Межигір’я: драматичне минуле, аморфне сучасне та невизначене майбутнє

Колишня резиденція екс-президента країни Віктора Януковича, яка знаходиться на території села Нові Петрівці Вишгородського району Київщини, усі п’ять років після його втечі перебуває в стані правової й господарської невизначеності. Чи допоможе зміна власника цього майнового комплексу, розбиралася «Моя Київщина»  

І хоча нинішній явочний менеджмент комплексу й надалі має намір продовжувати займатися на його території господарсько-екскурсійною діяльністю (залишаючи 41 млн грн. боргу за спожиту електроенергію за дужками своєї відповідальності) цілком можливо, що невдовзі  нинішньому аморфному стану власності комплексу буде поставлено край.

Після чисельних скандалів та під тиском громадськості Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) на початку цього року продовжило до 17-го травня термін подання документів на конкурсний відбір управителя «Межигір’ям».

На даний час формально подано документи на участь в конкурсі від трьох сторін. Але для того, аби перейти до сучасної ситуації варто нагадати читачам деякі відомі й не зовсім відомі факти з нашого історичного минулого, пов’язані з цією резиденцією. Тож спершу – невеличкий історико-майновий екскурс у минуле.

Важкий жереб Межигір’я: страждати  від  влади та від міжвладдя  тимчасових керманичів.

Колись третій Президент України Віктор Ющенко (з 2005 по 2010 роки), аби зменшити негативну ауру минулого на місце своєї роботи на вулиці Банковій (в будівлі якої колись засідало керівництво ЦК Компартії України, а за часів його попередника – Леоніда Кучми, президентська адміністрація та її головний кабінет стали відомі всьому світу через резонанс навколо «плівок» майора Мельниченка) мав намір попросити священнослужителів здійснити ритуал повного переосвячення  президентської резиденції.

А зараз, коли з’ясовується дата інавгурації новообраного, вже шостого Президента України, від представників Володимира Зеленського довелось почути, що не виключена  імовірність того, що  він здійснюватиме свої президентські повноваження з іншого місця. Мовляв,  будівля ця очищенню не підлягає...

В контексті цих чуток, пригадується не тільки основне місце роботи керманичів країни, але й місце їхньої  заміської резиденції – у Межигір’ї, яке за часів прем’єрства Віктора Януковича було приватизоване останнім вже під місце власного відпочинку, а під час Революції Гідності стало місцем облоги громадськими активістами.

Згодом, вже після втечи «відповідального квартиринаймача», коли «Межигір’я» стало місцем паломництва тих, хто хотів полюбуватися золотим унітазом колишнього тимчасового господаря цієї місцевості, а заодно батоном з того ж матеріалу, спритні люди, подібно Великому Комбінатору з роману Ільфа і Петрова, вирішили приборкати стихію, аби збирати кошти від відвідування вже нашого, а не п’ятигорського «Провалу».

Тож невдовзі на столичному Майдані, де раніше домінували звуки мегафонів з політичними гаслами,  з них же залунав суто  діловий апломб: «Автобусна екскурсія до Мижігір’я з відвідуванням резиденції колишнього президента Януковича!». Дарма, що під шумок й справді історичних подій кудись зник і пресловутий золотий батон й багато цінних картин й унікальних старовинних фоліантів, тож відвідувачам, спостерігаючи дорогоцінну надмірну красу інтер’єру «хатинки» Януковича (сумнівного естетичного смаку), подібно героям згаданого роману доводиться здебільшого позіхати: «Однак вміли ж люди жити!»…

А загалом, над цією місцевістю здавна ніби нависло якесь прокляття.

З 988-го року до 10 квітня 1786 року на території сучасної резиденції діяв Межигірський Спасо-Преображенський монастир. І те, що не вдалося монголо-татарам у 12-му сторіччі згодом здійснила Катерина ІІ у 18-му, ліквідувавши його своїм указом. Вже наступного року монастир підпалили, як гадають, за наказом тієї ж Катерини ІІ, про що пізніше писав український поет Тарас Шевченко: «Як цариця з Нечосою Києвом ходила і Межигірського Спаса вночі запалила».

Проте наприкінці XIX діяльність монастиря відновлена, щоправда вже 1923 року він був закритий більшовиками 1923 року. Протягом 1923–1931 років будівлі монастиря використовував керамічний технікум, з 1928 року — інститут. Колишні келії монастиря заселила комуна бойчукістів. 1931 року інститут переведено до Києва. Того ж року знищено іконостас Спасо-Преображенського собору…

З перенесенням столиці УРСР з Харкова до Києва в 1934 році виникла потреба у заміській резиденції для високопоставлених чиновників.  Політбюро в квітні 1935 року видало указ про знищення всього комплексу, що було виконано в тому ж році. Під час знесення під землею була виявлена колекція рукописних книг, доля яких досі не відома.  Від монастирського комплексу залишилася тільки криниця. Після 1935 року на територію колишнього Межигірського монастиря, де може залишатися недосліджений культурний шар, історики і археологи жодного разу допущені не були.

