Тетяна Виговська: Ми тримаємося, як і вся Україна. І віримо, що переможемо на всіх фронтах
З журналісткою, видавчинею, перекладачкою Тетяною Виговською спілкувалася «Моя Київщина». Говорили про вимушене життя закордоном, досягнення та проблеми видавничої справи, про сьогодення та плани на майбутнє
- Насамперед, розкажіть, будь ласка, трохи про себе.
Я — Тетяна Виговська, журналістка, видавчиня і людина, яка вперто вірить, що книжки можуть змінювати світ. Хоча, якщо чесно, іноді вони змінюють його дуже дивним способом: наприклад, перетворюють квартиру на склад із коробками, а вихідні — на книжковий ярмарок.
До повномасштабної війни я працювала у своєму видавництві “Час Змін Інформ”, іноді писала статті для місцевої преси та займалася волонтерською й просвітянською діяльністю, а після переїзду до Польщі почала не лише видавати українські книжки, а писати статті вже польською мовою, публікуватися у таких медіа, як “Нова Польща”, Culture.pl, Sestry.eu та Gazeta Wyborcza, перекладати книжки для польських видавництв, а ще організовувати культурні події та створювати українську бібліотеку. Але і це ще не все. Паралельно я працюю в Пункті інформаційному для іноземців та консультую українців в одному з польських банків, як відкрити підприємницьку діяльність. Схоже, доля вирішила, що одного фаху мені буде замало.
Якщо коротко, то я людина, яка постійно щось вигадує: пише, видає, організовує, збирає книжки для бібліотек і намагається довести, що українська культура прекрасно почувається навіть за сотні кілометрів від дому.
- Хто був ініціатором створення видавництва? Як і коли усе починалося?
Ідея створення видавництва народилася на Майдані. Під час Революції Гідності троє її учасників — Костянтин Климчук, Олександр Миколаєнко і я — багато говорили про те, що треба починати змінювати інформаційний та культурний простір, перенасичений не нашою культурою. Тоді український книжковий ринок виглядав зовсім інакше: полиці були заповнені російськомовними виданнями, а сучасної української літератури було значно менше, ніж хотілося б. Нам кортіло розповідати власні історії, відкривати нових авторів і потроху заповнювати цей культурний вакуум українською книжкою. Так з'явилася думка створити власне видавництво. Назву довго вигадувати не довелося — «Час Змін Інформ» дуже точно передавала той настрій. Це справді був час змін, і нам хотілося бути не лише їхніми свідками, а й учасниками. Сьогодні Костянтин Климчук, окрім того, що є директором видавництва і одним з провідних наших авторів, активно волонтерить, переганяючи з Європи на фронт автомобілі. Олександр Миколаєнко захищає Україну на фронті, а про мене ви вже почули вище.
- Напевно, ведеться статистика виданих книг? Цікаво було б почути.
За 11 років діяльності видавництва видано близько 300 книг.
- Як пережили початок повномасштабного вторгнення та як вплинуло все це на ваш бізнес?
Як і для більшості українців, 24 лютого 2022 року розділило наше життя на «до» і «після». У перші дні було не до книжок і не до бізнесу — хотілося просто подбати про близьких і допомогти тим, хто цього потребував.
Для видавництва це теж був величезний виклик. Здавалося б, книжка — не товар першої необхідності. Але дуже швидко я зрозуміла, що в часи війни люди шукають не лише безпеки, а й опори. Для когось нею стали волонтерство, для когось — робота, а для когось — книжки. Вони допомагають зберігати зв'язок із домом, мовою і власною ідентичністю.
Особисто для мене війна означала ще й вимушений переїзд до Польщі. І тут несподівано відкрилася нова сторінка в історії видавництва. Виявилося, що тисячі українців, які опинилися за кордоном, дуже хочуть читати українською і хочуть, щоб їхні діти не втрачали мову. Так книжки почали подорожувати разом із людьми, а ми — шукати нові способи доставити їх до читачів, організовувати презентації, книжкові зустрічі й навіть створити українську бібліотеку.
Так народився проєкт "Мандрівні книги", з яким ми проїхали понад 10 країнами Європи: від Німеччини до Португалії, від Польщі до Бельгії... Українці зустрічали нас як особливих гостей, раділи книжкам, влаштовували спеціальні свята до нашого приїзду. Тож книги - це не просто бізнес. Це місія ...
Звісно, бізнесу зараз непросто: логістика, падіння купівельної спроможності, постійна невизначеність. Але війна ще раз довела, що книжка — це не розкіш. Це спосіб зберегти себе. Тому ми не лише вистояли, а й отримали нову місію — бути маленьким шматочком дому для українців, де б вони не опинилися.
- Можете назвати видавничі програми, за якими працюєте?
Ми ніколи не прагнули видавати «все підряд». Від самого початку хотілося створювати книжки, які мають зміст і залишають після себе емоцію чи нове знання. Тому сьогодні у видавництві є кілька основних напрямів.
Насамперед це сучасна українська художня література — ми відкриваємо нових авторів і даємо можливість бути почутими тим, кому справді є що сказати. Окремий важливий напрям — документалістика та книги про сучасну Україну, її історію і людей.
Велику увагу приділяємо дитячій літературі. Для нас це не просто книжки для наймолодших, а інвестиція в майбутнє. Особливо зараз, коли сотні тисяч українських дітей живуть за кордоном, важливо, щоб вони мали змогу читати українською мовою й не втрачали зв'язку зі своєю культурою.
Окремо розвиваємо й культурно-просвітницькі проєкти. Один із них — «Мандрівні книги», який фактично став продовженням нашої видавничої діяльності. Ми не лише друкуємо книжки, а й веземо їх до читачів, організовуємо зустрічі з авторами, презентації та книжкові свята в українських громадах по всій Європі.
