«Мистецтво — це зброя»: Володимир Гарбуз про творчість і кіно

«Моя Київщина» поспілкувалась із відомим художником-експресіоністом, графіком, скульптором та письменником Володимиром Гарбузом, що родом із Миронівщини. Він поділився з журналістами своїм баченням мистецтва та планами на майбутнє, розповів про свої унікальні роботи та прагнення зібрати кошти на створення художньої кінострічки, яка може стати першою у своєму роді в Україні.
  
Пане Володимир, Ви відомий своїми живописними, графічними та монументальними творами, а також книжковими ілюстраціями. Ваша творчість поєднує національні традиції, Шевченківську тематику та осмислення духовності. На початку нашої розмови поговорімо про ваші здобутки та філософські настрої . Бо ж сучасна Україна змінюється і в мистецькому аспекті. Що для вас змінилось в культурному плані за останні роки?

Відомо, що думка людини матеріалізується. Жаль, що я багато речей пізно зрозумів — тільки на старості років. Думати потрібно тільки про духовне, про світле, і бути чесним із самим собою. Бо ми сьогодні живемо таким особливим життям, де нечесних людей багато при владі. Багато чого за ці 30–40 років — до незалежності і після — змінилося, як погляди так і люди. Радий, що ви зацікавилися моєю творчістю, адже я багато зробив у своєму житті — може, більше, ніж якби разом узяти спілку художників сьогодні. Це і книги, і «Кобзар», і біблійні тексти, і все, за що мене разів з дев'ять висували на державну премію Шевченка. І не давали, але не тому, що рівень творчості поганий, а тому що влада казала: «Гарбуз — багато говорить, ніякої премії». Натомість премії отримували люди, яких сьогодні вже ніхто не знає, не згадує. Все було корумповано, а гроші ділилися поміж членами журі. Отакі речі я розумію сьогодні.

Ви наголошуєте на духовній війні за правду, вбачаючи завдання мистецтва у відновленні гармонії між людиною та природою. Чому вас вважають незручним художником?

Є така категорія українців, якою керує якась небесна сила. Я народився правдолюбом, незручним. Таким я був і для батьків, в школу ходив — теж незручний, в армії був — теж незручний. Людям бути чесними дуже важко і не кожному дано. У дитинстві я підслухав розмову батька і матері. Батько до матері говорить: «Ганно, я за Володю переживаю, він якийсь не такий, як всі діти, він якийсь тихо помішаний, що з ним буде далі?». Пишаюся тим, що я сам собою, адже мені ні дідусі, ні батьки, шлях у творчість не прокладали. Закінчив школу — вісім класів, бо пропускав. Приїхав, поступив на училище, потім художнє училище, потім інститут, і сам всього добився.

 Скажіть про сучасний стан живопису, мистецтва в Україні? Чого не вистачає  сьогодні?

Ну, це традиційне питання. Не вистачає внутрішньої незалежності митців і звільнення від контролю московської та іншої чужоземної кліки. У нас сьогодні наше мистецтво — як зброя, духовність контролювали. Якщо сьогодні взяти міжнародні виставки, то я вам скажу, без жодних образ — там етнічних таких, як я незалежних, непроханих «придурків» як я, немає. Етнічних українців у мистецтві блокують, запам'ятайте. Тому що знають, що мистецтво і правда –  це велика зброя. І тому  митці десь так блоковані, їм не дають. Наші чиновники гальмували і гальмують  дорогу всьому справжньому мистецтву, і не дають прорватися справжнім митцям, щоб світ побачив. В нас все сфальсифіковано, ми окуповані. Ось я — скільки зробив мистецтва! Так само кіно я зняв « Боже, я – Вільний», тому що вільних людей не любить окупаційна влада. Тобто, в нас була влада 30 років, отже, окупаційна. Сьогодні президент Зеленський сам нічого не вирішує.

 
Чи пропонували Вам розширити свою аудиторію - давати уроки для починаючих митців та дітей, проводити майстер-класи, співпрацювати з художніми школами?

Пропонували. Але я не та людина, не хочу. На такі речі ідуть люди, які розпилюють себе. Є такі талановиті люди, які згодилися на такі речі і втратили свій талант.  Я ж говорю — я людина, яка любить волю. Я навіть тому свого часу з дружиною розійшовся — пробував, як всі, сім'я, діти. Ну, розуміння немає. Не зустрілася мені така людина. Ось, митці справжні — згадайте, історично — вони вибирають свободу. І завдяки цій незалежності потім  світ тримається.

