 лютого, потім в перших числах березня це стало небезпечним, тому перевели всіх у підвал
— говорить Олена Юзвак.
Вона пригадує, що в Гостомелі залишалося до 80 відсотків населення, яке сиділо в підвалах будинків. Зокрема з нею було до 300 людей — люди похилого віку, вагітні жінки, діти… На початку березня місто практично повністю окупували російські війська.
Перша евакуація з міста, організована самими мешканцями, без супроводу Червоного Хреста, була невдалою. Орки перекрили виїзд БТРом, цивільну колону розвернули назад. А 9 березня люди також самі сформували колону під невпинні обстріли, тоді вже не було зв’язку з містом й знову жодного супроводу Червоного Хреста.
«МЕНЕ ДУШИЛИ, А ПОТІМ ВИКИНУЛИ З ТАНКА»
Пані Олена не могла виїхати з Гостомеля — надавала медичну допомогу пораненим разом з небагатьма лікарями, які залишилися у місті.
Ще 25 лютого син пішов до себе на квартиру виключити електроприлади. Він залишився там, а ми з людьми у підвалі. До 3 березня з ним не було зв’язку, звичайно я б без нього не евакуювалася. Потім орки його вигнали з підвалу „Парк-тауна“. Лише 13 березня, коли виїзд з Гостомеля став зовсім не можливим, ми зустрілися
- розповіла пані Олена.
18 березня, проводячи зачистку, орки прийшли до родини Олени Войцехівни додому в перший раз. А 20 березня всю її сім’ю забрали в полон.
Чоловіка повалили на землю, поклали пістолети біля горла та скроні й питали: «Ты корректировщик, кому ты передавал данные?». Йому прострелили коліно й стегно, ніяку допомогу не надали. Тільки згодом російський лікар витяг кулі. Нас повезли на допит та наділи кульки на голову, перемотали скотчем руки, душили. А через секунд 20-30 зрізали кульки. Мого чоловіка залишили у катівні. Я добу провела в полоні, поки мене не завезли в їх штаб в ЖК «Ягода», де зняли кульок з голови.
А на другий день посадили в танк, кудись повезли й викинули. Я прийшла додому й до самого визволення Гостомеля була вже на території свого будинку. А чоловіка й інших полонених цивільних вивезли через Чорнобиль в Білорусь, а далі відправили в Курськ в СІЗО №1. Його звільнили по обміну 18 квітня 2022 року. Коли його зустрічала з полону, то не впізнала — він схуд на 20 кілограмів
— говорить Олена Войцехівна.
Пані Олена повідомила, що за її даними у Київській області є населені пункти, з яких в полон вивезли по 60 людей. Наразі з Київщини ще майже 400 цивільних громадян досі знаходяться в російському полоні.
У місті в ті дні був армагеддон, хаос. Виїхати з Гостомеля було неможливо. А ми, з дозволу власників однієї з системних аптек, змогли розвезти ліки по території Гостомельської громади. В нашій міській амбулаторії працювали до 1 березня, потім орки зробили там штаб. Тоді біля нашого приватного будинку відкрили медичний пункт в підвалі. Кожного дня на 9 ранку збиралися, набирали воду під обстрілами, надавали допомогу й ліки.
В амбулаторії з нами працювала лікар на пенсії Людмила Василівна. Була з нами фармацевт Людмила Семенівна Бондаренко, небайдужі мешканці, які згуртувалися, бо треба було працювати з пораненими людьми, які приходили. Лікарі, хто мали освіту, всі надавали допомогу на території Гостомельської громади. Коляда Людмила Леонідівна, Людмила Миколаївна Ніколенко надавали допомогу у підвалі. Вони також потім працювали в підвалі у бомбосховищі. Це страшна історія, але ми живемо з війною третій рік
— розповідає Олена Войцехівна.
Після того, як Олену Юзвак рашисти викинули з танка й відпустили, вона дісталася до свого будинку. Лікарка пригадує: коли стріляла артилерія постійно каркали ворони, а коли вночі орки втікли настала тиша:
Щоб не з’їхати з глузду, вилити емоції та свій страх почала вести щоденник. І чітко зафіксувала — з 29 на 30 березня ворог втік з Гостомеля. Й настала тиша — перестали каркати ворони. І тут залунав такий дзівн від церкви! Я через свій психологічний стан тоді подумала: чи я в раю, чи в аду? Коли була в полоні, орки казали, що якби вони виїжджали з міста, то випалили б все „Солнцепеком“. І от я думаю: вони виїхали, то ми зараз ми всі загинемо? По радіо передали, що російські війська тікають з Київщини і вже в Чорнобильській зоні. Тут сусідка постукала в двері й повернула мене в реальність: „Там в церкві є медикаменти, пішли їх розкладемо“. Пам’ятаю, що на подвір’ї храму в землі стирчали снаряди від „Смєрчів“, по вулицях — згорілі машини. Післявоєнний Гостомель…
Коли після деокупації Олена Юзвак зайшла в свою гостомельську амбулаторію, побачила, що росіяни знищили все, з комп’ютерів повитягали електроніку, вибили вікна. Ця амбулаторія була абсолютно новою, сучасною, відкрилася у 2021 році…
Про перших поранених гостомельчан, Олена Юзвак зауважила, що окрім наданої одразу допомоги її й нині цікавить динаміка одужання.
