Партійна криза на Київщині: як війна руйнує старий політичний устрій

Громадяни мусять більш свідомо підходити до вибору фаворитів

Із початком повномасштабної війни звичайні українці перестали активно слідкувати за політичними процесами, оскільки всіх більше турбує ситуація на фронті. Та й політичні баталії вийшли з публічної площини. Класична фраза "не на часі" стала відповіддю на більшість гострих питань. Але як би там не було, політичне життя вирує попри війну, а партійні діячі змагаються за електорат. "Моя Київщина" показує, як змінився політичний лад в умовах війни, та які партії можуть зберегти вплив після її закінчення

У розрізі Київщини будемо аналізувати політичну та партійну впливовість з огляду на результати останніх виборів до обласної ради. Звісно, вважати показники 2020 року еталонними не варто, але загалом вони показують, кому симпатизували виборці до війни. Нагадаємо, що бар’єр у 5% подолали наступні партії: Європейська солідарність (19,54%), Слуга народу (16,94%), "За майбутнє" (10,62 %), ВО "Батьківщина" (10,55 %) та ОПЗЖ (6,89 %). За нині заборонену партію Бойка-Медведчука-Рабіновича віддали свої голоси понад 34 тисячі жителів Київщини…

Аутсайдери минулих виборів: перспективні і провальні  

Найбільш близькою до потрапляння в облраду була партія "Наш край", фронтменом якої в столичному регіоні був "регіонал", поплічник президента-втікача Януковича – Анатолій Присяжнюк. Останній повів на вибори команду зі схожих на себе персонажів (кому прекрасно жилося до Революції Гідності), що власне стало однією з причин провального результату. Останні новини з табору "Нашого краю" були наступними: нардеп Сергій Шахов, який спонсорував політсилу, ще до повномасштабного вторгнення покинув територію України. За внесення недостовірних відомостей у декларацію детективи НАБУ відкрили справу і на кінець серпня скерували її до Вищого антикорупційного суду.

Голову партії "Наш край" Олександра Мазурчака та керівника територіального осередку за вимагання 2,5 млн доларів за "прохідне" місце у виборчому списку до ВРУ затримали на початку червня 2022 року. Але Перський суд випустив 62-річного Мазурчака з-під варти через стан здоров’я та потребу постійного медичного догляду. Після того жодних новин про нього та розгляд справи немає.

Під час місцевих виборів трохи не вистачило для потапляння в облраду "Голосу". У 2019 році ця партія заскочила в парламент, але як регіональний політпроєкт себе не виправдала. Зважаючи на конфлікт всередині партії на рівні Верховної Ради, а також фінансові проблеми крупних спонсорів партії (олігархів Пінчука, Фрідмана та інших), скоріше за все, "Голос" піде шляхом "Самопомочі" – стане проектом під вибори, який використовують один раз. Більше того, після 2020 року активність представників "Голосу" у столичному регіоні близька до нуля…

У контексті повномасштабної війни можна було б очікувати на новий сплеск підтримки партій націоналістичного штибу, наприклад ВО "Свобода". Але схоже на те, що "вічне" сидіння Тягнибока в кріслі голови партії остаточно зробила цю політсилу токсичною. У 2020 році представникам партії не вдалося отримати достатню кількість голосів для проходження в облраду, проте на рівні громад вони здобули трохи мандатів. Проблема "Свободи" окрім реноме її лідерів завжди базувалася на фінансуванні, або точніше - розкраданні ресурсів під вибори на рівні політради партії. Але щоб мати сильні позиції, потрібно дуже злагоджено працювати не тільки перед виборами, а й у часи умовного затишшя.

Партія УДАР, яка отримала майже 20% підтримки від киян на виборах 2020 року, у Київській області провалилася. Передусім через недолуге управління виборчою кампанією, яку на себе взяв соратник Віталія Кличка Артур Палатний. Наразі видно амбіції мера Кличка закріпитися в столичному регіоні, зокрема через Асоціацію міст України. Нещодавно Київрада проголосувала за виділення зі столичного бюджету 235 млн грн на відбудову інфраструктури громад, що постраждали від російської агресії. Цікава ініціатива, особливо якщо поглянути на неї через призму завуальованого політичного хабара.

Актуально: Від Києва до Київщини: як Кличко з громадами грошима ділився

Якщо коротко, то потенціал в УДАРу точно є, проте не потрібно довіряти навіть найкращим друзям родом із 90-х важливу роботу, особливо якщо знаєш наперед, що вони все зіпсують. Судячи з того, що керівником Київської обласної парторганізації формально значиться Микола Бабенко – багаторічний кандидат у мери Білої Церкви та прислужник олігарха Василя Хмельницького – у столичному регіоні УДАР не збирається перемагати.