За часів СРСР «Межигір'я» було резиденцією Павла Постишева, Станіслава Косіора, Микити Хрущова та Володимира Щербицького. Причому, кожний наступний господар руйнував особняк попередника і зводив натомість новий. Під час німецької окупації ці будівлі виконували роль резиденції рейхскомісара України Еріха Коха.

Протягом радянського періоду місцезнаходження резиденції приховувалося від громадськості, лише наприкінці епохи СРСР воно потрапило під камери телевізійників: 6 липня 1991 року в межигірській резиденції проходила офіційна зустріч президента СРСР Михайла Горбачова з канцлером ФРН Гельмутом Колем.

Щодо епопеї приватизації  «Межигір'я» Вікторм Януковичем – то  історія ця- досить відома. Нагадаємо, що тут Віктор Янукович мешкав  з 2002 по 2014, а приватизував її через підставні структури у 2007-му році.

30 листопада 2017 року резиденція екс-президента «Межигір’я» перейшла у власність держави. Суд визнав недійсним договір про передачу Межигір’я у приватну власність.

Нагадаємо ще один маловідомий факт: у  2010 році на трасі Київ – Вишгород – Десна, яка веде від Києва до «Межигір'я», «Укравтодор» поклав 16 км надміцного асфальту за 50 млн грн. — трохи менше, ніж було виділено того року на ремонт всіх доріг Київщини.

Тобто, весь попередній період – в часи абсолютизму Катерини ІІ,  волюнтаризму комуністичних лідерів й німецьких окупантів та корупційності можновладців новітньої доби «Межигір'я» (особливо у міжвладний період)  знаходилося: по між законом та чиїмось приватними інтересами. А як буде надалі?

Конкурс має визначити ефективного управителя, але він весь час переноситься.

Система господарсько-правових відносин, як відомо, стоїть на трьох китах – «володіти, розпоряджатися й управляти». З огляду на суспільні трансформації останнього часу цікаво проаналізувати: хто зараз за цими параметрами  згаданої тріади власності опікується стосовно до усього комплексу  Межигір’я?

На даний час комплекс знаходиться у розпорядженні державної кампанії «АРМА» - агенції, яка розпоряджається усім заарештованим майном, що були отримані від корупційних схем.

Але там зараз керує одна з громадських організацій (ГО «Національний парк «Межигір’я»), яка у буремному 2014-му явочним порядком встановила  власний менеджмент над комплексом і стала інтенсивно, але вже на платній основі, здійснювати екскурсійну та іншу господарську діяльність на території комплексу, який нині дійсно має статус національного парку.

Мотив подібної комерційної діяльності зовні благородний: аби зберегти комплекс від розкрадання й занепаду, а тварин, які утримуються у відповідних вольєрах, від голодної смерті, потрібні кошти. Мовляв, не будемо ж ми їх брати з бюджету!?

У ЗМІ повідомляли, що у представників даної структури громадянського суспільства навіть відповідний папір від прокуратури є на те, що та в курсі тимчасовості такої функції ГО – до остаточного рішення слідчих й судових органів щодо власності комплексу та пошуку ефективного управителя через конкурс.

Проте навіть тимчасова господарська діяльність має бути досконало юридично оформлена, в тому числі у податкових структурах. Натомість активісти з числа членів наглядової Ради агенції «АРМА» не раз підкреслювали, що представники ГО зовсім не сплачують податків не тільки у місцевий бюджет Вишгородського району, але й у державний… Ситуація ускладнюється ще й тим, що землями, на яких розташоване Межигір’я,  й досі опікується Кабінет Міністрів, тобто держава…

Хоча за окремими твердженням представників цієї ГО  - вона має прибуток – в розмірі приблизно 30 млн грн. на рік, за висновками деяких експертів фактична сума надходжень від їхньої господарської діяльності насправді значно вища. І ніхто не знає, як ці кошти використовуються, особливо з врахуванням останньої інформації щодо величезного боргу за спожиту в комплексі електроенергію.

Однак головна колізія перехідного періоду, що надмірно затягнувся,  полягає у тому, що будь-яка  громадська організація  (за своїм статутними принципами та й чинним законодавством) - не створена  для здійснення господарської діяльності, а їхня головна мета – зовсім не одержання прибутку, а забезпечення прав, свобод та інтересів громадян.  

Більш того, усі ГО вважаються неприбутковими організаціями, які не сплачують податки, оскільки за своєю суттю не покликані займатися  бізнесовою діяльністю. Тож в даному випадку маємо правову колізію, яка сталася після Революції Гідності. Але пройшло вже п’ять років, а ця ГО й  досі розпоряджається цим майном.

