1991-2021: Хто очолював Київську облраду

Фото з мережі Інтернет

"Моя Київщина" продовжує розповідати про тих, хто перебував на керівних посадах за роки незалежності України, а отже, безпосередньо впливав на розвиток Київської області. Сьогодні ми розповімо про очільників головного представницького органу столичного регіону – обласної ради

Іван Плющ

"Важковаговик" української політики свій злет у велику політику розпочав на Київщині. Він був дуже близький до сім’ї першого секретаря ЦК Компартії України Щербицького та до 1991 року працював на керівних постах у Київському облвиконкомі, що тоді був головним владним органом області, у 1990 та 1994 роках обирався до Верховної ради від Київщини (Бородянський та Макарівський райони), де зробив кар’єру аж до голови Верховної Ради.

Його нерозривний зв'язок із Київщиною полягав у серйозному впливі на кадрову політику та постійній увазі до проблем та їх вирішення для столичного регіону. Навіть Кучма не сперечався з Плющем у питаннях його рекомендацій щодо призначення тих чи інших людей на керівні посади у владній вертикалі Київщини. Усі кадрові рішення у 90-х роках в області ухвалювалися зі згоди Плюща.

Двічі голова Верховної Ради – 1991-1994 рр. та 2000-2002 рр. – Плющ залишався впливовою фігурою за часів президентства Кравчука, Кучми та Ющенка. При останньому він у 2007 році був секретарем РНБО. Утім, після цього його влив почав згасати. Почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. У 2014 році після тривалої хвороби він помер.

Василь Сінько

Головою Київської обласної ради був двічі. Уперше з вересня 1990 року по березень 1992 року (прийняття Акту проголошення незалежності України припадає якраз на цю каденцію). Знову зайняв аналогічну посаду в червні 1992 року та закріпився на ній до квітня 1998 року.

Примітно, що паралельно займався депутатською діяльністю (представляв інтереси народу не лише в першому скликанні Верховної Ради (висунутий трудовим колективом КСП "Вільноукраїнський" Білоцерківського району), а й у третьому (обраний від СПУ-СелПУ за списком). Крім цього, очолював Київоблдержадміністрацію (із 19 липня 1995 року по 21 вересня 1996 року).

У жовтні 2019 року Сінько відсвяткував свій 80-річний ювілей, із яким якого приїздив вітати Анатолій Присяжнюк.

Микола Баранюк, Анатолій Засуха та Микола Приймаченко 

До того, як зайнявся політикою, Микола Баранюк 25 років перебував на оперативно-керівних посадах в органах внутрішніх страв і має звання генерал-майора. Він пішов у відставку по вислузі років у 1995, брав активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та був учасником бойових подій в Афганістані. Йому присвоєні звання "Заслужений юрист України" та "Заслужений працівник МВС".

Роботу в Київській обласній державній адміністрації розпочав із посади заступника в жовтні 1996 року, а продовжив як перший заступник у березні 1997 року. Уже 29 березня 1998 року його обрали депутатом Київської обласної ради по Богуславському виборчому округу №13.

На посаду керівника головного представницького органу Київщини призначений 14 квітня 1998 року та займав її до листопада 2000 року. Вакантним місце не залишилося, його "ухопив" Анатолій Засуха, який на той момент був головою Київської обласної державної адміністрації. Таке поєднання лише збільшувало владні повноваження останнього. До того ж Баранюка просто перевели на пост заступника Засухи.

Коли в серпні 2001 року Конституційний суд визнав незаконним суміщення вищезазначених посад, відбулися цілком очікувані кадрові зміни: 6 вересня очільником обласної ради знову обрали Баранюка (був ним до 18 вересня 2003 року). За час своєї каденції старий-новий голова дотримувався чіткої пропрезидентської орієнтації, а також не конфліктував із Засухою (його люди були в апараті Баранюка).

Читайте також: 1991-2021: Хто керував Київоблдержадміністрацією

Микола Приймаченко – заступник Баранюка, який став його наступником, і займав посаду до 9 грудня 2004 року. Після відставки працював першим заступником голови Київської обласної ради до квітня 2005 року.

Має досвід володіння депутатським мандатом у 1989-1991 роках (був обраний від Іванківського територіального виборчого округу № 471). Володіє низкою нагород: Почесна відзнака Президента України, Орден "За заслуги" II , а також I ступенів (квітень 2004 р.).

Уже традиційно пост керівника облради знову зайняв Анатолій Засуха (9 грудня 2004 року – 1 лютого 2005 року) за сумісництвом очолюючи облдержадміністрацію. Зупинимося на його постаті більш детально.