Якщо говорити коротко, то наша головна видавнича програма — це підтримка української книжки та українського автора. Бо для нас важливо не просто видати книжку, а допомогти їй знайти свого читача — де б він сьогодні не жив.
- Всі свідомі громадяни зараз донатять на ЗСУ? Як ви допомагаєте армії?
Мені здається, що сьогодні для українців донат — це вже не окрема добра справа, а звичайна частина життя. Ми у видавництві теж намагаємося допомагати тим, чим можемо. Частину коштів із книжкових проєктів і благодійних заходів передаємо на потреби ЗСУ, долучаємося до зборів, підтримуємо волонтерські ініціативи. Наш директор і співзасновник Костянтин Климчук активно волонтерить і регулярно переганяє автомобілі з Європи для військових.
Є й ще один напрям, у якому ми можемо бути корисними. Нещодавно наше видавництво видало книжку британського військового лікаря Джона Гендена «Подолання бойового стресу». Ми переконані, що сьогодні підтримка психічного здоров'я військових не менш важлива, ніж забезпечення технікою чи амуніцією. Саме тому плануємо безкоштовно передати ці видання у військові частини, щоб вони були доступними для наших захисників.
А ще ми переконані, що культура теж працює на перемогу. Коли ми проводимо зустрічі з українцями в різних країнах Європи, організовуємо книжкові події чи благодійні акції, то часто поєднуємо їх зі збором коштів для військових. Бо книжка сьогодні може бути не лише джерелом знань чи емоцій, а й ще одним способом підтримати тих, завдяки кому ми маємо можливість працювати, писати й будувати плани на майбутнє.
Тому для нас допомога армії — це не окрема кампанія, а щоденна практика. Хтось донатить грошима, хтось своїм часом, хтось волонтерством, а ми, окрім усього іншого, намагаємося допомагати ще й книжками.
- Які гуманітарні питання вдалося вирішити, а які ще є у подальших планах?
Нещодавно під час однієї з доставок автомобіля на фронт бійці щиро зізналися, що ми — перші волонтери, які до них доїхали. Вони розповідали, що до останнього не вірили, що хтось справді привезе їм потрібне авто. Ця розмова дуже запам'яталася. Адже є підрозділи, яким допомагають постійно, а є й такі, що залишаються майже непоміченими. Саме такі потреби ми й намагаємося закривати.
А створення української бібліотеки в Катовицях стало відповіддю на гостру потребу українців у доступі до книжок рідною мовою. Це частково закрило питання культурної ізоляції, з якою стикнулися багато родин після вимушеної міграції.
- Чи отримуєте якусь допомогу від держави?
Ми не будуємо свою діяльність із розрахунком на державну підтримку, тому фактично працюємо як незалежна ініціатива — за рахунок власних ресурсів, продажів книжок, партнерств і благодійних проєктів.
Іноді беремо участь у грантових програмах або культурних конкурсах, коли вони відповідають нашим проєктам. Але це радше точкова підтримка конкретних проєктів, а не системне фінансування. Виграли 6 грантів від “Українського інституту книги” на видання книжок, які поповнили українські бібліотеки.
Основна ж частина роботи тримається на комбінації видавничої діяльності, волонтерської підтримки, партнерств і великої кількості людського ресурсу — друзів, читачів, українських громад за кордоном, які дуже часто самі долучаються до організації подій, зустрічей і логістики.
Якщо говорити чесно, найстабільніша «підтримка», яку ми маємо, — це наші читачі. Бо кожна куплена книжка сьогодні фактично підтримує і українського автора, і видавництво, і ті гуманітарні проєкти, які ми паралельно реалізовуємо.
Тому ми радше звикли розраховувати на спільноту, ніж на державні механізми — хоча, безумовно, будь-які програми підтримки культури завжди були б важливими для всієї галузі.
- Зазвичай планами не діляться, аби вони збувалися. Що цікавого зараз у роботі, на стадії друку?
Я, мабуть, трохи забобонна в цьому питанні — не дуже люблю детально розповідати про те, що ще в роботі, щоб не «злякати» процес. Але можу сказати загально: зараз у нас у видавництві триває кілька дуже цікавих проєктів, які вже на стадії підготовки до друку.
По-перше, це антологія польсько-українських оповідань під назвою «Коли домом є хтось». Цей проєкт ми задумали разом із моїм польським другом, видавцем Янушем Музичишиним. Це буде книжка-білінгва, де поруч звучатимуть українські й польські голоси — про досвід, близькість і спробу зрозуміти одне одного.
Другий проєкт, про який особливо хочеться згадати, — це книжка «Дім між рядками. Історії українських біженок», яку створили п’ять українських журналісток: Ольга Лаптєва, Тетяна Виговська, Ольга Вайлі, Леся Шелест та Віта Вітренко. Це дуже особисті тексти про досвід втрати дому, переосмислення і пошуку нової опори.
Третя книжка також торкається теми дому й ностальгії — «Вузетка» Ольги Черкай. Це історія українки, яка шукала свій дім за кордоном, але зрештою приходить до дуже простого і водночас справедливого рішення про повернення до власних коренів і Батьківщини.
Є й дитячі проєкти. Зокрема, у межах грантового конкурсу Українського інституту книги ми готуємо видання «Бібліотека прабабусі» — трохи фентезійне, але дуже сучасне за змістом, яке піднімає важливі теми, близькі дітям сьогодні.
А для найменших читачів незабаром вийде книжка Тетяни Іванчук «Сонячні ведмедики» — добрі, теплі віршики про дітей і для дітей.
- Як нинішня економічна ситуація впливає на вартість послуг видавництва?
Важко і дорого. Але ми тримаємося, як і вся Україна. І віримо, що переможемо на всіх фронтах.