Отже, як кажуть, - головне опинитися у потрібному місці в потрібний час. Тим не менш, за п’ятирічку можна ж було щось зробити, аби на прозорих й конкурентних умовах знайти ефективного розпорядника  цим майном та землями, на яких воно розташоване. Проте бюрократична міжвідомча тяганина, помножена на партійно-господарську конкуренції в старих й новостворених антикорупційних структурах,  суттєво загальмувала процес.

Тому навіть представники «АРМИ», не кажучи вже про членів наглядової ради від громадськості та експертних структур, не раз висловлювали здивування нинішнім станом речей та тим фактом, що процес переведення ситуації  до норми надмірно затягнувся.

Чи можливий реванш вчорашніх та нова приватизація Мижигір’я?

Заради справедливості варто зазначити, що спроба провести конкурс робилася кілька років тому, але тоді виник скандал, оскільки документи на участь в ньому надали фірми-одноднівки, зі статутним капіталом в декілька тисяч гривен.

Правова невизначеність, яка утворилася навколо Межигір’я, напівкримінальний репутаційний шлейф від всієї цієї історії,  в свою чергу відклякав потужних інвесторів від участі в конкурсі. Втім, будь-який солідний капітал пов'язаний з олігархами. А хто з них хоче посваритися з Андрієм Клюєвим (через якого проводилась приватизація резиденції на користь Януковича через підставні фірми) хай навіть й біглого, але й досі впливового в Україні політика і бізнесмена? Тим паче, головний юрист регіоналів Андрій Портнов проанонсував своє ледь не тріумфальне повернення з Відня до України відразу після інавгурації нового глави держави…

Тож громадськість, аби уберегтися від реваншу зрадників Батьківщини (саме за такою статтею Карного кодексу був заочно засуджений нещодавно Віктор Янукович на 12 років позбавлення волі Оболонським судом) потрібно взяти під свій контроль проведення конкурсу і зробити його публічним, подібно тому, як свого часу здійснили повторний продаж «Криворіжсталі».

Звичайно, процедура аукціону з продажу промислового об’єкту великої приватизації дещо відрізняється від конкурсу на призначення менеджменту об’єкту туристично-культурної інфраструктури, але чергове затягування може знову негативно вплинути на загальний імідж країни та репутацію її влади, не кажучи вже про недоодержання коштів до бюджету, адже туристичний сезон тільки розпочинається, а процес визначення нового ефективного управителя може знову затягнутися до його закінчення.

У ЗМІ писали, що минулого разу на конкурс подалися лише два суб’єкти: ТОВ «Атлант Девелоп» і нинішній  управитель території — громадська організація «Національний парк «Межигір’я». «АРМА» вирішила продовжити термін прийому документів до 17 травня.

За словами керівника наглядової ради  Глеба Канєвського для преси, окрім вище згаданої ГО заявки також надійшли ще й від ПП "Гаянський Геннадій Григорович" (подейкують, що вони афілійовані між собою), а також від - ТОВ "Скомпані", яка теж представила до «АРМИ» свій бізнес-план розвитку Межигір’я.

Зараз Україна оголосила курс на Європу, запрацював безвіз, у свою чергу кількість іноземців, які приїжджають до нас з року в рік збільшується ледь не геометричній прогресії. Тож все це дає необхідні передумови для перетворення Межигір’я  на  своєрідну туристичну Мекку регіону. Адже окрім відповідної рекреаційної зони національного парку та власне музейного комплексу, тут є гольф-клуб, конюшня. Але для залучення відвідувачів можна зробити ресторанний комплекс і яхт-клуб, і багато інших проектів. Головне, аби переможець конкурсу управління над господарською діяльність усіх об’єктів  здійснював у режимі прозорості прибутків та податків.

До речі, якщо відійти від конкретики Межигір’я, варто пригадати, що чимало об’єктів ще знаходиться під опікою тієї ж ДУСі, не кажучи вже про майно творчих й кооперативних спілок, утворених ще за радянських часів. Можна дискутувати – чи достатня у нас законодавча база, аби зміна власника відбувалася справедливо, а у разі здавання подібних комплексів в управління ефективним менеджерам – щось від цих змін  мала не тільки держава, але й місцевий бюджет. Адже те ж Межигір’я дійсно знаходиться на території Вишгородського району.

Однак не варто бути великим експертом, щоб збагнути просту істину: законодавства в нас достатньо, але у влади не завжди вистачає політичної волі, аби забезпечити прозорість в таких процесах, тому часто-густо використовують сумнівні схеми перерозподілу майна та земель та в подальшій їхній експлуатації…

Лесь Іванів, «Моя Київщина»