Працював заступником міністра сільського господарства і продовольства України, потім був обраний до парламенту, де представляв Васильківський район. Паралельно з депутатством протягом року був головою Державного комітету України із земельних ресурсів, а з 1996 по 2005 рік очолював Київської ОДА (серед усіх керівників найдовше втримався на посаді за роки незалежності України).

У 2005 році став фігурантом кількох кримінальних справ за підозрою у зловживанні владою та службовому підробленні, був оголошений в Інтерпол. Із 2006 року працював заступником губернатора Московської області Бориса Громова. Того ж року кримінальну справу щодо нього було закрито та припинено міжнародний розшук. Після повернення в Україну Засуха сконцентрувався на сімейному аграрному бізнесі.

Щодо посади голови облради, то її знову зайняв Приймаченко, щоправда у статусі в.о., до 20 квітня 2006 року. На цьому кадрові зміни тих самих персоналій завершилися.

Володимир Майбоженко

Майбоженко хотів потрапити в парламент в 1998 році, однак зазнав фіаско. Уже за рік він став керівником апарату Трудової партії (до 2003 р.). Попри те, що сам депутатський мандат не отримав, дотичним до діяльності уряду таки був: працював на громадських засадах помічником народних обранців Бориса Олійника (КПУ) і Богдана Губського (БЮТ) у четвертому скликанні (2002-2006 рр.).

У 2003-2004 роках керував секретаріатом Всеукраїнської громадської організації "Інтелектуальний форум України", а згодом очолював департамент організаційно-партійної роботи партії "Єдина Україна".

Як "білосердечного" (партії ВО "Батьківщина") його обрали депутатом Київської обласної ради в 2006 році, а там уже й призначили керівником головного представницького органу столичного регіону (пропрацював на посаді до 14 травня 2010 року).

Важливо відзначити, що в той час вперше за часів Незалежності відбувалися місцеві вибори за партійними списками. Не носилися, як з "писаними торбами" представники партії Юлії Тимошенко зі своєю монобільшістю на місцях, але завдяки цьому брали монополію на владу в цілих районах Київщини. А також вперше в історії Незалежної України до влади прийшли "посередності". Якщо до президентства Ющенка – за часів Кравчука та Кучми – до влади висувалися або партійні номенклатурщики з великими зв’язками та досвідом,  червоні директори (крупні господарники) або відомі політики всеукраїнського чи регіонального рівнів, то на виборах 2006 року партійні списки + політична корупція (широковідома ситуація, коли у штаб Юлії Тимошенко скандальний політик Бродський возив готівку в коробках від телевізорів) дали квиток до влади політичним нікчемам, помічникам помічників, яких ніхто не знав і знати не хотів. Але ці в основному безробітні люди на хвилі постмайданної ейфорії та популізму проскочили до міських і районних рад і навіть до обласної. У них були куратори та касири, які забезпечували голосування безробітних депутатів (наприклад, факти "мотивованих" голосувань за однакові питання, але діаметрально протилежні). Відповідно, і в пана Майбоженка був куратор від партії – народний депутат Губський, який був делегований із центру наглядати за порядком та (між іншим) за "дерибаном" землі. Не обійшлося й без районних кураторів: наприклад, за Фастівщиною був закріплений Писаренко, який згодом перескочив до "Партії регіонів" та поїхав "кураторствувати" до Харкова. А всі ці люди впливали на розподіл бюджетних коштів . . .

Як результат – крім корупційних скандалів та політичних протистоянь, ні до якого конструктивного розвитку Київщини це не призвело.

До слова, у той час Майбоженко очолював також і Київську обласну організацію Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина". Саме з цією політсилою вдруге балотувався у Верховну Раду в 2007 році, але безуспішно.

Із 2011 року Майбоженко керував організаційно-розпорядчим департаментом в НАК "Нафтогаз України" протягом трьох років. Тоді вже в 2015 році знову пройшов до Київської обласної ради, проте "перефарбований" під "укропівця". До того ж очолив обласне відділення партії за місяць до виборів.

Його призначили першим заступником голови Київської обласної ради в листопаді 2015 року, а втриматися на посаді вдалося до травня 2019 року.

Не можемо не згадати про вигнання ексочільника облради з партії та звільнення з посади голови Київської обласної організації ВО "Батьківщина" за "грубе порушення Статуту та Програми партії" у вересні 2010 року.

За даними ЗМІ, під час місцевих виборів 2010 року Майбоженко-вигнанець намагався "клонувати" ВО "Батьківщина" та фактично заблокував діяльність штабу на Київщині. Як результат – досить популярна політсила програла "регіонам".