З поранених осколками, яких у перший день було 40, одна жінка таки померла. Інші люди живі. В наступні дні до нас приходили з контузіями. Нажаль, померла й жінка, яка вийшла на вулицю набрати води, й стався обстріл. Акубаротравма була несумісною з життям, ми змогли надати їй тільки знеболювальні, ніяких інших можливостей не було.
В ті дні по мешканцях міста ворог стріляв й з вогнепальної зброї. Щодо людей з кульовими пораненнями, то ми, слава Богу, добре обробляли їх рани. Є чоловік, якому куля попала в сідницю, пройшла вглиб й залишилася між прямою кишкою й сечовим міхуром. Нині досі ніхто не береться зробити йому операцію, а він собі ходить, займається допомогою в захисті Батьківщини. Я тоді правильно обробила йому вхідний кульовий отвір. Були в нас поранені в руки. У всіх динаміка хороша, функції кінцівок збережені, рани були правильно оброблені
— повідомила пані Олена.
Вона розповіла, що 26 лютого гостомельчани знайшли три тіла українських військових. Їх забрали, й разом з ще п’ятьма загиблими цивільними поклали в холодному місці, а через декілька днів закопали:
Після визволення Київщини на території Гостомельської громади відбулося понад 200 ексгумацій. Я була присутня на кожній, була й в таборі «Променистий», де рашисти закатували гостомельських цивільних людей. Бачила тіла зі зв’язаними руками, з простреленими потилицями й біля склозаводу (Vetropack), такі речі не можна забути.
Коли Гостомель вже був звільнений ми поїхали завозити медикаменти в село Озера, яке було під окупацією. Волонтери туди якраз завезли хліб і люди його цілували, так сильно хотіли хліба. Нам з Тернополя й Львова привозили у відрах вареники, зроблені вручну. На відрах було написано: «З любов’ю для Гостомеля». Такі речі я ніколи не забуду
- розповіла вона.
ВІЙНА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ НА ГОСТОМЕЛЬЩИНІ: ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ, ІНФАРКТИ, ТУБЕРКУЛЬОЗ
У Гостомельській об’єднаній територіальній громаді 4 села — Гостомель, Горенка, Озера, Мощун.
Селища Горенка й Мощун не були окуповані. Але стали територіями бойових дій. В Горенці 60 відсотків житлового фонду було зруйновано або пошкоджено. Зараз вже люди потроху відновлюють свої будинки, а за літньою зеленню садів не так видно руйнування. Проте взимку все на видноті.
У Мощуні пошкоджено 80 відсотків будівель. Там майже немає живого місця. Але люди по державній програмі отримують пряму допомогу, і хто як може розпоряджається цими грошима. Хтось чекає закінчення війни, хтось купує житло в інших місцях, хтось щось лагодить.
Але медична допомога має бути забезпечена. Тому, що між Мощуном та Горенкою відстань у 6 кілометрів й можна не встигнути до пацієнта. От вчора у нас було два випадки інфаркта у чоловіків 1976 та 1978 року народження. І зараз таких випадків багато. Після деокупації ми бачимо тенденцію до сильного збільшення захворюваності на цукровий діабет, фіксуємо його у пацієнтів вперше.
Захворюваність на діабет другого типу зросла на 30 — 40 відсотків. Адже стрес впливає на метаболічний синдром, на розвиток ендокринних патологій. Завдяки тому, що співпрацюємо з інститутом ендокринології нам вдалося стабілізували дуже багато пацієнтів й перевести їх в компенсований стан
— повідомила Олена Юзвак.
Вона підкреслила, що це не тільки проблема Гостомельської громади, адже війна впливає на всіх громадян України й у людей проявляється дуже багато проблем зі здоров’ям. Зокрема проявляється й туберкульоз.
В громаді з початку року — 12 випадків вперше виявленого туберкульозу. Епідемію туберкульозу в Україні війна не відмінила. Наразі в програмі НСЗУ на 2025 рік в пакет медичних гарантій ввели обстеження на туберкульоз і супроводження психологічних розладів первинною ланкою. Тобто тепер сімейний лікар має цим займатися. У нас всі лікарі «первинки» пройшли навчання по веденню психологічних розладів, веденню хворих на туберкульоз.
З приводу стресу. У дітей, підлітків, молоді бачимо порушення сну, порушення психіки, бачимо, що діти почали заїкатися. Тому дії держави по супроводу психологічних розладів первинною медичною ланкою лікарів правильний
— говорить пані Олена.