 
Пане Володимире, розкажіть, над чим ви зараз працюєте? Крім скульптури, крім картин?
 

 Якщо чесно сказати, я багатожанровий художник. Я монументальне пройшов, ще робив мозаїки, станкові картини у свій час, ілюстрації до книжок, був імпресіоністом з дитинства. Я один, який проілюстрував скільки книг, що вже моє графічне мистецтво стало класикою. А далі мені тісно стало в тому, над чим я працюю. І я зрозумів, що кіно повинно змінювати.  Тому, я долучився до зйомок чергової стрічки.
Зауважу, що нас в країні нема кіноіндустрії, нема хороших кінофільмів — виділяють кошти, а потім державні гроші дерибанять між собою бездарні люди. На зйомку кінофільмів виділяли мільярди, деякі з них виходять, а деякі ні. Так що СБУ і  антикорупційним органам треба перевірити, на що вони всі витрачені, розідрані.

Отже яку кінострічку Ви готуєте до показу: що в основі сюжету, який хронометраж, який бюджет та хто в команді?

Працюю із друзями і знімаю картину за свої кошти. Проблема в тому, що грошей нема. В мене кіно і релігійне, і політичне, і чіпляє такі питання філософські, що воно знову невигідне. А замаскована цензура, вона сьогодні ж працює в кіноіндустрії. Попри все, я зараз я працюю над кінофільмом під назвою «Незаймана». Сюжет такий, що він на вісімдесят відсотків біографічний. Взагалі всі шедеври кіно у світі  автобіографічні. І я на цій основі  написав сценарій, об»єднавши в ньому деякі етапи свого життя. Це буде перше кіно справжнє в Україні.  Так як бюджету нема, я тільки на Бога сподіваюся і тільки у нього прошу. Я шукаю таких операторів, механіків, акторів. Це не значить, що вони зовсім задарма працюють. Загалом я сам художник-постановник, сам  костюми придумаю, режисура моя, локації мої. В мене не часто купляють роботи — мене ж ніхто не рекламує, генієм не називають, тому, як з»являється якась копійка, я це віддаю на оренду техніки, зокрема друзям же потрібні якісь кошти. Якщо чесно сказати, оцей кінофільм, якщо я закінчу, бо там багато треба ще вкластися, буде у сто раз дешевше, ніж Держкіно робить. Але воно буде у сто разів краще, ніж вони за 40 мільйонів роблять.

 
Чому Ви, аби виручити необхідну суму для зйомок вашої нової стрічки не продаєте свої твори через онлайн і офлайн канали, не звертаєтеся до грантових програм? Можливо потрібно  будувати власну аудиторію через виставки, соцмережі та колаборації, а також звертатися до спонсорів та меценатів, які хочуть асоціюватися з культурними проєктами?
 

Ось якраз через вас хочу й звернутися до людей, які мають можливість і  кошти, придбати мої картини та скульптури. Мені здається, що й Міністерство культури могло б звернути увагу на картини і придбати для себе варіанти. Звісно, я буду себе рекламувати, бо потрібні гроші.
Приміром в мене є декілька скульптур, зокрема образний портрет Віталія Кличка 2014 року після бою.  Також можу запропонувати чудову скульптуру Йосипа і Марії. Ці скульптури я виставляв на початку повномасштабного вторгнення. Ціна їх європейська -  не менше 100 тисяч доларів, а я пропоную набагато дешевше, тому що треба гроші.  Раз вже ви завітали до мене - поможіть у продажу, мені не на курорти.

 
На завершення, що скажете читачам? Можливо, у вас є якісь побажання до мистецької спільноти? Або ж звернення до поціновувачів живопису, зокрема Вашої творчості?

Так, я хочу звернутися до українців, щоб вони налаштовувались на позитив, уміли, як в народі кажуть, відрізнити добро від недобра, світло від темряви, тому що є дуже багато внутрішніх ворогів. Скажу — прості українці грошей не мають. А які й мають гроші - витрачають на бездуховні різні речі. Тому я хочу звернутися до тих людей, які хочуть придбати хорошу творчу річ — звертайтеся до мене, приїжджайте до мене в майстерню. Хто в мене придбає роботу, наприклад, на 10 тисяч доларів — його ім»я буде в титрах кінофільму. І це не просто в титрах, а на небесних скрижалях, для майбутніх поколінь, якщо хто хоче, щоб їхнє ім'я завжди було вписане. Я буду радий, якщо хто придбає роботи долучиться до створення справжньої художньої кінокартини, яка може стати першою в Україні.

Читати "Моя Київщина" у Telegram