Цікаво й те, що перед президентськими виборами в 2019 році Майбоженко помітили на мітингу Юлії Тимошенко з її символікою. В інтерв’ю "Моїй Київщині" він прокоментував це так:

Я підтримую Юлію Тимошенко як більш реального, фахового та підготовленого кандидата на посаду президента України.

Олександр Качний

Один із старожилів політичного Олімпу області, який і досі зберігає вплив на процеси у столичному регіоні. Ба більше, навіть посилює його. Про це свідчить той факт, що з 8 позиції у 2019 році він піднявся на 7 у 2020 році (згідно з рейтингами інформаційного порталу "Моя Київщина").

Взагалі політичну кар’єру у столичному регіоні Качний розпочав у 2006 році: тоді його обрали депутатом головного представницького органу області від "Соціалістичної партії". Він отримав мандат і в наступному скликанні, щоправда вже як член "Партії регіонів". До слова, був першим заступником голови Київської обласної організації "соціалістів" і заступником керівника Київської обласної організації "регіоналів".

Варто зазначити, що з 21 вересня 2006 року по 14 травня 2010 року Качний займав посаду першого заступника голови Київської обласної ради, а згодом став її очільником і пропрацював у новому статусі до 27 лютого 2014 року. Примітно, що за час своєї каденції Качний вів нескінченну апаратну боротьбу з тодішнім керівником Київської обласної державної адміністрації Анатолієм Присяжнюком.

Не можемо не згадати про багаторазові невдалі спроби Качного потрапити до парламенту: у 2007 році він йшов за списком "Соціалістичної партії України", у 2012 році як "регіонал", у 2014 році – за списком "Опозиційного Блоку". Успішним виявився 2019 рік: на позачергових парламентських виборах йому нарешті вдалося отримати депутатський мандат від "Опозиційної платформи – За життя!". Качний – голова Київської обласної організації політсили, яку представляє.

Читайте також: Тріо "підрахуїв": Як Качний, Бондарєв і Москаленко окупували виборчі комісії на Київщині

За час депутатства ексочільник Київської облради зарекомендував себе як один із найбільш балакливих спікерів у команді ОПЗЖ: регулярно з’являється у прямих ефірах телеканалів і виголошує відверто проросійські наративи, що лише підтверджує той факт, що він повністю поділяє проросійську риторику Бойка і Медведчука. До слова, Качного та його брата Ігоря звинувачували в підвозі "тітушок" на Майдан.

Цікаво, що Качний став одним із уповноважених щодо направленого подання до Конституційного суду про відповідність закону про амністію учасників протестів на Майдані в 2013-2014 роках Конституції України.

За даними ЗМІ, чинний нардеп причетний до кількох земельних махінацій, зокрема незаконних передач Сухолуччя Януковичу, мисливських угідь площею майже 5 тис га на Білоцерківщині та 30 тис га землі під Києвом мисливському клубу "Ярик".

Також в мережі Інтернет з’явилося листування Качного з колишнім губернатором Луганської області часів президента-втікача Януковича Володимиром Пристюком. Журналісти вимагали пильної уваги до цього факту з боку компетентних органів.

Микола Бабенко

Уперше зайнявся політикою, зокрема депутатською діяльністю, у 2010 році. І вже 27 лютого був обраний на посаду очільника Київської обласної ради, на якій протримався до 10 листопада 2015 року.

Має досить негативне реноме чиновника: запам’ятався як лобіст інтересів своїх однопартійців із "УДАРу", фірми яких отримали можливість масово переводити газові котли на твердопаливні на території всього столичного регіону.

Також Бабенку закидають ухиляння від сплати податків та володіння офшорними компаніями, співзасновником яких є його дружина Ірина Доманова. За даними ЗМІ, на виведені за кордон кошти ці компанії скуповують за безцінь державну нерухомість у столиці.

Після відставки Бабенко заснував ТОВ "БіоПромЕнерго" та Центр залучення інвестицій "BC Invest". А вже в 2019 році знову подався в політику: балотувався до Верховної Ради і таки став одним із  мажоритарників Київщини дев’ятого скликання. Пройшов до парламенту як представник політсили "Біла Церква разом" (набрав 28,23% голосів). ЗМІ пов’язують його успіх на виборах із покровительством олігарха Василя Хмельницького. До слова, останній організував хорошу піаркомпанію Бабенку на телеканалі "Крокус" і в газеті "Копійка".

Політичні амбіції депутатством не обмежилися, тож Бабенко намагався зайняти пост очільника Білоцерківської ОТГ на місцевих виборах 2020 року, але в першому турі програв Геннадію Дикому, якого, власне, переобрали на другий термін.