Вона підкреслює, що нині держава платить не тільки за кількість, а й за якість лікування пацієнтів, тому медичні послуги мають бути на високому рівні.
МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА: МЕДЗАКЛАДИ ТЕПЕР З СОНЯЧНИМИ СТАНЦІЯМИ ТА ТЕПЛОВИМИ НАСОСАМИ
Олена Юзвак розповіла про відновлення медичних закладів у своїй громаді. Зокрема в амбулаторії в Горенці були розбиті всі вікна, зруйноване опалення, осколками побиті фасад, дах.
Ми одразу зробили, що могли аби почати тут працюватицювати: підварили опалення, закрили вибиті вікна, подали струм. А війна навчила нас використовувати всі можливості. Почали запрошувати до співпраці різні Фонди. Нам поставили вікна, потім зробили ремонт з утепленням.
Дах зробив німецький фонд Archе Nova, в жовтні 2022 року до нас прийшли Грінпіс і Екодія — вони займаються енергоефективними проєктами, й Горенська амбулаторія попала в перший пілотний проєкт по встановленню сонячної електростанції та теплових насосів. Ця амбулаторія нині абсолютно енергонезалежна. З травня — по кінець вересня — коли сонця вистачає — всі потреби покриваються за рахунок сонячної станції.
На сьогодні маємо й сучасне обладнання: є послуга УЗД-діагностики, беремо на місці всі лабораторні аналізи. Нині ще робимо на місці й ехокардіографію, УЗД молочної та щитовидної залоз. Нині це вкрай важливо, адже бачимо тенденцію до збільшення онкозахворювань по Україні через стрес. Тому робимо скринінги для раннього виявлення й дослідження динаміки
— поснює Олена Войцехівна.
Вона також повідомила, що територія Гостомельської громади — ендемічна йододефіцитна зона і у мешканців багато проблем з щитовидною залозою. Тому скрінінг для них дуже важливий. Завдяки тестам лікарі можуть вчасно скерувати пацієнтів до профільних лікарів. Завдяки меморандуму з Національною Академією медичних наук з громадою працюють спеціалісти високопрофільних медзакладів, столичних інститутів — кардіологи, ендокринологи, радіологи, педіатри консультують мешканців громади.
У Гостомелі також відновили понівечену ворогом амбулаторію, встановили вбудовану сонячну електростанцію, оснастили приміщення генераторами.
В кожному селі нашої громади у нас є медичний підрозділ, який підпорядкований Гостомельському КНП. В Гостомелі у нас заклади загальної практики сімейної медицини №1, в Горенці №2, в Озерах — пункт здоров’я, акушерський пункт.
В Мощуні — зруйнований рашистами пункт здоров’я довелося відбудовувати з нуля. Тепер це сучасний заклад, який нам допомогли відновити Chemonics PFRU фонд «Партнерство за сильну Україну» та сім посольств, які фінансували цей проєкт — США, Канади, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Нідерландів.
Крім того, що нині в Мощуні дуже класна сучасна будівля, партнери допомогли з благоустроєм території. І на фоні зруйнованого Мощуна вийшла чудова локація. Британці подарували мобільну сонячну станцію за 52 500 фунтів стерлінгів. Це шестикіловатна розсувна станція, що повністю забезпечує потреби цього пункту здоров’я. Є й свердловина, каналізація — тобто все автономне.
У сонячний день пункт використовується не лише для надання медичної допомоги, адже там є душова кабіна, санвузли, міні кухні. Люди приходять туди як у «пункт незламності», бо там тепло, комфортно. Все це важливо, тому що в умовах війни може не бути світла, Інтернету, зв’язку — ми вже це проходили. І завдання мене як керівника в першу чергу забезпечити заклади альтернативними джерелами енергії, щоб можна було працювати в нормальних умовах
— говорить Олена Юзвак.
Вона підкреслила, що районну медицину дуже підтримує місцева влада, обласна військова адміністрація. Для забезпечення осіб з інвалідністю засобами протезування діє окрема програма, багато програм для сімей загиблих, для дітей з сімей загиблих Захисників.
Щоб себе особисто підтримати психологічно після всього пережитого, підвищити свою стресостійкість вирішила: якщо такі випробування мені дано, маю їх витримати й перемогти. Якщо кількість добрих справ буде вагомою, то це змінить не тільки моє становище. І от коли зараз люди приїжджають к нам з Вовчанська, Краматорська, Глухова, інших наших міст, зруйнованих рашистами, в мене до них особливе ставлення. Я розумію їх біль втрати всього, що в них було в житті й їх мужність розпочати жити заново
— резюмувала пані Олена.
Нагадаємо, що втратила будинок в Ірпені та сім'ю – з'явилась історія відомої української спортивної журналістки.
