Алла Борисенко (екс-помічник директора президентського медцентру для ветеранів): Чому госпіталь для АТОвців перетворився на пустку

Алла Борисенко

На жаль, я іду з госпіталю для ветеранів в Циблях. На це є дві причини. Перша – хлопцям стали відмовляти у госпіталізації, друга – ще більш неприємна – медичний заклад почав показувати на двері тим, хто приходив на обстеження. Хочу зазначити, що наразі в госпіталі ми можемо надавати якісне обстеження. І для цього фактично є все, що потрібно. Звісно, може у нас не дуже широкий спектр, але основа є. При цьому ми тісно співпрацюємо з іншими інститутами, які вразі серйозної проблеми беруть під своє крило пацієнтів, обстежують їх більш детально і, якщо потрібно, у подальшому оперують. 

Коли люди дізналися про нашу роботу – спрацювало, як кажуть в народі, "бабське радіо" - в нас різко збільшилася кількість хлопців. Тоді ж і постало гостро питання щодо розширення госпіталю, бо кількість місць, що виділена для АТОвців, становила 100. Посипалися відмови, які обґрунтовувалися введенням воєнного стану, хоча він введений тільки в 10 областях нашої країни, і незрозуміло, до чого тут це.

Коли все ж таки постало завдання розширитися – керівництво почало відверто відмовляти в цьому, назвавши дві причини. Перша полягала в тому, що кошти на реконструкцію третього корпусу, сума яких складає 92 мільйони гривень, держава не виділила, а друга складалася з того, що приміщення вже є – це перший корпус, але там погані умови.    

Я одразу  почала шукати та зв’язуватися з волонтерами та підприємцями, які могли б допомогти нам у фінансовому плані, й таких знайшлось чимало. У свою чергу, хлопці почали пропонувати допомогу зі своєї сторони. Вони говорили: "Дайте матеріали, і ми зробимо ремонт". Все, як кажуть, було добре, керівництво спочатку погодило цю ідею, але потім із незрозумілих причин ввело заборону. Далі відбулася низка скандалів, що тягнуться вже цілий місяць.

У мій бік від керівництва посипалися звинувачення, що через мене збільшилася кількість хлопців, які приходять до госпіталю, а також, що ніби я беру кошти за обстеження та лікування. Мене примусили написати заяву про звільнення, за згодою сторін. Але я написала правду – керівництво просто перетворює госпіталь на пустку.

Дізнавшись про моє звільнення, хлопці одразу поїхали до Уляни Супрун та розказали про ситуацію, що склалася. Мене поновили, але на роботу не пускали. Зараз мене остаточно звільнили.

Керівник госпіталю Юрій Гриненко наразі збирає проти мене по областях підписи людей, які мене абсолютно не знають, про нібито мої неправомірні дії та перевищення повноважень. Але гірше – подібна акція пішла по медичному закладу. У персоналу добровільно-примусово  почали збирати підписи проти мене. Але цікавим є наступне: підписи збираються на листках, на яких не вказано причини.

Не можу не згадати ще одну історію: у нас траплялися випадки, коли хлопці потрапляли до нас з ВІЛ, і нам потрібні були тести. Гриненко одразу почав говорити про необхідність закупки цих тестів, але я сказала, що не потрібно нічого купувати, волонтери розказали про безкоштовну програму, яка дасть змогу перевірити хлопців, не витративши ні копійки. Але, на жаль, цього ми не змогли зробити, через відсутність керівника на роботу місці, а телефон він не брав. В результаті люди приїжджають перевіритися, а тестів – немає.

А взагалі ситуація вкрай неприємна. Сьогодні у мїй бік йдуть численні погрози, мені сказали: "Ти зайшла занадто далеко".