Ганна Старикова

Вірна слуга нардепа-"бютівця" Костянтина Бондарєва: із 2007 по 2014 рік працювала помічницею (на платній основі), а також була заступницею його як керівника столичної обласної організації ВО "Батьківщина". Крім цього, має досвід роботи на посаді першої заступниці голови Київської обласної державної адміністрації Володимира Шандри (із березня по вересень 2014 року).

Стати депутаткою Старикова хотіла ще в 2014 році, проте пройти до парламенту вдалося лише за результатами місцевих виборів 2015 року (очолила список "білосердечних" до Київської обласної ради). Тоді ж вона балотувалася й у мери міста Обухів від цієї ж політсили, щоправда програла (як і в 1012 році). В облраді її обрали головою (10 листопада 2015 року) і вона пропрацювала на цій посаді до 17 травня 2019 року.

Фігурантка низки скандалів за час каденції очільниці головного представницького органу столичного регіону. Насамперед розповімо про ті, що пов’язані з напрочуд дорогими покупками, які за підрахунками громадськості, не відповідали задекларованим статкам чиновниці.

Так, у 2015 році Старикова  купила відразу три квартири – дві в Києві та одну в Ірпені (за смішну суму 4 тис доларів). Крім цього, купила земельну ділянку площею 1003 кв. м. за 150 тисяч гривень. Тобто, один квадрат землі їй обійшовся майже в 150 грн. Згідно з деклараціями за 2016 і 2017 року цю нерухомість Старикова продала. Але найбільш резонансною покупкою став новенький автомобіль Jaguar F-PACE 2016, вартість якого становить 1,66 млн грн.

Як свідчать ЗМІ, у березні 2017 року до Старикової в кабінет прийшли з обшуком співробітники СБУ "з підозрою керівництва облради у виведенні бюджетних коштів через ряд комунальних підприємств області, які потім нібито йшли на фінансування проплачених мітингів".

Журналісти наголошують на тому, що голова облради прославилася витратою бюджетних коштів фактично задля власної політичної реклами. І робила це методами Тимошенко, як-от виділяла надбавки пенсіонерами напередодні виборів. Варто згадати й про те, що Старикова багато разів ігнорувала звернення депутатів щодо скликання засідань або шукала формальні причини відмовити. Як результат – було зібрано 51 голос, аби "скинути" очільницю Київоблради з посади. Відбулося це буквально за три дні до інавгурації Володимира Зеленського.

Як з'ясували представники ЗМІ, спочатку чиновниця збиралася через суд домагатися відновлення на посаді, але в підсумку "сторони розійшлися полюбовно після консультацій Костянтина Бондарева з патронами Олександра Терещука".

Микола Стариченко

Заступник очільниці Київської обласної ради Ганни Старикової, що замінив її на посаді після відставки останньої 17 травня 2019 року та пропрацював до 20 листопада 2020 року.

За час роботи (із 2008 року по 2014 рік) директором Департаменту капітального будівництва Київської ОДА, що вважається одним із найбільш "теплих" місць у виконавчій вертикалі області, Стариченко прославився проведенням скандальних тендерів. Яскравий приклад – будівництво школи в селі Микуличі Бородянського району фірмою родини Стариченків ТОВ "Українська енергетична компанія" (гроші були вкрадені, а зведення навчального корпусу затягнулося на довгі роки).

Окрім того, компанія батька Стариченка отримувала підряди на сотні млн грн. У травні 2016 року слідчі Генеральної прокуратури України провели обшук у будинку тодішнього заступника голови обласної ради, який, власне, назвав дії правоохоронців тиском за його політичну позицію...

Варто додати, що в минулому скликанні Стариченко був помічником одного з найбільших спонсорів партії Олега Ляшка – на той момент нардепа від "Радикальної партії" та голови комітету ВР із питань будівництва Сергія Скуратовського. Примітно, що про захоплене останнім урочище Бабка в Бородянському районі журналісти часто нагадують Стариченку, який завжди прикривав "своїх".

Щодо депутатської діяльності, то Стариченко-"регіонал" у 2012 році виграв вибори в Таращанському районі, де 4 роки працював заступником голови РДА, а на позачергових парламентських виборах 2019 року балотувався вже як "радикал".

Самовільне закінчення каденції очільника голови Київоблради Стариченко прокоментував так:

Я вирішив скласти повноваження голови та депутата Київської обласної ради. Це пов’язано з низкою інсинуацій, інтриг та брудних технологій, які набирають оберти в період передвиборчої кампанії та в яких брати участь ніколи не буду.