Рейтингові раніше партії, і не тільки…

Насамперед почнемо із забороненої нині ОПЗЖ. Як згадувалося вище, на минулих виборах до Київоблради за проросійську партію проголосувало майже 34 тисячі жителів Київщини. Є сподівання, що війна відкрила їм очі, а в подальшому вони будуть більш свідомо робити свій вибір. Хоча, з огляду на проблеми під час виходу релігійних громад з-під протекції московського патріархату, так легко позбутися російської наволочі нам не вдасться…

Представники партії "Батьківщина" завжди мали непогані позиції у Київській області, перш за все завдяки вибудуваній партійній структурі. Перед виборами агітатори заходили з правильними наборами продуктів і черговою порцією критики влади ("Батьківщина" де-юре з часів останнього прем’єртва Юлії Тимошенко перебуває в опозиції), що гарантувало певну кількість голосів. Є багато питань до керівника обласним осередком партії Костянтина Бондарєва: його називають абсолютно не конструктивним самодуром, тому більшість просто не бажають вести із ним справи. До того ж частину обласного осередку "викупила" пісочна королева Лариса Іллєнко, що серйозно "децентралізувало" систему управління в політсилі.

Якщо загалом говорити про "Батьківщину", то вона – класичний прикладом партії лідерського типу, де без основної фігури все посиплеться. Війна змінила політичний ландшафт: для ЮВТ просто не знайшлося місця у нинішній ситуації, тому вона потроху випадає із загальної картинки, а партія, відповідно, втрачає рейтинги. Більше того, лідер завжди має відповідати своєму образу, але пластики і підтяжки вже давно не допомагають. Розуміючи неминуче, наостанок Тимошенко вирішила підзаробити на столичних забудовниках, що мають безпосередній стосунок до політсили. З огляду на критично низьку активність ЮВТ і "Батьківщини" загалом, наразі розцінюємо стан партії близьким до агонічного…

Про долю ще однієї політсили, яка має фракцію в облраді, "За майбутнє", говорити наразі важко. Зокрема через те, що це не партія, а сезонний політичний проєкт. Відповідно, його існування обмежене. У 2020 році до "ЗМ" перед виборами приєдналися політичні старожили області, але за потреби вони з легкістю змінять окрас на користь більш перспективного проєкту, як робили це раніше. Наразі влив на електорат зберігається переважно завдяки авторитету обласних важковаговиків, але точно не завдяки партійній ідеології.

Не секрет, що до лав "Слуги народу" потрапили всі, хто міг заплатити за "франшизу". Нагадаємо, що на Київщині касиром від "слуг" перед місцевими виборами 2020 року був нардеп Олександр Дубінський. Проте через низку скандалів його позбавили приналежності до політсили, але частковий вплив на розклади в Київоблраді він зберігає досі, хоча сам засів на Західній Україні.

Тим не менш, рейтинг президента Зеленського (а отже і "слуг") попри війну залишається на високому рівні, не дивлячись на складну економічну ситуацію, критику опонентів та скандали в Офісі Президента. Проте немає гарантії, що для "слуг" все так і залишиться на кінець війни, в якій ми обов’язково переможемо.

Ну і на останок про "Європейську солідарність" – наразі єдину партію, що наразі має хоч якусь політичну суб'єктність і може щось протиставити монополії "зелених". Зараз у них все побудовано на волонтерстві, допомозі військовим тощо. За будь-якою благодійністю зі сторони політиків варто шукати вигоду, а тут вона взагалі на поверхні. У "Солідарності" чекають вдалого часу, аби знову поборотися за місця в парламенті, ну й за крісло президента. Враховуючи той факт, що їхні представники зараз не впливають на розподіл бюджету та розпили тендерів, доводиться вкладати чимало власних коштів, щоб залишатися в пам’яті електорату.

А що далі?

Навіть недалекі плани зараз будувати важко, адже в країні війна. Але вона точно закінчиться нашою перемогою. Уже зараз серед військових є лідери, яким довірять значно більше, ніж політикам. Тому з їх авторитетною позицією потрібно буде рахуватися. Найростіший шлях вирішення проблеми – долучати їх до політсил та різних проєктів, як це було після 2014 року. Якщо цього не буде, вони можуть консолідувати зусилля і створити серйозну конкуренцію сформованому політичному устрою.

Як би там не було, чимало політпроєктів просто захлинулося. Зокрема через те, що олігархи перестали їх фінансувати. Напевно це на краще, адже люди нарешті перестануть губитися між рядками метрових виборчих бюлетенів. Головне, щоб нас не кинуло в іншу крайність і через бажання отримати "сильну руку", ми на виході самі опинимося в безальтернативному політичному просторі…