При цьому він зазначив, що доєднується до депутатської групи "За демократичні ініціативи президента України Володимира Зеленського". На такі дії гостро відреагував головний "радикал" Ляшко та назвав Стариченка "проституткою".

Олександр Скляров

Один із найбільш досвідчених державних діячів, які представляють команду Зеленського на Київщині. Він багато років пропрацював у банківській системі, а також у різних державних структурах. Зокрема, із 2005 по 2007 рік був членом Національної комісії з питань регулювання зв'язку. У 2010-2013 роках очолював провідну фондову біржу країни – ПФТС. Після цього, із 2014 по 2020 рік знову став членом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

У січні 2020 року Склярова запросили на посаду першого заступника голови Київської обласної державної адміністрації. Він зберіг своє місце й після переходу Чернишова до Кабміну. Призначення очільником головного представницького органу столичного регіону 27 листопада 2020 року стало демонстрацією посилення президентської вертикалі на Київщині. На посаді Скляров пропрацював до 27 квітня 2021 року.

До слова, головним опонентом Склярова був "ексрегіонал" Ярослав Москаленко, якому для перемоги не вистачило лише одного голосу. Обрати очільника облради вдалося лише з другого разу, проте не без скандалу: тоді фракції ЄС та "За майбутнє" покинули залу ради та заявили про наміри звернення до суду, де вже 3 червня було визнано брання Склярова на посаду голови Київської облради протиправним.

Оскільки чинний на той момент голова облради за 2 тижні не скликав сесію на вимогу більше третини депутатів від загального складу Київської обласної ради, то представники інтересів народу першим пунктом у порядку денному встановили звільнення Склярова з займаної посади. Примітно, що за це проголосувало 59 з 60 зареєстрованих депутатів. Тоді ж обрали й нову голову облради. Нею стала Наталія Гунько.

Наталія Гунько

Отримала владні повноваження в день звільнення свого попередника та продовжує працювати на цій посаді й сьогодні. Звернемося до її минулих кар’єрних досягнень.

Так, із 2003 року Гунько була секретаркою в Шевченківському районному суді Києва. У 2008 році стала юридичною консультанткою в ТОВ "Гільдія права", а наразі є власницею цієї компанії. Крім цього, чинна голова Київоблради володіє ПП "Граніт Трейд", що спеціалізується на виготовленні будматеріалів, зокрема цегли та черепиці. Також Гунько декларувала права на компанію "Експерт Круїз", яка займається роздрібною торгівлею деталями для автомобілів.

Уперше стала депутаткою Київської обласної ради в 2015 році. Її обрали в 15 окрузі як представницю "Радикальної партії". У головному представницькому органі столичного регіону була членкинею комісії з питань екології, водних ресурсів та природокористування. Удруге Гунько пройшла до облради на місцевих виборах 2020 року. Щоправда, уже від президентської партії "Слуга народу" (№3 у виборчому списку).

Хоча Наталія Гунько офіційно обіймає посаду очільниці Київської обласної ради, реальним керівником є її чоловік Анатолій Гунько – нардеп-"слуга", представник промосковського олігарха Віктора Поліщука.

Читайте також: Двоголова облрада: як довго Київщина витримає родину Гуньків

Активізація Гуньків на Київщині призвела до того, що їм нагадали причетність до скандальної історії зі знищенням оборонного об’єкта національного значення – ДП "Радіопередавальний центр", де вже компанія Поліщука будує житлові комплекси, серед яких розпіарений "Madison Gardens". Хоча через недосконалу судову систему Гунько спростував свою причетність до цієї історії, але активісти вимагають повторного розслідування злочину Офісом Генпрокурора.

Компетентність Гунька як юриста теж не підлягає сумніву, адже йому з командою вдалося відстояти в суді позицію свого патрона Поліщука, якого називали організатором шахрайської схеми із банкрутування "Михайлівського". Як наслідок, держава втратила більше 1 млрд грн, а команда Зеленського продала франшизу Поліщуку, щоб той завів у парламент свого депутата.

Варто додати, що Анатолій Гунько двічі намагався пройти в Київську обласну раду, проте безуспішно. У 2015 році він пробував свої сили під прапорами політсили "Наш край", а в 2019 – уже у складі ВО "Батьківщина". У 2020 році виборці 208 округу Чернігівської області підтримали його кандидатуру в парламент (обраний від партії "Слуга народу").

Отже, за 30 років незалежності України змінилося 12 голів Київської обласної ради. Абсолютну полярність кар’єр тих чи інших діячів підкреслює той факт, що одні з легкістю тримаються на плаву та досягають великих результатів, а інші – зникають так само швидко, як з’являються.